Яким чином слід викласти резолютивну частину ухвали суду в разі задоволення скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця?

Стаття 387 ЦПК розкриває зміст резолютивної частини судового рішення, яке постановляється судом за результатом розгляду скарги у формі ухвали. Що стосується інших частин ухвали суду, то вони повинні відповідати вимогам, викладеним у ст. 210 ЦПК.

На нашу думку, законодавець цілком правильно відмовився від того, щоб за результатом розгляду скарги у даній категорії справ судом ухвалювалось рішення, як було до прийняття нового ЦПК. По-перше, розгляд скарги на рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця не є окремим видом судового провадження, так як суд здійснює лише контроль за виконанням уже прийнятого ним рішення, тобто в рамках вже існуючого процесу, який є завершальною стадією цивільного процесу. По-друге, рішення -це судовий акт, яким по суті вирішується матеріально-правовий спір між сторонами цивільних або інших правовідносин. Між сторонами виконавчого провадження і державним виконавцем чи іншою посадовою особою державної виконавчої служби існують виключно процесуальні відносини.

Установивши при розгляді справи обґрунтованість доводів скарги, суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і водночас визначає, яким шляхом мають бути поновлені порушені права чи свободи. При цьому суд обов'язковозазначає, які конкретно дії повинні бути вчинені, наприклад:

а) у разі необгрунтованої відмови у задоволенні відводу державного виконавця зобов'язує начальника відповідної державної виконавчої служби задовольнити відвід і передати виконавчий документ іншому державному виконавцю;

б) при безпідставній відмові у відкритті виконавчого провадження зобов'язує державного виконавця відкрити виконавче провадження.

Таким чином, суд не може самостійно здійснити зазначені виконавчі дії.

Суд може покласти на суб'єктів оскарження виконання лише тих обов'язків, які передбачені Законом України "Про виконавче провадження".

Проте, якщо рішення, дії, які заявник вимагає постановити або здійснити від державного виконавця були вчинені за час розгляду справи, або ж усунена бездіяльність, а заявник не відмовляється від скарги, тоді суд обмежується визнанням оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності неправомірними без повторного зобов'язання державного виконавця поновити порушені права. Зокрема, заявники вимагають від суду ухвалити таке рішення, яке буде преюдиціальним для вирішення спору про стягнення збитків.

Нерідко оскаржується дії державного виконавця щодо порушення строку здійснення виконавчого провадження. Які це строки і як вони обчислюються?

Законом України «Про виконавче провадження» (далі -Закон) встановлено, що державний виконавець відповідно до рішення суду немайнового характеру повинен провестивиконавчі дії у двомісячний строк, а відповідно до інших рішень - протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (ст. 25 Закону).

Нерідко ці строки порушуються, проте слід відрізняти строки перебування виконавчого документа в органах державної виконавчої служби від строків проведення виконавчих дій, а також потрібно звернути увагу на початок та кінець обчислення строків виконавчого документа.

Так, ст. 25 Закону встановлено, що строк здійснення виконавчого провадження не поширюється на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

Підстави для відкладення та зупинення виконавчих дій чітко визначені Законом (статті 32, 34, 35 Закону). Виконавчі дії в цей період не проводяться (ст. 36 Закону), а значить цей термін не включається до строків здійснення виконавчого провадження.

Після закінчення існування обставин, що стали причиною для зупинення виконавчого провадження, державний виконавець повинен винести постанову про поновлення виконавчого провадження. З цього часу перебіг строку здійснення виконавчого провадження продовжується.

Слід також зазначити, що виконавчі дії зі стягнення періодичних платежів, регресних сум, аліментів перебувають на виконанні в органах державної виконавчої служби протягом часу, визначеного виконавчим документом і у даному випадку порушення строку здійснення виконавчого провадження не буде.