Які дії апеляційного суду щодо прийняття апеляційної скарги?

Процесуальний закон не вказує, що саме повинен перевірити суддя-доповідач апеляційної інстанції, щоб постановити ухвалу про прийняття апеляційної скарги до розгляду, крім зазначення про перевірку форми і змісту скарги та сплати судових витрат (ч. 2 ст. 297 ЦПК).

Тому з урахуванням напрацьованого в науці цивільного процесуального права таких інститутів як передумови права на пред'явлення позову та умови реалізації цього права, аналогічно ці ж питання вирішуються і при прийнятті апеляційної скарги.

Зокрема, суддя-доповідач повинен перевірити:

1) чи передбачена законом можливість апеляційного оскарження певного судового рішення (можуть бути оскаржені всі рішення місцевого суду, що не набрали чинності, а ухвали лише ті, що зазначені в ст. 293 ЦПК;

2) наявність у особи, яка подає скаргу, права апеляційного оскарження судового рішення (особи, які брали участь у справі - ст. 26 ЦПК; особи, які не брали участь у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки; прокурор при дотриманні вимоги, передбаченої ч. 6 ст. 119 ЦПК; правонаступники при процесуальному оформленні правонаступництва в суді першої інстанції; законні представники);

3) відповідність апеляційної скарги формі та змісту закону;

4) сплата судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи (якщо у заявника немає відповідних пільг, чи вони не передбачені законом);

5) дотримання строку подання апеляційної скарги (якщо строк порушений і не ставиться питання про його поновлення, то скарга одноособово суддею-доповідачем залишається без розгляду (ч. З ст. 294 ЦПК), якщо ж заявлено таке клопотання, то воно вирішується в судовому засіданні судовою колегією з повідомленням учасників процесу-ст. 73 ЦПК).

При вирішенні питання про прийняття апеляційної скарги суддя-доповідач не вправі давати оцінку обґрунтованості чи необґрунтованості скарги. З цього випливає те, що не можна відмовити у прийнятті апеляційної особи, наприклад, від особи, яка не брала участі у справі, лише з тих підстав, що рішення суду не порушує прав цієї особи, оскільки це питання вирішується лише в судовому засіданні при перегляді судового рішення по суті.

Важливим для суду апеляційної інстанції є положення ч. 4 ст. 297 ЦПК, якою передбачені підстави для повернення справи до суду першої інстанції із зазначенням у відповідній ухвалі строку, протягом якого вказаний суд повинен усунути недоліки. З цього переліку слід відзначити таку підставу як повернення справи, оскільки не вирі-шено питання про ухвалення додаткового рішення. Дослівний контекст цієї підстави (у взаємозв'язку зі ст. 220 ЩІК) передбачає право апеляційного суду повернути справу лише в тому разі, коли така заява від учасника процесу була подана до суду першої інстанції, але вона не була місцевим судом вирішена. Нерідко апеляційний суд повертає справу до місцевого суду з цієї підстави, коли вбачається, що суд не всі позовні вимоги вирішив і така можливість існує, незважаючи на те, що відповідне клопотання учасника процесу відсутнє.

На нашу думку, слід погодитись з такою позицією, оскільки вона відповідає вимозі ефективності цивільного судочинства та логічному системному зв'язку з положенням п. 5 ст. 311 ЦПК. Так, не повернувши справу до місцевого суду для ухвалення додаткового рішення, коли це можливо було здійснити, наприклад, не вирішена вимога про стягнення індексу інфляції за час прострочення грошового зобов'язання при заявленні цієї вимоги в позові про стягнення боргу і т.п., апеляційний суд вимушений буде марно витрачати час на розгляд справи по суті, знаючи зарані, що безспірно скасує рішення місцевого суду з направленням справи на новий розгляд, незалежно від доводів апеляційної скарги, на підставі п. 5 ст. 311 ЦПК.