Чи є обов'язковим для суду клопотання відповідача про передачу справи до іншого суду за місцем проживання, якщо раніше його місце проживання не було відоме?

При вирішенні цього питання слід мати на увазі вимоги п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов'язків має право на розгляд справи безстороннім судом, встановленим законом, та положення ч. З ст. 6 Закону України "Про судоустрій України» про те, що ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.

Разом з тим, передача справи на розгляд до іншого суду на підставі п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦПК залежить не лише від волевиявлення відповідача, ай від розсуду суду, оскільки не містить імперативного положення (зазначено, якщо судом задоволено клопотання).

Ця норма встановлена для захисту його прав, коли після відкриття провадження у справі з'ясується, що місце проживання (а не тимчасове місце перебування) відповідача, яке раніше не було відоме, знаходиться поза територією юрисдикції цього суду. В цьому випадку відповідач вправі заявити клопотання про передачу справи до суду за місцем його проживання. Якщо відповідач цього не просить, суд не вправі передавати справу до іншого суду.

Це правило застосовується лише до загальної територіальної підсудності (ст. 109 ЦПК).

Важливим є те, якщо на позов, пред'явлений за місцем проживання позивача і за останнім відомим місцем проживанні відповідача, поширюється альтернативна підсудність, то правила п. 1 ч. 1 ст. 116 ЦПК, всупереч волевиявленню позивача, не поширюється.

Розсуд суду може проявлятися в тому, що суд вправі відмовити в задоволенні клопотання відповідача, якщо він, наприклад, знаючи про порушення правил підсудності, але на протязі всього часу розгляду справи не заявляв таке клопотання і лише для затягування розгляду справи заявив відповідне клопотання або в разі відмови в задоволенні заяви про відвід суду тощо.

Як повинен поступити суд, якщо виявлено порушення правил підсудності?

Наслідки порушення правил підсудності визначені статтями 115-117 ЦПК.

Застосування певних процесуальних дій судом залежить від того, на якій стації процесу порушення правил підсудності встановлено та хто таке порушення допустив: позивач чи суд. Нерідко судді неправильно визначають саме цей момент.

Так, якщо суддя при вирішенні питання про відкриття провадження у справі виявить, що справа не підсудна цьому суду, заява повертається позивачеві для подання до належного суду, про що постановляється ухвала, копія якої разом із заявою та всіма додатками до неї негайно надсилається позивачеві (ст. 115 ЦПК).

Оскільки така ухвала перешкоджає праву на звернення до суду, то в силу п. З ч. 1 ст. 293 ЦПК вона може бути оскаржена до апеляційного суду.

Якщо провадження у справі відкрито з порушенням правил підсудності, то суд в силу ст. 116 ЦПК, в якій визначено чотири випадки, повинен справу передати на розгляд до іншого суду. При цьому, на відміну від повернення заяви позивачеві, справа передається на розгляд іншому суду лише після закінчення строку на оскарження ухвали, а в разі подання скарги - після залишення її без задоволення.

Забороняється передавати до іншого суду справу, яка розглядається судом (мається на увазі як при попередньому, так і в судовому засіданні), за винятком випадків, встановлених пунктами 1-4 ч. 1 ст. 116 ЦПК, а також ст. 114 ЦПК, так як наслідком порушення правил виключної підсудності є безумовне скасування рішення суду (п. 6 ч. 1 ст. 311, п. 6 ч. 1 ст. 338 ЦПК).

Спори між судами про підсудність не допускається. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 116 ЦПК, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана (ст. 117 ЦПК).