Чи може бути виданий судовий наказ про стягнення боргу на підставі боргової розписки, а не договору позики?

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочини можуть бути односторонніми, дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно зі ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами.

Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК, на підтвердження укладеного договору позики та його умов може бути представлена, зокрема, розписка позичальника. Таким чином, боргова розписка вказує на наявність письмового договору позики (замінює його) і підстав для відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу немає.

Чи можливо видати судовий наказ на стягнення на підставі певного кредитного договору неустойки, процентів, комісії?

Судовий наказ за вимогою, яка ґрунтується на право-чині, вчиненому у письмовій формі, може бути виданим при наявності наступних умов:

1) правочин повинен бути оформлений відповідно дозакону (в тому числі й стосовно до специфіки окремих угод);

2) в силу спрощеної та документарної процедури наказного провадження заявник повинен надати оригінал документа про безспірність його вимог або нотаріально посвідчену його копію (ст. 64 ЦПК), де була б зафіксована згода боржника;

3) у цьому письмовому документі повинен бути чітко визначений розмір вимог, який не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами;

4) безспірні вимоги заявника у наказному провадженні -це такі вимоги заявника, із яких не вбачається спір про право, тобто це вимоги, що випливають із повністю визначених і неоспорюваних цивільно-правових відносин.

Щодо наведеного вище питання, то наявна на сьогодні судова практика різноманітна: одні судді видають судові накази, інші - відмовляють у прийнятті заяви про видачу судового наказу з посиланням на наявний спір про право.

Спір виник щодо можливості, наряду зі стягненням основної суми заборгованості за договором, видати судовий наказ про стягнення: 1) відсотків (процентів), нарахованих за кредитним договором; 2) комісійної винагороди банку; 3) неустойки (штрафу, пені); 4) встановленого індексу інфляції за час прострочення, а також трьох процентів річних від простроченої суми тощо.

Неоднозначність судової практики, що не сприяє авторитету судової влади, викликано, на нашу думку, недосконалістю законодавчої техніки формулювання певних норм наказаного провадження. Здається необхідним є доповнення ст. 103 ЦПК (зміст судового наказу) пунктом про те, що в судовому наказі зазначається розмір неустойки, процентів, інших сум, якщо їх стягнення передбачено законом або договором. Це зніме зазначену проблему.

У будь-якому випадку вимога про стягнення з боржника

нарахованих процентів, комісійної винагороди, неустойки тощо може бути задоволена видачею судового наказу при умові, зокрема, неоспорюваності боржником документів, які їх підтверджують, а також неоспорюваності розрахунку їх суми і при наданні заявником документу, який би свідчив, що вказані розрахунки проведені належним чином, вони не потребують додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами та чітко випливають з неоспореного боржником договору. Зокрема, якщо вбачається, іцо заявником в одноособовому порядку змінена процентна ставка за кредитним договором або що фактично ставиться питання про дострокове розірвання договору тощо, то це вказує на спір про право.