Чи можливо ухвалити заочне рішення, якщо у справі за позовом про стягнення аліментів не з'явився відповідач, який належним чином повідомлений про дату судового засідання?

Зазначене питання пов'язано із необхідністю розшуку відповідача за позовом про стягнення аліментів.

Проте у даному випадку слід розрізняти поняття: не з'явився до суду і місце проживання невідоме. За ст. 78 ЦПК суд зобов'язаний оголосити розшук відповідача за позовом про стягнення аліментів, якщо його місце проживання невідоме. Мається на увазі, коли відповідач, зокрема, знався з реєстраційного обліку за місцем проживання або є рішення суду про визнання його таким, що втратив право користування житлом за певною адресою тощо. У разі, якщо відповідач зареєстрований за певною адресою або є дані про його інше місце постійного проживання за іншою адресою, або є дані про його місце роботи і відповідач не з'являється в судове засідання, будучи належним чином повідомленим про дату судового засідання, то лише в цьому випадку в суду є право на ухвалення заочного рішення (при згоді на це позивача).

Згідно зч, 1 ст. 228 цпк заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив. Чи може бути переглянуте заочне рішення іншим складом суду?

Під судом, що ухвалив заочне рішення, мається на увазі суддя, який головував у судовому засіданні при розгляді справи. У виключних випадках (закінчення повноважень, відпустка, тривала (більше 15 днів - строк, в який має бути переглянуте заочне рішення) непрацездатність чи відрядження судді) заява про перегляд заочного рішення може бути розглянута іншим суддею цього суду.

В який строк відповідач може оскаржити заочне рішення до апеляційного суду після залишення його заяви про перегляд заочного рішення без задоволення?

Найбільш недосконалою та невдалою, на нашу думку, є друге речення ч. 4 ст. 231 ЦПК, яке передбачає, що строк, протягом якого розглядалася заява про перегляд заочного рішення, не включається до строку на апеляційне оскарження цього рішення. Як відомо, заява про апеляційне оскарження або ж сама апеляційна скарга повинні бути подані протягом десяти днів з дня проголошення рішення. В строк на оскарження рішення суду не включається строк для розгляду заяви про перегляд заочного рішення, а цей строк, за логікою цієї процесуальної дії, починає текти з моменту подачі заяви про перегляд заочного рішення. Однак, до подачі такої заяви відповідачем вже проходить як мінімум 10 днів (5 днів для направлення йому копії рішення плюс кілька днів для отримання ним цієї копії, плюс дні для підготовки заяви, збирання доказів та направлення до суду заяви тощо).

Таким чином, у будь-якому випадку після залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення, навіть не враховуючи строк розгляду цієї заяви, апеляційний строк вже пропущений.

На нашу думку, системно-логічний контекст цього законодавчого врегулювання вказує саме на те, що строк відповідачу на апеляційне оскарження заочного рішення починає текти саме з наступного дня після постановлення ухвали про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.

У справі беруть участь кілька відповідачів і ухвалено заочне рішення суду. Чи обов'язково, щоб кожен з відповідачів подавав заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив, у разі їхнього бажання оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку?

Відповідь на зазначене питання можна віднайти лише шляхом системного тлумачення норм ЦПК.

Так, ч. 2 ст. 232 ЦПК передбачено, що заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом, може бути оскаржено лише позивачем. Згідно зі ст. 228 ЦПК відповідач має право подати заяву про перегляд заочного рішення до суду, що його ухвалив. В силу ч. 2 ст. 224 ЦПК заочний розгляд справи можливий лише при неявці в судове засідання всіх відповідачів. Правом оскарження заочного рішення в апеляційному порядку відповідач наділяється лише внаслідок постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частини Зі4ст. 231 ЦПК).

Таким чином, кожен з відповідачів, якщо саме він має намір оскаржити заочне рішення в апеляційному порядку, повинен пройти процедуру перегляду заочного рішення в суді, що його ухвалив.

Наведемо аналогічний приклад із судової практики.

