Як розуміти положення п.7ч.1 ст. 152 цпк про передачу речі, яка є предметом позову, на зберігання іншим особам при вирішенні питання про забезпечення позову?

Зазначений в п. 7 ч. 1 ст. 152 ЦПК вид забезпечення позову - передача речі, яка є предметом позову, на зберігання іншим особам — є новим у законодавстві. Він направлений, в першу чергу, на запобігання зловживанню відповідачем своїми процесуальними правами, якщо він вчиняє дії на затягування вирішення справи, щоб якомога довше користуватися предметом спору, наприклад спірним автомобілем, і отримувати з цього вигоду (якщо автомобіль в оренді тощо). У такому разі при вилученні в нього автомобіля затягування вирішення справи втрачає для нього будь-який сенс. При застосуванні цього виду забезпечення позову позивач повинен довести суду, що він є доцільним, що відповідач зловживає своїми правами, а також надати гарантії збереження автомобіля до вирішення справи іншими особами (а не в себе).

Які це інші види забезпечення позову та як розуміти застосування кількох видів забезпечення позову, про що йдеться вч.2 ст. 152 цпк?

Інші види забезпечення позову, про що йдеться в ч. 2 ст. 152 ЦПК, можуть знаходитись в нормах матеріального права. Так, специфічні заходи забезпечення позову, які конкретизують загальні положення цивільного процесуального законодавства відповідно до різновиду правовідносин і можуть вживатися в особливому порядку, передбачені ст. 53 Закону «Про авторське право і суміжні права». Це:

1) винесення ухвали про огляд приміщень, у яких, за припущенням, відбуваються дії, пов'язані з порушенням авторського права;

2) накладення арешту і вилучення всіх примірників творів, щодо яких припускається, що вони є контрафакт-ними, а також матеріалів і обладнання, що використовуються для їх виготовлення і відтворення;

3) накладення арешту і вилучення рахунків та інших документів, які можуть бути доказом вчинення дій, що порушують або створюють загрозу порушення (чи підтверджують наміри щодо вчинення порушення) авторського права.

Наприклад, за правилами СК України щодо спору про місце проживання малолітньої дитини або про позбавлення батьківських прав (статті 161, 164) суд може для забезпечення позову при наявності небезпеки для життя чи здоров'я дитини постановити ухвалу до розгляду справи по суті про відібрання дитини у одного чи обох батьків і передати на виховання іншій особі, передбаченій законом.

Передбачено право суду зупинити діяльність ЗМІ за відповідним законом (ст. 18 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні).

Забезпеченням позову є застосування п. 8 ст. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в'їзду в Україну громадян України » - обмеження у виїзді за кордон у разі пред'явлення цивільного позову до закінчення розгляду справи.

У будь-якому випадку, основними обмеженнями абокритеріями, якими повинен слідувати суд, вибираючи конкретний інший вид забезпечення позову повинен бути законним, тобто не заборонений законодавством, і його застосування не повинно з неминучістю вести до порушення закону, а також такий вид повинен бути реально виконуваним, в тому числі й щодо примусового виконання.

Що робити із заявою про забезпечення позову, поданою до пред'явлення позову за правилами ч. 4 cm. 151 цпк, однак не про захист права інтелектуальної власності?

ЦПК передбачає лише один вид позову, який може бути забезпечений до його пред'явлення, - щодо захисту права інтелектуальної власності.

Якщо подається заява про забезпечення іншого майбутнього позову, право на яке ЦПК не надає, то суд на підставі ч. 8 ст. 153 ЦПК ухвалою повертає таку заяву заявникові.

Чи обов'язково вимагати від особи, яка просить вжити заходи забезпечення позову, надання обгрунтування та доказів своєї заяви, якщо з підстави позову й так убачається необхідність Ті задоволення? Чи потрібно у такому разі ухвалу суду про вжиття заходів забезпечення позову детально мотивувати?

Частиною 3 ст. 151 ЦПК встановлений вичерпний перелік підстав для забезпечення позову: 1) Невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду. Необхідно враховувати, що це може мати місце не при констатації порушення права позивача (така констатація не потребує виконання), а при зобов'язанні відповідача щось вчинити: усунути порушення, вчинити певні дії тощо; 2) Невжиття заходів забезпечення позову може зробити неможливим виконання рішення суду.

