Глава 8. Судові витрати Чи можливо звільнити позивача від сплати судового збору при зверненні до суду?

Метою встановлення судових витрат є застереження сторони (позивача) від пред'явлення явно необґрунтованого позову, спонукання сторін до добровільного виконання своїх обов'язків, самостійного врегулювання юридичних спорів.

При вирішенні питання щодо сплати судового збору не можна залишати поза увагою вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 р. та "Креуз проти Польщі" від 19 червня 2001 р.

У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку зподанням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду.

Проте судові органи повинні забезпечити належний баланс між інтересами держави у стягненні судових зборів за розгляд позовів, з одного боку, та інтересом позивача у відстоюванні свого позову в суді, з другого боку.

У цьому контексті необхідно вирішувати питання про відстрочення та розстрочення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від оплати витрат, пов'язаних з розглядом справи, з огляду на майновий стан сторони, що передбачено ст. 82 ЦПК України.

Звільнення (зменшення, розстрочка тощо) від сплати судових витрат має на меті усунути перешкоди в доступі до правосуддя, одержання судового захисту внаслідок відсутності в конкретній життєвій ситуації в особи, яка ініціює певні процесуальні дії чи судове провадження, достатніх засобів для своєчасної та повної сплати судових витрат. Саме задля цього й передбачений інститут установлення і застосування певних пільг.

Слід звернути увагу на те, що відстрочити або розстрочити можливо лише сплату судового збору та одного з витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, - витрат на інформаційно-технічне забезпечення (ч. 1 ст. 82 ЦПК).

Зменшити або повністю звільнити суд може лише від оплати судових витрат, пов'язаних з розглядом судової справи (ч. З ст. 82 ЦПК). До цих витрат належать:

1) витрати на інформаційно-технічне забезпечення;

2) витрати на правову допомогу;

3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою дб суду;

4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів замісцем їх знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи.

Таким чином, суд, на відміну від положення ст. 68 ЦПК 1963 р., не вправі звільняти чи зменшувати сплату судового збору (раніше державного мита), в дохід держави. Це є вірним, оскільки повністю відповідає функціям розподілу влади, так як суди не повинні займатися бюджетними процесами.

Відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про систему оподаткування" судовий збір відноситься до загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів). Частина 3 цієї статті визначає, що порядок зарахування загальнодержавних податків і зборів (обов'язкових платежів) до Державного бюджету України, бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів і державних цільових фондів визначається згідно з законами України.

Виходячи зі змісту п. 24 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" звільнити від сплати держаного мита (судового збору) по судовим справам може місцева рада, до бюджету якої мають зараховуватися суми цього мита.

Якщо провадження у справі відкрито за позовом органів та осіб, перелічених вч. 1 ст. 45 ЦПК, без сплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, то чи повинна сплачувати ці витрати особа, в чиїх інтересах пред'явлений позов, у разі заявлення самостійних вимог?

Відповідно до п/пЮ п. 1 ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» державні і громадські органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених чинним законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересівінших осіб, звільнені від сплати державного мита (судового збору за положеннями нового ЦПК).

Проте зазначена пільга не поширюється на самих позивачів чи їх представників, по заявленим у такій справі самостійним вимогам, а також у разі оскарження рішення, ухваленого у цій справі. Тому позивач чи йото представник, відповідно до положення ч. З ст. 80 ЦПК, зобов'язаний до збільшення розміру позовних вимог чи пред'явлення самостійних вимог сплатити відповідні судові витрати.

Чи правильні дії суду щодо визначення норми матеріального права, що регулює спірні правовідносини, на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі, якщо зазначений позивачем закон дозволяє йому не сплачувати судовий збір?

Однією з однак правосуддя є застосування до спірних правовідносин норм матеріального і процесуального права, незалежно від позиції сторін у справі.

Питання про відкриття провадження у справі суддя ви^ рішує не пізніше десяти днів з дня надходження належним чином оформленої заяви до суду або закінчення строку, встановленого для усунення недоліків (ч. З ст. 122 ЦПК). У тому разі, якщо при поданні позовної заяви не сплачено судовий збір, суддя постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків (ч. 1 ст. 121 ЦПК). Даючи позивачу вказівки щодо сплати судового збору, суддя повинен визначити його розмір, а для цього необхідно встановити норму матеріального права, яка підлягає застосуванню до конкретних правовідносин.

Позиція суду з цього питання на цій стадії цивільного процесу попередня, а в кінцевому варіанті вона буде встановлена лише в рішенні суду. Разом з тим, для того, щоб визначити, чи підлягає прийняттю позовна заява із відкриттям провадження у справі чи вона підлягає залишенню без руху з підстави не сплати судового збору, суддя зобов'язаний встановити спірні правовідносини, що виникли між сторонами, визначити норму матеріального права, яка підлягає застосуванню у даному випадку. Не вирішуючи цих питань, суддя не зможе виконати завдання, покладені на нього на стадії прийняття позовної заяви і відкриття провадження у справі.

Наприклад, позивачі нерідко при пред'явленні позову і не сплаті судового збору посилаються в позовній заяві на те, що спір виник із правовідносин, що регулюються законами, які звільняють їх від сплати судового збору (закони «Про захист прав споживачів», «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» тощо). Проте, якщо обґрунтування позову вказують на те, що спірні правовідносини, що виникли, регулюються іншими законами, суддя вправі залишити заяву без руху і запропонувати позивачу сплатити судовий збір.