У березні 2005 р. позивач К. звернувся в суд позовом доУправління МВС України в Одеській області, Державного казначейства України про стягнення грошового утримання і моральної шкоди, в якому просив стягнути грошове утримання за час вимушеного прогулу в розмірі 22100 грн. та моральну шкоду в розмірі 108000 грн.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 січня 2006 року позов задоволено частково.

8 лютого 2006 р. Управління МВС України в Одеській області звернулося в суд із заявою про перегляд заочного рішення.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від З березня 2006 р. зазначена заява залишена без задоволення.

З березня 2006 р. Державне казначейство України звернулося в суд із заявою про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження заочного рішення районного суду.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 12 травня 2006 р. відмовлено Державному казначейству в поновленні пропущеного строку на апеляційне оскарження заочного рішення від 17.01.2006 р. у зв'язку з відсутністю поважних причин пропуску такого строку.

У касаційній скарзі Управління МВС України в Одеській області просить скасувати ухвалу апеляційного суду від 12.05.2006 р. та заочне рішення районного суду від 17.01.2006 р. і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 29 листопада 2006 р. Управлінню МВС України в Одеській області відмовлено у відкритті касаційного провадження в частині оскарження заочного рішення районного суду, оскільки зазначене рішення не було переглянуте апеляційним судом. Відкрито касаційне провадження за вказаноюкасаційною скаргою в частині оскарження ухвали апеляційного суду Одеської області від 12.05.2006 р.

Колегія суддів з касаційного розгляду справ судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області 21.12.2007 р., яка діяла як суд касаційної інстанції відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22.02.2007 р., відхилила касаційну скаргу та залишила ухвалу апеляційного суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що суд апеляційної інстанції своєю ухвалою відмовив у поновленні пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження заочного рішення Державному казначейству України, яке зазначену ухвалу в касаційному порядку не оскаржило.

Управління МВС України в Одеській області в апеляційному порядку заочне рішення не оскаржило, тому ухвалою апеляційного суду його права не порушені, ним же подано касаційну скаргу без попереднього подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке в апеляційному порядку не переглядалось.

Крім того, у справі ухвалене заочне рішення, тому не лише Управління МВС, але й Державне казначейство в силу ст. 228 ЦПК України зобов'язано було також пройти процедуру перегляду заочного рішення в суді першої інстанції, оскільки без проходження цієї процедури цей відповідач не вправі оскаржувати заочне рішення в апеляційному порядку.

Зазначене є необхідним тому, що кожен відповідач для перегляду заочного рішення повинен довести обставини, визначені пунктами 3 і 4 ч. 2 ст. 229 ЦПК України (Архів апеляційного суду Харківської області. — Ухвала від 21.12.2007р.усправі № 1827-кс-07).

Яким чином заочне рішення набирає законної сили у разі, якщо місцезнаходження відповідача невідоме і його виклик до суду здійснено через оголошення у пресі, так як невідомо куди направляти копію заочного рішення? Чи враховувати для набрання заочного рішення законної сили час, відведений суду для направлення відповідачу копії цього рішення (5 днів), та отримання судом повідомлення про вручення йому рішення?

Відповідно до ст. 227 ЦПК копія заочного рішення направляється відповідачу рекомендованим листом із повідомленням не пізніше п'яти днів з дня його проголошення. Відповідь на перше питання слід віднаходити із логічного аналізу норм ЦПК. Тому, якщо місце проживання відповідача невідоме, він повідомлявся про дату судового засідання через оголошення у пресі, то слід складати довідку про це і підшивати після проголошення заочного рішення, тобто йому копія заочного рішення не направляється.

Оскільки в силу процесуальної фікції (деякі вважають це процесуальною презумпцією), офіційно закріпленої в законі, внаслідок оголошення в пресі про виклик відповідача в судове засідання він вважається таким, що належним чином повідомлений про дату судового засідання, то підстав1 поновлювати йому строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, якщо він цей строк саме з цих причин пропустив, на нашу думку, немає. Інші поважні причини можуть бути врахованими.

