Які особливості видачі судового наказу за вимогою про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати? Якими документами можна підтвердити заборгованість із зарплати?

За п. 2 ч. 1 ст. 96 ЦПК видаються судові накази лише в частині стягнення нарахованої, але не виплаченої суми заробітної плати. Всі інші вимоги, що випливають з трудових правовідносин, наприклад, відшкодування моральної шкоди (ст. 237-1 КЗпП), прийматись до розгляду в наказному провадженні не можуть.

Стаття 115 КЗпП передбачає, що заробітна плата випла-чується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

При розгляді цієї заяви суд повинен встановити факт затримки нарахованої працівникові заробітної плати. Доказом цього може бути будь-який документ, що підтверджує розмір нарахованої працівникові зарплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист тощо.

Нарахована, але не виплачена зарплата - це сума, яка безспірно нараховуються бухгалтерією боржника і яка входить до структури зарплати. Це, крім заборгованості з зарплати, також і нарахування вихідної допомоги (ст. 44 КЗпП), невикористаної відпустки (ст. 83 КЗпП) тощо.

Відповідно до ст. 367 ЦПК у справі про стягнення зарплати рішення в обов'язковому порядку приводиться до негайного виконання в межах зарплати за один місяць. Для цього прохання заявника не потрібно, процесуальна норма є імперативною для суду.

У порядку видачі судового наказу не можуть заявлятися вимоги щодо стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено ст. 117 КЗпП, оскільки в даному випадку суд повинен на підставі наданих сторонами доказів встановити вину власника або уповноваженого органу.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства про оплату праці, працівник має право звернутися до суду з позовом (у наказному провадженні - заявою) про стягнення заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Тому на зазначену вимогу не поширюється позовна давність.

Чи може заяву про видачу судового наказу, наприклад, про стягнення боргу, подати кілька заявників, адже за змістом ст. 98 ЦПК йдеться лише про кілька боржників? Чи є якісь особливості при видачі судового наказу відносно кількох боржників?

Даючи відповідь на зазначене питання слід враховувати поняття та особливості такого інституту цивільного процесуального права як співучасть - ст. 32 ЦПК

Дійсно, зі змісту ст. 98 ЦПК заява про видачу судового наказу може стосуватися кількох боржників, водночас про можливість подачі її кількома стагувачами не йдеться.

Разом з тим, за загальними положеннями щодо поняття та видів правочинів (односторонні, дво- чи багатосторонні) - ст. 202 ЦК - слідує, що у разі, якщо в правочині на стороні стягувача були інші особи, всі стягувачі можуть звертатися зі спільною заявою про видачу судового наказу (активна співучасть).

У такому разі суд видає один судовий наказ і кожному із заявників (стягувачів) видає примірник судового наказу (а не копію).

При прийнятті заяви про видачу судового наказу відносно кількох боржників (пасивна співучасть) слід виходити з того, щоб вимоги до них випливали з одного правочину, а в разі, якщо з кількох правочинів, то щоб вони були однорідними, оскільки суду не дано право роз'єднувати (чи об'єднувати) заяви про видачу судового наказу.

При видачі судового наказу відносно кількох боржників слід також враховувати загальні положення цивільного законодавства щодо часткової, додаткової (субсидіарної) та солідарної відповідальності. Наприклад, якщо в зобов'язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов'язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного судочинства. Тобто, якщо в договорі позики (борговій розписці) не вказано про солідарну відповідальність боржників, то у виданому судом судовому наказі повинні бути зазначені частки боргу відносно кожного боржника. Солідарна відповідальність існує перед кредитором у зобов'язаної особи та поручителя (ст. 554 ЦК), якщо договором поруки не встановлено інше. Субсидіарна відповідальність встановлена ст. 619 ЦК.

Таким чином, вказані особливості загальних положень про зобов'язання (ЦК) повинні бути враховані судом при видачі судового наказу відносно кількох боржників. При цьому судом видається один судовий наказ, а не відносно кожного боржника окремо, але кожному з боржників направляється копія судового наказу.