Які особливості правового становища іноземних осіб у цивільному процесі?

Зазначене питання є важливим, так як ч. 1 ст. 410 ЦПК передбачено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні державні (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 4.02.1994 р. «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземцями визнаються громадяни - особи, які належать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України, а особами без громадянства - особи, які не належать до громадянства будь-якої держави.

Іноземним особам надається національний режим у судовому провадженні і він діє за принципом безумовності та не пов'язується з обов'язковим проживанням в Україні або з'ясуванням того, чи мають фізичні чи юридичні особи України такі ж права за законодавством іншої держави. Так, у ч. 2 ст. 410 ЦПК зазначено, що іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Разом з тим, суди повинні звернути увагу й на ч. З ст. 410 ЦПК, якою передбачено, що законом України можуть бути встановлені відповідні обмеження щодо фізичних та юридичних осіб тих держав, в яких допускаються спеціальні обмеження цивільних процесуальних прав фізичних або юридичних осію України. Це називається реторсією (або зворотнє обмеження).

Участь у судовому процесі іноземних осіб пов'язана з наділенням їх процесуальною правоздатністю та володінням процесуальною дієздатністю, тільки в цьому випадку вони становляться суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин. Згідно зі ст. 74 Закону України « Про міжнародне приватне право» процесуальна правоздатність і дієздатність іноземних осіб в Україні визначаються відповідно до права України. На вимогу суду, який розглядає справу, іноземна юридична особа має представити оформлений з урахуванням статті 13 цього Закону документ, що є доказом правосуб'єктності юридичної особи (сертифікат реєстрації, витяг з торгового реєстру тощо).

При цьому правовий статус іноземної юридичної особи визначається за законом країни, де створено (інкорпоровано) юридичну особу. Правовий статус іноземної фізичної особи визначається за законом країни, громадянином якої є ця особа або в якій вона має постійне проживання.

Щодо представництва іноземних осіб, то їх представниками можуть бути особи, зазначені в ст. 40 ЦПК, хоча у більшості випадків таких осіб, в основному, представляє Українська іноземна юридична колегія (Укрінюрколегія). Оскільки розгляд справи з іноземним елементом проводиться за принципом закону суду, тобто за правилами ЦПК України, то й оформлення документів на представництво здійснюється в порядку ст. 42 ЦПК. Разом з тим, якщо іноземну особу представляє адвокат Укрінюрколегії, то довіреність може бути оформлена за законодавством держави, в якій іноземна особа проживає або юридична особа має реєстрацію. Так, ст. 34 Закону України «Про міжнародне приватне право» передбачено, що порядок видачі, строк дії, припинення та правові наслідки припинення довіреності визначаються правом держави, у якій видана довіреність.

При цьому слід мати на увазі, що іноземна довіреність має бути належним чином легалізована дипломатичними або консульськими службами України. Консули України лeraлізують іноземні документи (в т.ч. довіреність) відповідно до ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2.04.1994 р. № 127/94.

Однак довіреність може не потребувати легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами України. Зокрема, вона не вимагається у відносинах між держа-вами-учасницями Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 5 жовтня 1961 року), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10.01.2002 р. № 2933-ПІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Замість дипломатичної чи консульської легалізації офіційних документів у цих державах для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку автентичності відбитку печатки або штампу, якими він скріплений, компетентний орган держави, в якій було видано документ, проставляє на ньому апос-тиль (статті 3, 5 названої Конвенції).

Слід звернути увагу на те, що на сьогодні заперечення проти приєднання України до вказаної Конвенції висловлено Федеративною Республікою Німеччина. Тому, згідно зі ст. 12 Конвенції, на території України суди не приймають документи, завірені апостилем, що виконані в цій країні, а продовжує застосовуватись вимога дотримання процедури консульської легалізації.

Частиною 2 статті 3 даної Конвенції також передбачено, що дотримання формальностей не може вимагатися державами-учасницями Конвенції, які відміняють або спрощують дану формальну процедуру або звільняють сам документ від легалізації. Тобто, навіть з набуттям чинності Конвенції для України проставлення апостиля не може вимагатися державами у відповідних випадках, передбачених міжнародними договорами про правову допомогу.

Як здійснюється консульська легалізація іноземних документів? Яка процедура та хто має право на проставлення апостиля на офіційних документах? Чи повинен суд перевіряти правильність такого посвідчення?

Статтею 13 Закону України «Про міжнародне приватне право» зазначено, що документи, що видані уповноваженими органами іноземних держав у встановленій формі, визнаються дійсними в Україні в разі їх легалізації, якщо інше не передбачено законом або міжнародним договором України.

Як уже зазначалось, наразі існує два способи засвідчення документів, що видані та мають юридичну силу на території однієї держави і можуть використовуватися на території іншої держави: консульська легалізація та проставлення апостиля.

Згідно зі ст. 54 Консульського статуту України, затвердженого Указом Президента України від 2.04.1994 р. № 127/94 консульська легалізація полягає у встановленні і засвідченні справжності підписів на цих документах та актах і відповідності їх законам держави перебування. Порядок консульської легалізації встановлюється Міністерством закордонних справ України і ним затверджено Інструкцію про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном (наказ Міністра від 15.07.1997 р. № 98-од).

Під консульською легалізацією розуміється засвідчення консулом своїм підписом і печаткою автентичності підписів на будь-якому документі або акті, складеному в межах його консульського округу і затвердженою місцевою владою. За зміст документа консул не несе відповідальності. Проте, відповідно до ст. 55 Консульського Статуту України легалізації не підлягають документи й акти, які суперечать законодавству України або можуть за своїм змістом завдати шкоди інтересам України, або містять відомості, що пораять честь і гідність громадян.

