Як правильно розуміти положення ст. 56 цпк щодо особи, яка надає правову допомогу та який документ повинен посвідчувати цю особу щодо її кваліфікації?

Зазначена стаття на сьогодні судами не може застосовуватись, оскільки в ній передбачено, що правову допомогу надає особа, яка є фахівцем в галузі права і за законом має на це право. При цьому взагалі не вказується на підстави участі особи, яка надає правову допомогу. Такого закону ще немає, тому неможливо визначитись, які документи можуть підтверджувати повноваження цієї особи для участі у справі. Виникає також питання про те, що участь у процесі цієї особи не замінює участь особи, яка бере участь у справі, чи її представника, тоді в чому ж полягає її допомога учаснику процесу з урахуванням наданих їм повноважень? Відповідь на ці питання, напевне, будуть у відповідних законах «Про правову допомогу», «Про державну безоплатну правову допомогу» (існують такі законопроекти).

Чи вправі позивач відмовитися від позову в якійсь його частині? Чи відрізняються один від одного такі процесуальні дії, як часткова відмова від позову і зменшення розміру позовних вимог? Якщо відрізняються, то за якими ознаками проводиться таке розмежування?

Відповідно до ст. 31 ЦПК позивач має право протягом усього часу розгляду справи, зокрема, зменшити розмір позовних вимог або відмовитися від позову. Це випливає із змісту принципу диспозитивності, який передбачає свободу розпорядження учасниками процесу своїми матеріальними правами та процесуальними способами захисту своїх прав.

Дійсно у ст. 31 ЦПК не вказано про право позивача на відмову від частини своїх позовних вимог, хоча в цій же статті зазначено про право відповідача на визнання позову повністю або частково. У даному випадку зазначення у ЦПК про відмову від позову включає в себе (поглинає в себе) як відмову від позову повністю, так і відмову від позову частково. Інше тлумачення призведе до порушення принципу диспозитивності. Проте відмова-від частини позовуможлива лише у випадку, якщо позивачем заявлено дві чи більше вимог, і позивач відмовляється не від усіх цих вимог. Якщо ж позовна заява містить тільки одну вимогу, то відмова позивача від її частини має розглядатися як зменшення розміру позовних вимог.

Часткова відмова від позову і зменшення розміру позовних вимог - це різні процесуальні дії, оскільки вони відрізняються один від одного за змістом, сферою дії та за правовими наслідками. Так, відмова від позову (в тому числі й від частини позовних вимог) може мати місце на будь-якій стадії процесу, тобто як в суді першої, так і в судах апеляційної чи касаційної інстанцій (статті 174, 306, 334 ЦПК), а зменшення розміру позовних вимог можливе лише в суді першої інстанції. Прийняття судом відмови від частини позовних вимог тягне за собою закриття провадження у справі в цій частині (ч. З ст. 174 ЦПК). У цьому випадку повторне звернення в суд з вимогами, від яких позивач відмовився, не допускається (ч. З ст. 206 ЦПК), про що позивач попереджається.

Зменшення розміру позовних вимог ніяким чином не зобов'язує позивача, оскільки в ході розгляду справи в суді першої інстанції він має право знову збільшити розмір позовних вимог до первісно заявлених і навіть зі збільшенням й цього розміру.

За положеннями ст. 31 ЦПК сторонам надані диспозитивні права, зокрема, позивачу надано право змінювати предмет або підставу позову тощо. Якщо в ході судового засідання він заявляє клопотання про відкладення розгляду справи для уточнення позову чи зміни позову, то чи не є це зловживанням своїми процесуальними правами, так як надавати суду докази він може лише до або під час проведення попереднього судового засідання, а ця стадія процесу вже пройдена?

Зловживання процесуальними правами - це вчинення учасником процесу дій в рамках дозволеної поведінки, однак з використанням свого права в цілях, що суперечить завданням правосуддя.

Змінювати предмет або підставу позову чи збільшувати розмір позовних вимог є диспозитивним правом позивача, надане йому ст. 31 ЦПК, яке він може використовувати протягом усього часу розгляду справи. Таким чином, вказані дії позивача, дійсно, нерідко призводять до затягування розгляду справи, що в юридичній літературі нерідко називається не що іншим, як тим, що «закон ініціює затягування розгляду справи».

Проте наявна практика апеляційного перегляду справ свідчить про те, що основними причинами зміни позивачами предмету чи підстави позову є невдале проведення попереднього судового засідання, не виконання судом при цьому тих вимог, які передбачаються ч.б ст. 130 ЦПК, а саме -судом не уточнюються позовні вимоги або заперечення проти позову; не визначаються факти, які необхідно встановити для правильного вирішення справи; не з'ясовується, якими доказами ці факти будуть обґрунтовуватися і, найголовніше, не встановлюється строк для їх подання.

Крім того, не повинно бути великої проблеми при зміні позивачем предмету чи підстави позову, оскільки він вправі це зробити лише в межах тієї же матеріально-правової відносини, що судом вже розглядається. Тому докази повинні бути вже надані до або під час попереднього судового засідання. Нові докази бувають, зазвичай, потрібними при одночасній зміні предмету та підстави позову, проте на це позивач права не має, так як це є вже іншим позовом, який повинен заявлятися на загальних підставах. Тому приймати до розгляду в уже порушеній цивільній справі уточнення позову, в якому змінюються і предмет, і його підстава, не можна.