Глава 11. Забезпечення позову Чи не порушуються принципи змагальності та процесуального рівноправ'я сторін при вирішенні питання про забезпечення позову за відсутності відповідача?

Забезпечення позову - це заходи цивільного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Вони застосовуються лише до позовів про визнання і про присудження.

Значення цього інституту цивільного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення.

Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Мета забезпечення позову - це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання завдання значної шкоди заявнику. При цьому забезпечення позову може бути оскаржено, може бути прийнято зустрічне забезпечення, заміна виду забезпечення позову, скасуваннязаходів забезпечення позову тим же судом, відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову. За своєю природою заходи забезпечення позову в цивільному процесі носять тимчасовий характер і зберігають свою дію до фактичного виконання судового акту, яким закінчується вирішення спору по суті. У разі відмови в позові, залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі заходи забезпечення лозову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідного судового рішення (ч. 6 ст. 154 ЦПК).

Таким чином, заходи забезпечення позову не носять якогось дискримінаційного характеру по відношенню до якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.

Разом з тим, існують думки про те, що вжиття заходів забезпечення позову не надає відповідачу достатніх гарантій того, що вжиті судом заходи забезпечення позову буде обґрунтованим і правомірним, оскільки порушується за-гальноправовий принцип audi alteram partem (вислухувати дві сторони) і відсутні процесуально-правові гарантії для реалізації права на справедливий і публічний розгляд справи (п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод). Зазначається, що порушуються принципи змагальності, рівноправ'я і гласності судочинства, а також той порядок забезпечення позову, що існує, не містить механізму, який би перешкоджав зловживанням у ході застосування заходів забезпечення позову.

Проте, все ж таки слід прийти до висновку, що правова регламентація інституту забезпечення позову у цивільному судочинстві не суперечить базовим конституційним принципам. На це звертали увагу видатні вчені-процесуалісти. Так, Є.В. Васьковський писав: «принцип рівноправності послідовно проводиться процесуальними законодавствами, і якщо вони дозволяють суду інколи постановляти рішення чи приймати заходи забезпечення за одностороннім проханням позивача, без заслуховування і навіть без виклику відповідача ... то і ці випадки, що пояснюються особливими умовами, являються лише гаданими порушеннями принципу рівноправності сторін, так як відповідач не позбавлений права оскаржити ухвали суду» (Гражданский процесс. Хрестоматия: Учебное пособие. 2-е изд., перераб. и доп. / Под ред. проф. М.К. Трешпикова. - М.: ОАО «Издательский дом «Городец», 2005. - С. 204).

Чи можливе забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно у справі за позовом про відшкодування моральної шкоди, оскільки це спір немайпового характеру? Крім того, нерідко за таким позовом заявляються до стягнення гігантські суми лише з метою вжиття заходів забезпечення позову та певного тиску на відповідача?

Дійсно, певним спірним питанням для судової практики є питання щодо можливості застосування інституту забезпечення позову (накладення арешту на майно) у спорах про відшкодування моральної шкоди, оскільки, як вважається, це спори немайнового характеру. Іншим спірним питанням є можливість забезпечення всього позову, ціна якого нерідко зазначається на деісілька мільйонів гривень, що не є проблемою позивачів для сплати судового збору, так як незалежно від розміру ціни позову буде сплачено судовий збір в 8,50 грн. (за цивільним позовом у кримінальній справі позивач взагалі звільнений від його сплати). Незважаючи на зазначене, суди повинні виходити з того, що законодавець не встановлював можливості застосування заходів забезпечення позову лише при наявності певних вимог, наприклад, майнових; про характер вимог ЦПК взагалі не згадує і з ними не пов'язує можливість чинеможливість застосування заходів забезпечення позову. Це є вірним, так як у разі задоволення позову, при виконанні рішення суду про стягнення грошових сум (моральної шкоди) можливе примусове звернення стягнення на майно боржника.

Разом з тим, якщо заявлений позов про відшкодування моральної шкоди на довільно визначену, надзвичайно гігантську, суму суди не можуть на це не звертати уваги, інакше забезпечення такого позову буде зловживанням позивачем своїм правом, яке порушує права відповідача, який, до того ж, ще винним не визнаний. Саме тому суддя повинен звертати увагу на всі обставини обґрунтування такого позову, проявляти розумність у прийнятті заходів забезпечення позову і суворо дотримуватись процедури постановлення ухвал, які повинні бути обов'язково мотивованими достатнім чином. При цьому позивачу слід роз'яснити можливі наслідки таких процесуальних дій на випадок відмови у позові: відшкодування шкоди за позовом відповідача за допущене забезпечення безпідставного позову (ст. 155 ЦПК). Суддя також вправі у такому випадку вимагати від позивача забезпечення його вимоги заставою (ч. 4 ст. 153 ЦПК), що є на сьогодні найбільш дієвим способом, який суди, на жаль, застосовують доволі рідко.