Якщо дати, повідомлення в пресу позивач в силу фінансових можливостей не може, то чи може суд з власної ініціативи провести таку публікацію та хто буде оплачувати оголошення?

На жаль, ЦПК дане питання не врегульовує. Витрати, пов'язані з повідомленням відповідача, не відносяться ні до одного з судових витрат, перелічених в ст. 79 ЦПК. На нашу думку, витрати позивача з дачею оголошення в пресі можна віднести до фактичних витрат позивача і стягувати з відповідача, як матеріальні збитки (це буде розумно і справедливо). Зі своєї ініціативи суд не може давати оголошення в пресі та оплачувати ці витрати, так як відповідного державного фінансування немає. Якщо позивач не в змозі з фінансових причин дати оголошення в пресі, то суд повинен повідомляти відповідача в порядку, визначному главою 7 ЦПК.

У ЦПК визначено, що деякі категорії справ повинні бути розглянуті у скорочені строки. Чи можна по таким справам застосовувати правило, викладене в ч. 6 ст. 74 ЦПК, про повідомлення або виклик у суд телеграмою, факсом чи за допомогою інших засобів зв'язку?

Не тільки можна, а й рекомендується це робити. Так, відповідно до ч. 1 ст. 386 ЦПК скарга на рішення, дії або бездіяльність Державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби розглядається в десятиденний строк; ч. 1 ст. 289 ЦПК визначено, що справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається в п'ятиденний строк з дня надходження заяви та інші справи містять скорочені строки їх розгляду (зокрема, див. статті 281, 285 ЦПК).

Головним при такому способі повідомлення чи виклику учасника процесу є забезпечення фіксації повідомлення чи виклику, тобто на копії переданого повідомлення з використанням таких засобів зв'язку, яке повинно бути в матеріалах справи, зазначається прізвище особи, яка передала текст, дата і час передачі, а також прізвище особи, яка прий-няла повідомлення. Направлення судових повісток особам, які беруть участь у справі, по таким категоріям справ поштою рекомендованим листом із повідомленням може призвести до відкладення розгляду справи, а значить до порушення встановлених скорочених строків їх розгляду.

Яким є співвідношення місцезнаходження сторони у справі в розумінні п. 2 ч.2 ст. 119 ЦПК та її фактичного місцезнаходження з точки зору права на пред'явлення позову, якщо позивачеві невідоме фактичне місцезнаходження іншої сторони?

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 119 ЦПК позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно зі ст. 93 ЦК місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

ЦПК не містить положень про те, що до повноважень судів віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі й ЦПК, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема, позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не збігається з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою ст. 93 ЦК) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

У разі коли фактичне місцезнаходження юридичноїособи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно із законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Якщо ж суд з урахуванням конкретних обставин справи, наприклад, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 169 ЦПК, вважає за необхідне з'ясувати фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу, то він не позбавлений права і можливості після відкриття провадження у справі здійснити це, зокрема, шляхом витребування відповідних доказів у порядку, передбаченому ст. 137 ЦПК. Запит щодо подання таких доказів за необхідності може бути виданий судом заінтересованій особі (її представникові).