Іноземні документи, призначені для використання на території України, можуть бути легалізовані на території держави походження документів або ж безпосередньо на території України. У першому випадку документ спочатку завіряється в Міністерстві закордонних справ або іншому уповноваженому органі держави, на території якого видано документ, а потім легалізується в консульській установі України цієї держави. У другому випадку іноземний документ спочатку завіряється в дипломатичному представництві або консульській установі тієї держави, на території якої було видано документ, а потім легалізується в консульському управлінні Міністерства закордонних справ України.

Процедура консульської легалізації дуже складна, тому з метою спрощення процесу визнання іноземних документів 5.10.1961 р. в Гаазі підписана Конвенція, що скасовує вимогу легалізації іноземних документів.

Україна приєдналася до цієї Конвенції згідно із Законом України від 10.01.2002 р. № 2933-ПІ «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів» (набула чинності для України 22.12.2003 р.). На сьогодні до Конвенції приєдналося понад 90 держав. Разом з тим, заперечення проти приєднання України до вказаної Конвенції висловлено Федеративною Республікою Німеччина. Тому, згідно зі ст. 12 Конвенції, на території України суди не приймають документи, завірені апостилем, що виконані в цій країні, а продовжує застосовуватись вимога дотримання процедури консульської легалізації.

Правила про скасування легалізації також містяться в ст. 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, укладеною державами - членами СНД у м. Мінську 22 січня 1993 р.

У такому разі єдиною формальністю є проставлення апо-стилю. Апостиль - це спеціальний штамп розміром 10x10. Він засвідчує справжність підпису особи, що підписала документ, і автентичність відбитку печатки або штампа, яким скріплений документ. Апостиль проставляється на самому документі або на окремому листі, що скріплюється з документом, і має відповідати зразку, затвердженому Конвенцією. Він може бути складеним на офіційній мові органу, який його видає, проте заголовок «Apostille» повинен бути французькою мовою (ст. 4 Конвенції). Разом з тим, інші варіанти апостилів, проставлені посадовими особами, не повинні бути підставою для відмови від визнання їх дійсними, якщо наданий апостиль однозначно є впізна-ваємим як апостиль, проставлений у відповідності з вимогами Конвенції (Рекомендації спеціальної комісії по практичному застосуванню Гаагських конвенцій про апостиль, отримання доказів, вручення документів, прийняті на засіданні, яке проводилось з 28.10.2002 р. по 4.11.2003 р.).

Відповідно до пунктів 2 і 3 Правил проставлення апос-тиля на офіційних документах, призначених для використання на території інших держав, затверджених наказом Міністерства закордонних справ України, Міністерства освіти та науки України, Міністерства юстиції України від 5.12.2003 р. № 237/803/151/5 та зареєстрований в Мін'юсті України 12.12.2003 р. за № 1151/8472 апостиль проставляється на документах, які виходять від органів судової влади, прокуратури, органів юстиції України, а також на адміністративних документах, документах про освіту та вчені звання, документах, оформлених державними і приватними нотаріусами, на офіційних свідоцтвах, виконаних на документах, підписаних особами у їх приватній якості, таких як офіційні свідоцтва про реєстраціюдокумента або факту, який існував на певну дату, та офіційних і нотаріально засвідченнях підписів.

Не проставляється апостиль на документах, виданих закордонними дипломатичними установами України, адміністративних документах, що мають пряме відношення до комерційних або митних операцій, документів, що мають характер листування, а також на оригіналах, копіях та фотокопіях паспортних документів, військових квитків, трудових книжок, дозволів на носіння зброї, свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів (технічних паспортів), посвідчень особи, нормативно-правових актів, роз'яснень та правових висновків щодо їх застосування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2003 р. №61 "Про надання повноважень на проставлення апости-ля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів" повноваження на проставлення апостиля надані: Міністерству юстиції України - на документах, що видаються органами юстиції, судами та оформляються нотаріусами України; Міністерству освіти на науки України - на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами, організаціями, що стосуються сфери освіти та науки; Міністерству закордонних справ України -на всіх інших видах документів.

Легалізація офіційних іноземних документів не виключає його перевірки з боку суду з метою встановлення правильності документа по суті, або ж про таку перевірку можуть просити особи, які беруть участь у справі, які вправі оспорювати як достовірність відомостей, що містяться у ньому, так і компетентність влади, яка видала документ.

Разом з тим, слід звернути увагу на те, що консульське посвідчення не є короборацією (підтвердженням, додатковим доказом) акта, тобто ця дія не підвищує внутрішню дію цього акту, надавши йому характер публічності: приватний документ і після візи його консулом залишається приватним документом. Віза має лише процесуальне значення -полегшити суду дослідження лише автентичності акту, а сторонам - доказ дотримання місцевих законів.

Таким чином, легалізований документ оцінюється судом за загальними правилами (ст. 212 ЦПК).

Нелегалізований іноземний документ не може доказуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК), надання суду такого документу свідчить про його нікчемність. Підстав, передбачених ЦПК, для оголошення перерви чи відкладення судового засідання з метою легалізації документа немає, оскільки перш ніж його подавати суду, учаснику процесу слід було документ легалізувати, а суд може оголосити перерву в судовому засіданні лише з метою подання нових доказів (ч. 2 ст. 191 ЦПК), а такий доказ уже був поданий.