За правилами якого виду судочинства розглядаються заяви щодо нотаріальних дій чи відмови в їх вчиненні? у яких справах участь нотаріуса чи нотаріальної контори є обов'язковою?

Держава наділяє нотаріусів певними повноваженнями щодо вчинення нотаріальних дій і при цьому залишає за собою право контролю за відповідністю діяльності нотаріату встановленим правилам.

Одним з таких видів контролю є судовий (ст. 50 Закону України «Про нотаріат»). Судовий контроль пов'язаний із виникненням конкретної цивільної справи, в межах розгляду якої з'ясовується питання про законність дій нотаріуса. Це можуть бути справи про визнання недійсними нотаріально посвідчених правочинів, заповітів, виконавчих написів; про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій нотаріусів (статті 21,27 закону «Про нотаріат»); оспорення вчинення або відмови у вчиненні нотаріальної дії.

Всі ці справи є справами цивільними, оскільки пов'язані з вирішенням спору про право цивільне певної особи.

Навіть, незважаючи на те, що діяльність нотаріуса здійснюється від імені держави і в певній мірі має публічно-правовий характер, проте сторони таких правовідносин не знаходяться у відносинах влади і підпорядкування, тому дії нотаріусів є не адміністративними, а спрямовані на створення, зміну чи припинення цивільних прав певної особи, яка звернулася до нотаріуса для надання офіційної сили, вірогідності юридичним правам, фактам і документам.

Прй розгляді справи важливим є визначення процесуального статусу нотаріуса та з'ясування того, чи потрібна участь у такому процесі нотаріуса взагалі.

Предмет судової діяльності у справах, де можлива участь нотаріуса (крім позову до нотаріальної контори чи нотаріуса/нотаріального округу про відшкодування шкоди), це спірні матеріально-правові відносини, наприклад, договірні, спадкові. У цих справах нотаріус не може бути суб'єктом таких правовідносин, оскільки у будь-якому випадку не зможе своїми діями вплинути на відновлення прав позивача. Відповідачем у таких справах повинна бути інша сторона договору, інші спадкоємці тощо; оскільки нотаріус немає матеріально-правової заінтересованості щодо певного предмета спору.

Надалі слід з'ясувати, що є підставою позову: обставини матеріально-правового характеру, що не пов'язані з діяльністю нотаріуса (ст. 229 ЦК — помилка, ст. 230 ЦК -обман, ст. 231 ЦК — насильство, ст. 234 ЦК - фіктивність правочину тощо) чи обставини, що виникають унаслідок незаконних чи недбалих дій нотаріуса і є наслідком порушення процесуального порядку вчинення тієї чи іншої нотаріальної дії (не з'ясування питання про дієздатність особи або згоди співвласників на відчуження майна, яке перебуває у спільній власності, недотримання вимог до документів тощо).

У першому випадку участь нотаріусів у цивільному про цесі в якості особи, яка бере участь у справі, не є обов'язковою (крім можливого допиту в якості свідка), у другому випадку - вони притягуються в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в порядку, визначеному ет. 36 ЦПК, оскільки до них подалі можливе пред'явлення позову про відшкодування шкоди (на підставі преюдиціального судового рішення).

Як визначити, за правилами цпк, кас чи гпк належить розглядати справи за скаргами на дії державного виконавця?

Законодавство регламентує не лише порядок розгляду та вирішення цивільних та інших справ, віднесених до цивільної юрисдикції, але і процес виконання судових актів.

Об'єктом судового контролю, передбаченого розділом VII ЦПК, у виконавчому провадженні є лише судові рішення, ухвалені відповідно до норм ЦПК. Це пов'язано з набранням чинності Кодексу адміністративного судочинства України, за ст. ст. 181, 267 якого об'єктом адміністративної юрисдикції є контроль за виконанням рішень адміністративних судів та рішень інших юрисдикційних органів, якщо законом не встановлено іншого порядку судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби. Щодо рішень господарських судів, то судовий контроль за їх виконанням здійснюється в порядку господарської юрисдикції (ст. 121-2 ГПК України). У зв'язку з наведеним не можуть застосовуватись роз'яснення, дані в абз. 2 п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 26.12.2003 р. "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" щодо оскарження до суду цивільної юрисдикції дій щодо виконання рішень інших органів.

При розгляді справ за скаргами на постанови про накладення штрафу слід виходити з того, що вони є не адміністративним стягненням, а санкцією за невиконання зазначених у статтях 87 і 88 закону про виконавче провадження вимог, тому такі скарги розглядаються за правилами ЦПК, КАС чи ГПК у залежності від того, при виконанні рішення якого суду (цивільної, адміністративної чи господарської юрисдикцій) застосований штраф державним виконавцем. При цьому слід виходити з того, що саме оскарження такої постанови до суду передбачено в ч. 2 ст. 87 Закону «Про виконавче провадження» і така постанова направлена на здійснення повноважень державного виконавця щодо виконання судових рішень, а не на притягнення винної особи до адміністративної відповідальності.

Про оскарження дій державного виконавця, здійснених у рамках зведеного виконавчого провадження, йтиметься мова в главі про судовий контроль за виконанням судових рішень.

Чи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства справи за позовами прокурорів про спростування недостовірної інформації, викладеної в матеріалах внутрішніх перевірок, пов'язаних зі здійсненням службової діяльності прокурорів?

Як роз'яснено в п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28.09.1990 р. № 7 (з відповідними змінами) "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" у порядку цивільного судочинства не можуть розглядатися позови про спростування відомостей, які містяться у вироках та інших судових рішеннях, а також у постановах слідчих та інших відповідних органів, для оскарження яких законом встановлено інший порядок.

Оскільки для оскарження матеріалів внутрішніх перевірок, пов'язаних зі здійсненням службової діяльності прокурорів, не передбачений інший судовий, встановлений законами порядок, то вимоги прокурора про спростування недостовірної інформації підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Чи належить до розгляду судом загальної юрисдикції спір за позовом фізичної особи про звільнення майна від арешту, накладеного постановою слідчого по кримінальній справі відносно іншої особи, чи це питання повинно вирішуватися шляхом оскарження зазначеної постанови в порядку кримінального судочинства?

Відповідно до ч. 1 ст. 126 КПК забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна провадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майно обвинуваченого чи підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.

Розгляд судом вимоги про звільнення майна від арешту прямо пов'язаний з дослідженням і вирішенням питання про право власності позивача на майно і не пов'язаний з оскарженням постанови слідчого. Тому такий спір є спором про право цивільне і належить до розгляду судом загальної юрисдикції, якщо однієї із сторін спору є фізична особа.

У даному спорі слідчий чи орган, що проводить розслідування, не є стороною у справі або третьою особою, оскільки не знаходиться у матеріально-правових відносинах ні з однією зі сторін і рішення суду не може вплинути на його права чи обов'язки щодо однієї із сторін у спорі.