В яких випадках при скасуванні рішення суду першої інстанції апеляційний суд ухвалює нове рішення, а в яких - замінює рішення?

Апеляційний суд ухвалює нове рішення тоді, коли при перевирішенні справи будуть виявлені такі порушення законності і обґрунтованості, які впливають на основний висновок суду першої інстанції про права та обов'язки осіб, які беруть участь у справі, і приходить до інших висновків.

Апеляційний суд ухвалює рішення про зміну рішення суду першої інстанції тоді, коли неправильність рішення можна усунути без його скасування, не змінюючи суть рішення і зміна стосується окремих частин рішення, зокрема, у разі виправлення помилок суду першої інстанції щодо розміру присудженої суми, розподілу судових витрат тощо. Якщо зміни стосуються фактичної сторони справи чи правового обґрунтування рішення, то таке рішення суду першої інстанції також слід вважати зміненим, тому апеляційний суд не повинен оформляти цю дію постановлениям ухвали із зазначенням про залишення рішення без зміни з уточненням чи доповненням рішення суду першої інстанції.

При ухваленні нового рішення або зміни рішення суд апеляційної інстанції зобов'язаний в мотивувальній частині рішення дати оцінку доказам, що наявні в матеріалах справи, та новим доказам, якщо вони досліджувались, в їх сукупності за правилами, встановленими ст. 212 ЦПК про оцінку доказів.

Як розуміється положення про те, що не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань?

Законне, обґрунтоване та правильне по суті і справедливе рішення суду не може бути скасоване з одних лише формальних міркувань (ч. 2 ст. 308 ЦПК). Це стосується випадків, коли такі вади рішення не призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального права, охоронюваних законом прав та інтересів учасників процесу, зокрема, коли сплата судового збору була проведена після відкриття провадження у справі, при відсутності підпису позовної заяви, якщо позивач брав участь у процесі і підтримав позовні вимоги, відсутність підпису секретаря судового засідання в журналі судового засідання, не обговорення заяви про відвід, якщо підстави для відводу були відсутні, тощо.

Разом з тим, апеляційний суд повинен в судовому рішенні вказати на порушення, допущені судом першої інстанції, для недопущення подібних порушень у майбутньому.

Залишаючи рішення суду без змін, апеляційний суд зобов'язаний навести мотиви, чому доводи апеляційної скарги відхиляються.

Статтею 311 ЦПК передбачено право апеляційного суду скасувати рішення суду першої інстанції з направленням справи на новий розгляд. Чи відповідає це суті та призначенню апеляційного суду, який повинен заново розглянути справу та вирішити спір по суті?

Дійсно, завданнями апеляційного провадження є, по-перше, усунення суддівської помилки, а, по-друге, повторний розгляд справи з метою завершення провадження у справі.

Разом з тим, апеляційний суд не повинен повністю підміняти собою суд першої інстанції, оскільки він не є судом першої інстанції (статті 107, 291 ЦПК) і в такому разі місцеві суди могли б повністю ігнорувати основні принципи цивільного процесуального права, а учасники процесу були б позбавлені повноцінного суду першої інстанції з його правами та обов'язками, процедурою розгляду справи в суді першої інстанції та можливості апеляційного оскарження ухваленого судового рішення, тобто були б позбавлені й реального та повноцінного суду другої інстанції.

Характерною особливістю безумовних підстав (їх ще називають абсолютних) для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд є те, що вони тягнуть скасування незалежно від правильності висновків суду. Такі жорсткі наслідки визначені законом за вичерпним переліком з метою примусити суддю суворо дотримуватись вимог цивільної процесуальної форми, принципів цивільного судочинства, основоположні з яких - змагальність, дис-позитивність, здійснення правосуддя лише судом, рівноправність сторін, гласність - безпосередньо закріплені в Конституції України.

Наприклад, не можна позбавляти осіб, які беруть участь у справі, права на розгляд справи в суді першої інстанції, а, тим більше, осіб, відносно прав та обов'язків яких суд ухвалив рішення і не притяг їх до участі у справі.

Тому до їх порушень держава відноситься нетерпимо, визнаючи їх суттєвими у будь-якому випадку лише за самим фактом їх допущення. Зацікавлені особи в таких випадках можуть доводити тільки факт наявності у справі цього процесуального порушення і немає необхідності доводити їх вплив на правильність висновків суду.

У попередньому судовому засіданні ухвалено рішення внаслідок визнання відповідачем позову, але з порушенням загальних положень щодо цієї процесуальної дії. Рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, але який пункт ст. 311 ЦПК підходить до цієї ситуації, адже його перелік вичерпний?