Мотивування для забезпечення позову лише однієї з підстав рідко зустрічається, оскільки суди, в основному, використовують правову зв'язку "утруднення і неможливість".

За загальним правилом, заявник зобов'язаний довести наявність підстав для забезпечення позову, надавши відповідні докази.

При прийнятті заходів забезпечення позову суду необхідно перевірити аргументованість заяви про забезпечення позову і застосовувати такі заходи у випадках, коли є реальна небезпека, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до утруднення або навіть неможливості у майбутньому виконати рішення суду, в тому числі, що внаслідок цього заявнику може бути завдано шкоди (хоча останнє обґрунтування не зазначеновч. Зет. 151 ЦПК). Все це повинно бути мотивовано, а не шаблонний перепис диспозиції норми права. Тому не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. З ст. 151 ЦПК.

Це пов'язано з тим, що, як зазначалось вище, при застосуванні заходів забезпечення позову все ж таки є деякі відступи від принципів змагальності, рівноправності сторін, гласності і не на користь тієї особи, відносно якої заходи забезпечення позову вживаються (при цьому ще немає рішення про те, що саме ця особа є винною), так як вона не може надати суду свої заперечення, докази тощо.

Тому, якщо до цього ще б додати те, що заходи забезпечення позову вживаються і без наявності для цього підстав та без обґрунтування, внаслідок дискреційних повноважень суду, то наяву буде значний перекіс в сторону заявника. Тільки чіткий виклад обставин, передбачених ч. З ст. 151 ЦПК, як безумовна умова для застосування заходів забезпечення позову, якщо і не може в повній мірі компенсуватиособі, відносно якої вжиті заходи забезпечення позову, реалізацію деяких процесуальних прав, то, по крайній мірі, створить хоча б деякий бар'єр для задоволення абсолютно безпідставних клопотань.

Крім того, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен зазначити в ухвалі достатні підстави, що дозволяють вважати, що відповідач або інші особи є порушником права позивача, при цьому слід виходити із суті позовних вимог. Разом з тим, ухвала не повинна в собі містити висновки по суті спору, що виник, і наперед визначати рішення у справі.

Як забезпечити позов до юридичної особи, якщо є дані, що рішення суду без вжиття таких заходів у майбутньому може бути невиконане, однак зазначене може привести до припинення його господарської діяльності?

Особливої гостроти набула проблема забезпечення правильного та однакового застосування законодавства, що регулює забезпечення позову, у спорах, пов'язаних із діяльністю господарських товариств, оскільки необхідно дотримуватися принципу неприпустимості втручання у підприємницьку діяльність та позбавлення права власності, крім випадків, передбачених Конституцією України та відповідними законами.

Таким чином, при розгляді справ, предметом яких є оскарження дій або рішень загальних зборів як органу господарського товариства, тобто питання внутрішньої діяльності товариства, суди повинні мати на увазі положення ст. 39 Конституції України, яка гарантує громадянам право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації і не вправі забороняти проведення загальних зборів господарських товариства. Цим також порушується право на участь у загальних зборах тих учасників товариств, які не оскаржують рішення органів його управління, надане їм ст. 41 Закону України «Про господарські товариства», а також суперечить змісту забезпечувальних заходів та меті їх застосування, яка полягає у необхідності захисту інтересів учасника процесу, а не позбавлення (порушення) прав інших осіб, зокрема, права на управління товариством.

Разом з тим, суд за наявності для цього підстав має право постановити ухвалу, якою заборонити загальним зборам господарського товариства приймати рішення з окремих питань порядку денного або заборонити товариству, його органам чи учасникам виконувати рішення загальних зборів з окремих питань. В якості критерію для визначення того, чи призведе невжиття заходів забезпечення такого позову до ускладнень чи неможливості виконання рішення суду може слугувати факт необхідності повторного звернення позивача до суду для визнання рішення загальних зборів чи спостережної ради товариства недійсним, якщо такий захід не буде вжито.

Неприпустимим у порядку забезпечення позову є призупинення дії оспорюваного керівниками організацій, членами колегіальних виконавчих органів (генеральними директорами тощо), а також членами рад директорів (спостережних рад) організацій, які уклали трудові угоди з такими організаціями, рішення уповноважених органів про їх звільнення із займаних посад. Таким забезпеченням позову фактично є вирішення позовних вимог, не розглядаючи справу по суті. При цьому слід мати на увазі, що на сьогодні корпоративні спори належать до компетенції господарських судів.