Чи можна видати судовий наказ на підставі заяви прокурора про видачу судового наказу в інтересах громадянина?

Відповідно до ст. 45 ЦПК прокурор здійснює в суді представництво інтересів громадянина в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами.

Пред'являючи заяву до суду на захист інтересів громадянина, прокурор здійснює покладену на нього Конституцією України (ст. 121) функцію представництва. Подаючи заяву до суду, прокурор зобов'язаний не тільки послатися на порушення інтересів громадянина, але й послатися на конкретний закон, який ці інтереси охороняє.

Так, ч. 2 ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» зазначає, що підставою представництва у суді інтересів громадянина є його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних при-чин самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження.

Тому прокурор вправі подати до суду заяву про видачу судового наказу. Проте, твердження прокурора у заяві про неможливість громадянина самостійно пред'явити таку заяву може бути визнано обґрунтованим і достатнім для прийняття заяви у справі при умові, що воно підтверджено відповідними документами, доданими до заяви (медичним висновком про стан здоров'я заінтересованої особи, яке виключає його можливість звернення до суду, копією свідоцтва про його народження, копією рішення суду про визнання цієї особи недієздатною та інші). На нашу думку, прокурор повинен додати до заяви, яка адресована суду, також і заяву (копію заяви) громадянина до прокурора з проханням про захист його інтересів шляхом звернення до суду, оскільки цим самим прокурор втручається в диспозитивні права цієї особи, які передбачають її право на вільне розпорядження своїми як матеріальними правами, так і процесуальними засобами їх реалізації. Відсутність зазначених документів буде підставою для залишення заяви без руху.

Що означає "спір про право", при наявності якого суддя постановляє ухвалу про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу?

Відповідно доп. 2 ч. 1ст. 100 ЦПК суддя відмовляє у прийнятті заяви про видачу судового наказу (а не про відмову у видачі судового наказу, що нерідко зазначають судді), якщо із заяви і поданих документів вбачається спір про право.

Законодавець не дав визначення поняття «спір про право », відносно якого в юридичній науці існують різні тлумачення (широке і вузьке розуміння, у матеріальному та процесуальному аспектах тощо).

В основному, під спором про право розуміють опір, перешкода у здійсненні цивільного права, які згідно із законом можуть бути усунені за допомогою суду. Перешкоди можуть бути пов'язані з тим, що в добровільному порядку зобов'язана особа не виконує своїх обов'язків, а тому реалізація права уповноваженої особи є можливою у примусовому порядку або з необхідністю отримання офіційного підтвердження судом певних юридичних фактів чи стану фізичної особи.

Таким чином, у контексті наказного провадження як спір про право слід розуміти поведінку особи, до якої звертається заявник з вимогою, щодо оспорювання підстав, розміру вимоги або/і доказів, які її підтверджують. Наявність спору про право виникає у тому разі, коли одна сторона стверджує про наявність у неї відповідного права, а інша - про його відсутність.

Оскільки наказне провадження є документарним, судове засідання не проводиться, тому при його видачі не всі основні етапи правозастосування у повному розумінні цього процесу дотримуються, а саме такі як: встановлення фактичних обставин справи, обговорення позиції боржника, одностороннє встановлюється і визначається юридична кваліфікація справи і т.п. Наприклад, фактичні обставини справи встановлюються у спрощеному вигляді, тобто перевіряються наявність певних обставин, пов'язаних з характером заявлених вимог, документальні підтвердження цих вимог. Саме вони досліджуються в порядку формального аналізу і оцінюються суддею при вирішенні питання про видачу судового наказу для з'ясування достатності та переконливості поданих документів щодо вказаних у заяві вимог.