Дійсно такі проблемні ситуації в судовій практиці існують. Наприклад, П.Г.В. звернулась з позовом до О. Д.М. про стягнення аліментів. 16.04.2007 р. у попередньому судовому засіданні Дзержинським районним судом м. Харкова ухвалене рішення на користь позивача. В апеляційній скарзі відповідач послався на те, що по суті не визнавав позову та порушена процедура ухвалення рішення та цій стадії процесу, оскільки його не попереджали про наслідки визнання позову. Перед апеляційною інстанцією постало питання щодо правильного застосування повноважень, визначених законом, при скасуванні рішення з направленнямсправи на новий розгляд, так як відповідач був присутнім у попередньому судовому засіданні. Дослідивши матеріали справи, було встановлено, що у протоколі судового засідання не зазначено про визнання відповідачем позову (про це зазначено в рішенні суду), наслідки визнання позову йому не роз'яснювались та не здійснено контролю за тим, чи не порушуються права інших осіб у даному випадку. Виходячи з наведеного, судовою колегією апеляційного суду Харківської області рішення суду першої інстанції скасовано з направленням справи на новий розгляд з підстави, передбаченої п. 5ч. 1 ст. 311 ЦПК (Архів апеляційного суду Харківської області. - Ухвала від 11.07.2007 р. у справі за № 22-Ц-3432).

Вважаємо правильним вирішення цієї ситуації, оскільки у даному випадку має місце не вирішення заявлених позовних вимог у судовому засіданні, а процедура вирішення цього питання у попередньому судовому засіданні здійснена з грубим порушенням норм ЦПК, і цей недолік не міг бути усунений ухваленням додаткового рішення.

Якщо суд не розглянув заяву про відвід судді, чи є це безумовною підставою для скасування рішення з направленням справи на новий розгляд з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК? Чи може апеляційний суд не погодитись з ухвалою про відхилення заяви про відвід судді і з цієї же підстави скасувати рішення з направленням справи на новий розгляд?

Рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто непов-новажвшм суддею або складом суду (п. 1 ч. 1 ст. 311 ЦПК). Зазначене є безумовною підставою для скасування рішення суду, незалежно від правильності висновків суду, оскільки направлене на беззаперечне дотримання суддею нормзакону, вимоги цивільної процесуальної форми і принципів цивільного судочинства.

Розгляд заяви про відвід судді й залишення її без задоволення самим суддею, що розглядає справу одноособово, так само як і те, що суддя помилково цю заяву не розглянув, може бути підставою для застосування п.іч.іст.311 ЦПК у тому разі, коли порушено вимоги ст. 21 ЦПК про недопустимість повторної участі судді в розгляді справи. В інших випадках належить виходити з того, чи потягло порушення порядку розгляду цієї заяви неправильне або необ'єктивне вирішення справи. Саме таким чином зазначене питання вирішено у КАС (п. 1 ч. 1 ст. 204) і вважаємо це вірним, оскільки повністю відповідає ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в контексті належного суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 208 ЦПК рішення суду ухвалюється, оформлюється і підписується в нарадчій кімнаті суддею, а в разі колегіального розгляду - суддями, які розглядали справу. Разом з тим, згідно зп.2ч.1 ст. 311 ЦПК судове рішення під лягає обов'язково му скасуванню з передачею справи на новий розгляд, якщо рішення ухвалено чи підписано не тим суддею, який розглядав справу. Як бути, коли судове рішення взагалі не підписано суддею та чи є це безумовною підставою для скасування судового рішення?

У ст. 314 ЦПК 1963 р. (за часів існування наглядової інстанції) було чітко зазначено, якщо рішення не підписано будь-кцм з суддів це є підставою для обов'язкового скасування такого рішення з направленням справи на новий розгляд. Новий ЦПК такої конкретизації не містить.

У цьому разі справа повертається до суду, який ухвалив рішення, з причини відсутності судового рішення.

Відсутність підпису під ухваленим процесуальним документом свідчить про його відсутність, тому й предмет для його оскарження та скасування відсутній.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитив-ності суд не вправі розглядати позов за відсутності позивача, якщо він про це не просить. Якщо суд все ж таки у такій ситуації ухвалив рішення, то які повноваження апеляційного суду?

Відповідно до ч. З ст. 169 ЦПК у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причину повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду.

