За правилами якого виду судочинства може оспорюватись оцінка майна, майнових прав, здійснена державним виконавцем або іншим суб'єктом оціночної діяльності?

Частиною 4 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено право сторін виконавчого провадження оскаржити до суду здійснену державним виконавцем оцінку арештованого майна.

Відповідна скарга подається за правилами того виду судочинства і до того суду, який ухвалив судове рішення, яке виконується державним виконавцем.

Згідно зі статтею 33 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» спори, пов'язані з оцінкою майна, майнових прав, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, якщо оскаржується оцінка майна чи майнових прав, що здійснена суб'єктом оціночної діяльності, то спір належить до розгляду суду (за правилами ЦПК) чи господарського суду (за правилами ГПК) в залежності від суб'єктного складу осіб спору.

Як поступити, якщо боржник, оскаржуючи арешт майна, стверджує, що арештоване майно йому не належить?

У даному випадку слід відмовити у прийнятті скарги на дії державного виконавця на підставі п. 1ч. 2ст. 122 ЦПК, так як такий підлягає розгляду в порядку позовного провадження і до суду вправі звернутися не боржник, а власник арештованого майна з позовом про виключення майна з-під арешту.

Розглядаючи справи про виключення майна з-під арешту, суди повинні керуватися роз'ясненнями постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.08.1976 р. № 6 (з відповідними змінами) «Про судову практику в справах про виключення майна з опису».

Відповідно до ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження", ст. 385 ЦПК скаргу на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця може бути подано до суду у десятиденний строк, а при оскарженні постанови про відкладення виконавчих дій - у триденний строк. Яким чином обчислюється строк оскарження, якщо державний виконавець, зобов'язаний у відповідності із законодавством вчинити конкретну дію по виконанню виконавчого документа, не здійснюєїі, але й не відмовляє в її здійсненні? Чи можна розглядати нездійснення державним виконавцем у встановлений законом строк дію (дій) по виконанню виконавчого документа як відмова в її здійсненні та оскаржити до суду?

Зазначений у питанні 10-денний та 3-денний строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав чи свобод.

Проте, як зазначається у питанні, не завжди державний виконавець здійснює передбачену відповідним законом дію або приймає постанову у виконавчому провадженні у визначений строк. У такому разі слід виходити з того, чи зазначений в законі строк здійснення певної дії державним виконавцем чи ні. Так, ст. 41 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що після визнання недійсною чи скасування постанови державного виконавця про закінчення або повернення виконавчого документа стягувачеві виконавче провадження підлягає поновленню у 3-денний строк з дня отримання ухвали суду чи постанови начальника відділу державної виконавчої служби. У такому разі, якщо строк в законі зазначений, але по закінченню цього строку дію, яку державний виконавець зобов'язаний був здійснити він не здійснив, то таку поведінку державного виконавця слід розцінювати як відмову у здійсненні дії і відповідно до ст. 385 ЦПК обчислювати строк оскарження і початок його перебігу.

Якщо ж обов'язок державного виконавця здійснити певну дію прямо передбачена законом, але строки її вчинення не зазначені (наприклад, за ст. 42 закону про виконавче провадження державний виконавець за певних умов зобов'язаний звернутися до суду з поданням про винесення ухвали про розшук боржника або дитини та ін.), то бездіяльність державного виконавця може бути оскаржена в будь-який час, коли особа прийде до висновку, що ця бездіяльність порушує її права чи свободи.

Нездійснення посадовою особою (дерясавним виконавцем) своїх обов'язків, покладених на неї законом, не повинно будь-яким чином призводити до порушення чи обмеження прав суб'єктів права на оскарження її незаконних дій.

За невиконання судового рішення державним виконавцем на посадову особу підприємства накладено штраф. Хто (боржник, стягувач чи посадова особа) вправі оскаржити постанову державного виконавця і за правилами якого виду судочинства справа підлягає розгляду?

При розгляді справ за скаргами на постанови про накладення штрафу слід виходити з того, що вони є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у статтях 87 і 88 Закону України "Про виконавче провадження" вимог державного виконавця. Тому положення п. 2 ч. 1 ст. 18 КАС на зазначені постанови державного виконавця не поширюються.

Постанову державного виконавця про накладення штрафу за невиконання судового рішення вправі оскаржити до суду учасники виконавчого провадження або особа, яка залучена до проведення виконавчих дій, якщо вважає, що їх права чи свободи порушені.

Об'єктом судового контролю у виконавчому провадженні в порядку цивільного судочинства є лише рішення державного виконавця про накладення штрафу при виконанні судового рішення, ухваленого відповідно до норм ЦПК. Відповідно до ст. ст. 181, 267 КАС об'єктом адміністративної юрисдикції є контроль за виконанням рішень адміністративних судів та рішень інших юрисдикційних органів, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби. Щодо накладення штрафу за невиконання рішення господарських судів, то оскарження такої постанови здійснюється в порядку господарської юрисдикції (ст. 121-2 ГПК України).