В яких випадах підсудність визначається за вибором позивача?

Підсудність за вибором позивача називається альтернативною підсудністю, оскільки закон, як виключення із загального правила територіальної підсудності, надає позивачу право вибору із двох або більшої кількості судів (частини 3, 5 і 11 ст. 110 ЦПК) той суд, в який йому найбільш зручніше пред'явити позов.

Альтернативна підсудність встановлена законом для таких категорій справ, в яких позивачі об'єктивно потребують у створенні їм найбільш сприятливих умов судочинства (полегшення поїздок до суду, збору доказів тощо), або в яких вони позбавлені можливості пред'явити позов за загальним правилом територіальної підсудності (частини 9, 10 ст. 110 ЦПК).

Право вибору між судами, яким, згідно із загальним правилом територіальної підсудності (ст. 109 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (ст. 110 ЦПК), підсудна дана справа, належить виключно позивачу (ч. 13 ст. 110 ЦПК).

Це означає, що позови, перераховані в частинах 1-12 ст. 110 ЦПК, можуть бути за вибором позивача пред'явлені як за загальним правилом територіальної підсудності -за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача (ст. 109 ЦПК), так і в суд, вказаний в ст. 110 ЦПК.

У таких випадках суд не вправі повернути позивачу позовну заяву з мотивів непідсудності справи даному судові (п. 4 ч. З ст. 121 ЦПК). Ці дії являються незаконними і обмежують право на доступ до правосуддя.

Правила альтернативної підсудності сформульовані в ст. 110 ЦПК достатньо чітко і, як правило, проблем щодо їх застосування не викликають. Однак, на деякі з них є необхідність звернути увагу.

Відповідно до ч. 1 ст. 110 ЦПК позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за місцем проживання позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 110 ЦПК позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача також у разі, якщо на його утриманні є малолітні або неповнолітні діти або якщо він не може за станом здоров'я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача. За домовленістю подружжя справа може розглядатися за місцем проживання будь-кого з них.

Дане положення цивільного процесуального законодавства, на відміну від інших правил альтернативної підсудності, сформульовано не так імперативно, тому в судовій практиці нерідко допускаються помилки, оскільки, законодавець, використовуючи фразу «за станом здоров'я чи з інших поважних причин» надає право суддівському розсуду.

У відповідності до ч. 7 ст. 110 ЦПК, позови, що виникають з діяльності філії або представництва юридичної особи, можуть пред'являтися також за їх місцезнаходженням.

Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій (ч. 1 ст. 95 ЦК). Так, нерідко суди незаконно повертають позивачам позовні заяви, які були подані за місцем знаходження філій господарських підприємств «Міськгаз», «Обленерго» тощо та рекомендують їм звертатися до суду за місцезнаходження самої юридичної особи.

Представництвом є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист інтересів юридичної особи (ч. 2 ст. 95 ЦК).

Відомості про філії та представництва юридичної особи включаються до єдиного державного реєстру (ч. 5 ст. 95 ЦК).

В статтю 110 ЦПК включене положення про те, що позови про захист прав споживачів можуть пред'являтися також за місцем проживання споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору (ч. 5).

Для правильного застосування цієї норми процесуального права слід звертатися до Закону України « Про захист прав споживачів». Слід мати на увазі, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів (преамбула).

Важливим також є поняття «споживач», як позивач, який пред'являє позов до суду згідно правил підсудності за своїм вибором. Пункт 22 ст. 1 цього Закону зазначає, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника. Про це ж йдеться в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 12.04.1996 р. (і змінами від 25.05.1998 р. постановою № 15) «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів». На інші випадки, коли пред'явлення позову не пов'язано із захистом прав споживачів, встановлена для цих позовів альтернативна підсудність не поширюється.

При застосуванні правил підсудності за спорами, що випливають із положень Закону України « По захист прав споживачів» слід враховувати й те, що договором між споживачем і виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг підсудність може бути змінена. У такому разі буде діяти провило договірної підсудності (ст. 112 ЦПК).

Своєрідна альтернативна підсудність існує при пред'явленні позову до кількох відповідачів: позивач вправі звернутися за своїм вибором до суду за місцем проживання чи знаходження одного з відповідачів, тобто в даному випадку діє правило загальної підсудності (ст. 109 ЦПК). Однак, оскільки по справі притягається кілька відповідачів, пов'язаних вимогою позивача, то окремий розгляд справи недоцільно або неможливо, наприклад при співучасті на стороні відповідача.