Таким чином, на відміну від положення ч.Зст.172ЦПК 1963 р., коли суд вправі був при такій же ситуації розглянути справу без позивача, якщо у справі достатньо матеріалів про права та взаємовідносини сторін, новий ЦПК такого повноваження суду не надає. Це є вірним, оскільки відповідно до принципу диспозитивності кожна сторона на власний розсуд розпоряджається своїм матеріально-правовим притязаниям і процесуальними способами захисту. Суд не повинен бути адвокатом позивача.

У такій ситуації, незалежно від того, хто звернувся до апеляційного суду зі скаргою, апеляційна інстанція в силу ч. 1 ст. 310, ч. З ст. 169 і п. З ч. 1 ст. 207 ЦПК зобов'язана скасувати рішення із залишенням позовної заяви без розгляду. Це ж стосується і ситуацій, коли у справі заявлено первинний та зустрічний позов.

Якщо ж суд першої інстанції розглянув позов у відсутності позивача, належним чином його не повідомивши про дату судового засідання, то в силу п. Зч. 1ст. 311 ЦПКрішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

Приведемо наступний приклад із судової практики апеляційної інстанції.

К.Г.І. звернулась до суду з позовом до К.О.Ю. про усунення перешкод у користуванні власністю і зняття з реєстрації у спірній квартирі, а К.О.Ю. звернувся із зустрічним позовом про визнання за ним права власності на половину квартири, усунення перешкод у користуванні квартирою та вселення.

К.О.Ю. в судове засідання повторно не з'явився, будучи належним чином повідомленим про дату судового засідання.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від

25.10.2006 р. позов К.Г.І. задоволено, у задоволенні зустрічного позову К.О.Ю. відмовлено.

Апеляційний суд Харківської області своєю ухвалою від

21.02.2007 р. рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні зустрічного позову скасував та в силу ч. 1 ст. 310 ЦПК, п. З ч. 1 ст. 207 ЦПК залишив зустрічну позову заяву без розгляду, оскільки позивач за цим позовом К.О.Ю. повторно не з'явився в судове засідання суду першої інстанції, про дату судового засідання повідомлявся належним чином, причину своєї неявки суду не повідомив і не просив про розгляд його позову за його відсутності, тому суд першої інстанції не повинен був проявляти активності при вирішенні цих вимог (Архів апеляційного суду Харківської області. - Ухвала апеляційного суду від 21.02.2007р. у справі № 22-Ц-64).

Якщо судом апеляційної інстанції скасовано рішення суду на підставі п.бч.1 ст. 311 ЦПК, то якими мають бути подальші дії апеляційного суду та чи не повинен він направити справу для розгляду за підсудністю до відповідного суду?

Відповідно до п. б ч. 1 ст. 311 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто з порушенням правил виключної підсудності.

Згідно зі ст. 114 ЦПК до справ виключної підсудності відносяться: 1. Позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходятенням майна або основної його частини. 2. Позови про виключення майна з опису пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини. 3. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями, пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна або основної його частини. 4. Позови до перевізників, що виникають з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються за місцезнаходженням перевізника.

У разі скасування рішення суду першої інстанції з відповідної підстави суд апеляційної інстанції має направити справу суду, якому вона підсудна для розгляду по суті, повідомивши про це суд, якому рішення скасоване, для відмітки в статистичній картці. Повертати справу до суду, який ухвалив рішення, не слід, оскільки цей суд вже є некомпетентним вирішувати процесуальне питання про зміну підсудності, так як підстав для застосування ст. 116 ЦПК немає, а положення ст. 115 ЦПК ним були порушені і можливості її застосування вже втрачено.

Уразі скасування ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду апеляційна інстанція пер#даєсправу на новий розгляд у тому ж складі суду чи в іншому складі суду?

Статтею 21 ЦПК врегульовано питання недопустимості повторної участі судді в розгляді справи.

За змістом ч. 1 цієї статті випливає, що суддя, якому скасована ухвала про закриття провадження у справі, не вправі повторно брати участь у розгляді цієї самої справи. У всіх інших наведених у питанні випадках скасування ухвали суду першої інстанції перешкод для повторної участі того ж судді у розгляді тієї ж самої справи немає.

На нашу думку, це є не зовсім вірним, оскільки, наприклад, підстави для відмови у відкритті провадження у справі та закриття провадження у справі однакові, тому і у випадку скасування ухвали про відмову у відкритті провадження у справі повинно перешкоджати повторній участі того ж судді у розгляді тієї ж самої справи. Наприклад, суддя відмовив у відкритті провадження у справі, вважаючи, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. З цього чітко випливає, що суддя висловив свою правову позицію щодо спору і тому повторна участь цього ж судді при розгляді справи по суті може поставити питання про дотримання положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод щодо справедливого суду.