Як визначається підсудність заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю?

Відповідно до ст. 287 ЦПК заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, подається за правилами виключної підсудності: за місцезнаходженням банку, що обслуговує юридичну чи фізичну особу.

Статтею 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» передбачено, що банк - це фінансова установа, що має статус юридичної особи. Філія банку — відокремлений структурний підрозділ банку, що не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність від імені банку.

Місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (ст. 93 ЦК). Таким чином, оскільки за законом філії банку здійснюють діяльність від імені банку, то пред'явлення заяви про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, можливе за місцезнаходженням філії банку, якщо вона обслуговує юридичну або фізичну особі, відносно якої вимагається розкриття такої інформації.

Статтею 289 ЦПК передбачено, що у випадках, коли справа про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається з метою охорони державних інтересів та національної безпеки, про судове засідання повідомляється лише заявник. Чи не є це порушенням принципів гласності та відкритості?

Зазначеною статтею передбачено не лише те, що справа про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, розглядається тільки з повідомленням одного заявника, якщо йдеться про охорону інтересів держави та національної безпеки, а й те, що всі ці справи розглядаються у закритому судовому засіданні.

Статтею 6 ЦПК закріплені одні з основних засад цивільного судочинства - це гласність і відкритість. Крім того, в ній зазначена можливість проведення закритого судового розгляду у разі, якщо відкритий розгляд може привести до розголошення державної або іншої таємниці, яка охороняеться законом. Проте в такому разі в засіданні можуть бути присутні всі особи, які беруть участь у справі.

Крім того, ч. 4 ст. 235 ЦПК (загальні положення окремого провадження) передбачено, що справи окремого провадження суд розглядає за участю заявника і заінтересованих осіб, не зробивши при цьому ніяких виключень.

Таким чином, на нашу думку, розгляд справ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, лише з повідомленням заявника, якщо йдеться про охорону інтересів держави та національної безпеки, і не повідомляючи інших заінтересованих осіб, якими є банк і фізична та юридична особа, стосовно яких вимагається розкриття відповідної інформації, може порушувати засадничі положення цивільного процесу. Такий розгляд справи може стати підставою для звернення до Європейського Суду з прав людини за порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Законодавцю слід дане положення змінити.

Допоки зазначена норма права не змінена, суди повинні задовольняти клопотання заявника (а вони практично в кожній справі посилаються на охорону державних інтересів без приведення аргументованих доводів) про розгляд таких справ лише за участю заявника у виключних випадках, які достовірно підтверджені. При цьому за основу мотивування державних інтересів можливо взяти Рішення Конституційного Суду України від 8.04.1999 р. (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді).

Частиною З статті 290 ЦПК, як спеціальною нормою, не передбачено право банку оскаржити ухвалене рішення в апеляційному порядку. Чи не буде це порушенням конституційного положення про право оскар-судового рішення?

Дійсно, ч. З ст. 290 ЦПК передбачено, що правом оскарження в апеляційному порядку рішення суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, наділені лише особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю та заявник.

Таким чином, банк за цією спеціальною нормою процесуального права не наділений правом оскарження в апеляційному порядку рішення з таких категорій справ.

Чи є це порушенням конституційного положення про право на оскарження судових рішень? Пунктом 8 ст. 129 Конституції України передбачено однією з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Чи підпадає зазначена норма права під цей випадок? Вважаємо, що ні.

Так, заявники та заінтересовані особи і їх представники, які беруть участь у справах окремого провадження, є особами, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 26 ЦПК). Вони ж (в тому числі й банк) беруть участь у справі про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю (ч. 1 ст. 289 ЦПК). Відповідно до ч. 1 ст. 27, ст. 292 ЦПК, які мають загальний характер, наділяються правом на апеляційне оскарження рішення суду особи, які беруть участь у справі, тобто й банк.

Таким чином, на нашу думку, банк вправі оскаржити рішення у такій справі, а законодавцю слід змінити вказану норму права.

Глава 24. АПЕЛЯЦІЙНЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Чи застосовується новий процесуальний закон (інші нові процесуальні норми) при перегляді справи, яка була розглянута за часів дії минулого ЦПК (інших процесуальних норм, які втратили силу) ?

ЦПК зворотної сили немає. У ч. З ст. 2 ЦПК сформульовано загальне правило дії процесуальних норм в часі: провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Таким чином, якщо на час розгляду справи в суді апеляційної (касаційної) інстанції набрали чинності новий ЦПК або інші нові процесуальні норми, цей суд повинен застосовувати саме новий процесуальний закон. Проте перевірка законності та обґрунтованості судових рішень ниж-честоящих судів здійснюється з урахуванням застосування цими судами процесуальних норм, які були чинними на час розгляду та вирішення справи.

Наприклад, якщо при пред'явленні позову діяли одні положення щодо сплати судового збору в певному розмірі, а на час подання апеляційної (касаційної) скарги цей розмір змінився (зменшився чи збільшився), тозастосовуються нові положення нормативно-правового акту щодо сплати судового збору.