Глава 29. Судовий контроль за виконанням судових рішень. Виконавче провадження Що собою представляє стадія виконання судового рішення?

Тривалий час в юридичній літературі триває наукова дискусія відносно того, що собою представляє сукупність норм, які регулюють відносини щодо виконання як судових рішень, так і рішень інших юрисдикційних органів: виконавче провадження як самостійна стадія цивільного процесу чи виконавче право як окрема галузь права. Прецедентна практика Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого щодо тлумачення і застосування Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини і Протоколів до неї визнана Україною, як учасницею цієї Конвенції, вказує на те, що в розумний строк розгляду справи включається період з надходження до суду заяви і закінчується виконанням рішення суду. Згідно з п. 1 ст. 6 зазначеної Конвенції провадження з виконання судових рішень є самостійною і невід'ємною частиною судового розгляду, невід'ємною стадією процесу правосуддя, про що зазначено в численних Рішеннях Суду, зокрема: у справі "Горнсбі проти Греції" від 19.03.1997 р. (Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 3/1999. - Київ. - С. 133-135), у справі "Бурдов проти Росії" від 07.05.2002 р. (Право України. - 2003. ~М 1. - С. 150-151), у справі "Дубенко проти України" від 11.01.2005 р. (Вісник Верховного Суду України. - 2005. - М4.-С. 38 39) та ряду ін.

Так, у справі "Ромашов проти України" від 27.07.2004 р. Суд установив, що на користь Ромашова В.П. з Лисичансь-кого державного шахтобудівельного управління

16.06.1998 р. стягнуто 8783 грн. заборгованості із зарплати, а рішенням суду від 23.01.2002 р. на його ж користь стягнуто 2282 грн. компенсації за втрату частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати зарплати відповідно до індексу інфляції. Незважаючи на дії, що вчинялись державним виконавцем, рішення суду було виконане і відповідач виплатив вказані кошти заявнику лише 28.11.2003 р. Таким чином, виконавче провадження тривало п'ять років, п'ять місяців та 15 днів. З урахуванням наведеного, Суд зазначив, що держава відповідальна за тривале невиконання рішення суду, Суд нагадав, що ч. 1 ст. 6 Конвенції кожному гарантовано право на судовий розгляд упродовж розумного строку при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків. Це положення являє собою «право на суд», в якому доступ до правосуддя є одним з аспектів цього права. Однак воно було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне зобов'язувальне рішення залишалося бездієвим і не виконувалось на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід'ємною частиною цивільного процесу (Вісник Верховного Суду України. - 2004. - М П.-С 31-33).

Хто має право на звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця?

Заявниками, які мають право звернутися до суду зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, є учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій.

Згідно із ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» такими учасниками виконавчого провадження є сторони, представники сторін, експерти, спеціалісти, перекладачі, суб'єкти оціночної діяльності - суб'єкти господарювання. До осіб, які залучаються до проведення виконавчих дій, належать поняті, а також працівники органів внутрішніх справ, представники органів опіки і піклування, інших органів і установ (ч. 2 ст. 10 зазначеного Закону). Згідно з ч. З ст. 368 ЦПК виконавчі документи про стягнення судового збору надсилаються судом до місцевих органів державної податкової служби, які у подальшому виступають стягувачами. Прокурор набуває статусу учасника виконавчого процесу за умови, що в передбачених ст. 36-1 Закону України "Про прокуратуру" випадках він здійснював представництво інтересів громадянина або держави в суді й зазначене провадження було відкрито на підставі виконавчого документа за його заявою (п. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження»).

Зазначений в ст. 383 ЦПК широкий перелік заявників, на нашу думку, дещо суперечить ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якою скарга на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби може бути подана лише стягувачем та боржником. Адже за ст. 383 ЦПК до кола осіб, які мають право на звернення до суду, включено й тих, хто не має юридичної заінтересованості — експерта, спеціаліста, перекладача. Тому буде правильним, що заявниками у цій справі можуть бути сторони (стягувач і боржник, як фізична, так і юридична особа), представники сторін (ст. 12 Закону), співучасники, правонаступники (ст. 11 Закону), прокурор (ст. 18 Закону), орган опіки і піклування (ст. 78 Закону), тобто особи, які беруть участь у виконавчому процесі (ст. 7 Закону).

За правилами якого виду судочинства оскаржуються рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця, здійснені в рамках зведеного виконавчого провадження при виконанні рішень суду загальної юрисдикції і господарського суду?

Відповідно до ст. 49 Закону України "Про виконавче провадження" у разі, якщо в одному відділі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень щодо одного й того самого боржника, вони об'єднується у зведене виконавче провадження.

Якщо у зведеному виконавчому провадженні здійснюються дії по виконанню лише рішень, ухвалених відповідно до норм ЦПК або ГПК чи КАС, то спірних юрисдикційних питань не виникне, так як скарга учасників виконавчого провадження буде розглядатися відповідно за правилами цивільного, господарського чи адміністративного судочинства.

Проте нерідко у зведеному виконавчому провадженні виконуються рішення судів, ухвалених за правилами різних видів судочинства, наприклад, за нормами ЦПК і ГПК.

У п. 20 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 20.10.2006 р. № 01-8/2351 «Про деякі питання практики застосування ГПК України» господарським судам роз'яснено, що при оскарженні дій чи бездіяльності дерясавного виконавця, здійснених у зведеному виконавчому провадженні, то в силу ст. 121-2 ГПК господарський суд вправі розглянути скаргу виключно в частині, що стосується виконання судового рішення лише господарського суду.

Проте не завжди можливо розмежувати дії (єдину дію) державного виконавця у зведеному виконавчому провадженні при виконанні рішень різних судів. Наприклад, якщо заявник оскаржує дії державного виконавця, здійснені у зведеному виконавчому провадженні, по накладенню арешту на майно боржника для виконання як рішення суду першої інстанції, так і рішення господарського суду, тобто для виконання судових рішень на користь всіх стягувачів, то як в такому разі визначити (розмежувати), при виконанні якого саме рішення (районного суду чи господарського суду) був накладений арешт на майно боржника.

Крім того, при розгляді такої скарги до участі у справі повинні бути притягнуті всі учасники зведеного виконавчого провадження, так як судове рішення безспірно вплине на їх права та обов'язки. Тому розглядати скаргу на дії, бездіяльність державного виконавця господарському суду лише щодо виконання рішення, ухваленого цим судом, а суду загальної юрисдикції - лише щодо виконання рішення, ухваленого за нормами ЦПК, може призвести до появи конкуруючих рішень, що не відповідає змісту діяльності судових органів та не буде відповідати завданням господарського чи цивільного судочинства.

На жаль, діючі процесуальні закони не дають прямої відповіді для вирішення такого питання. Новий ЦПК не містить положення, яке було закріплене в ст. 26 ЦПК 1963 р., проте, якщо при об'єднанні кількох зв'язаних між собою вимог, з яких одні підвідомчі суду, а інші - господарському суду, то всі вимоги підлягають розглядові у суді.

Таким чином, вважаємо, якщо зі скарги не вбачається можливості чітко розмежувати дії державного виконавця, здійснені при виконанні різних судових рішень у зведеному виконавчому провадженні, враховуючи чітко визначену спеціалізацію господарських чи адміністративних судів, вважаємо, що така скарга в повному обсязі підлягає вирішенню в суді загальної юрисдикції.