Стаття 233 ЦПК закріплює загальний порядок набрання заочним рішенням суду законної сили, який передбачений в ст. 223 цього ж Кодексу. Негативним моментом інституту заочного розгляду справи є значно збільшений строк набрання заочним рішенням законної сили.

При цьому слід звернути увагу на те, що момент набрання заочним рішенням законної сили залежить від суб'єкта оскарження або перегляду. Однак, у будь-якому випадку, набрання законної сили заочним рішенням пов'язується зі спливом встановлених ЦПК строків. Так, у разі подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення, то його законна сила не пов'язана із розглядом судом, який його ухвалив, цієї заяви, а пов'язується з можливістю апеляційного оскарження заочного рішення.

У зв'язку з цим видача судом копії заочного рішення зі вказівкою про набрання ним законної сили для виконання або видача виконавчого листа для примусового виконання можливе лише зі спливом всіх строків на його оскарження.

Слід також зазначити, що законодавець, детально передбачаючи і регулюючи право відповідача на перегляд заочного рішення, залишив поза увагою проблеми позивача, який після ухвалення заочного рішення залишається в невіданні щодо моменту набрання заочним рішенням законної сили, оскільки суд не зобов'язаний повідомляти його про час отримання відповідачем копії заочного рішення.

Глава 17. ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Відповідно до ч. 4 ст. 234 ЦПК у випадках, встановлених пунктами 1,3,4, 9, 10 частини першої цієї статті, розгляд справ проводиться судом у складі одного судді і двох народних засідателів. На підставі якого нормативно-правового акту народні засідателі притягуються до участі у справі і яке їх правове положення в процесі? Який порядок розгляду справи за участю народних засідателів?

Відповідно до ст. 18 ЦПК, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду. У випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи в судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох народних засідателів, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.

Це положення узгоджується з ч. 4 ст. 124 та ч. 1 ст. 127 Конституції України, де вказується, що правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених випадках, народні засідателі і присяжні.

Хто може і не вправі бути народним засідателем, вимоги до них, залучення до виконання обов'язків у суді, підставита порядок звільнення від виконання зазначених обов'язків врегульовано статтями 65-72 Закону України «Про судоустрій України».

Так, народними засідателями можуть бути лише громадянин України, який досяг 25-річного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду. Список народних засідателів затверджується відповідною місцевою радою за поданням голови місцевого суду. До списку включаються у кількості, зазначеній у поданні голови суду, громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція даного суду, та відповідають вимогам статті 66 цього Закону і дали згоду бути народними засідателями.

Списки народних засідателів затверджуються на строк чотири роки і переглядаються у разі необхідності, але не рідше, ніж через два роки. Список народних засідателів публікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Народні засідателі залучаються до здійснення правосуддя в порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатої за їх участі.

Гарантії незалежності і недоторканності професійних суддів, передбачені законом, поширюються на народних засідателів на час виконання ними обов'язків по здійсненню правосуддя.

Участь народних засідателів передбачена при розгляді справ лише окремого провадження про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 3) усиновлення; 4) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 5) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу (ч. 4 ст. 234 ЦПК).

При цьому забезпечення участі у справі народних засідателів є обов'язковою, покладено на суд і відповідного клопотання особи, яка бере участь у справі, не потрібно.

Разом з тим, при проведенні попереднього судового засідання (якщо передбачено необхідність його проведення) участь народних засідателів не вимагається, таке засідання проводиться суддею одноособово за загальними правилами проведення судового засідання (ч. 11 ст. 130 ЦПК).

Розгляд справи по суті за участю народних засідателів провадиться за загальними правилами, встановленими ЦПК. При цьому на них поширюються всі положення ЦПК про відвід судді та самовідвід, про недопустимість повторної участі у справі.

При перегляді рішень у наведених вище справах в апеляційному чи касаційному порядку участь народних засідателів не передбачена, оскільки судові рішення переглядаються колегіями професійних суддів (ст. 18 ЦПК).

Що означає положення, закріплене вч.З ст. 235 ЦПК, про те, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду? Які це загальні положення?

Відповідно до принципу змагальності кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, а суд сприяє в цьому учасникам процесу шляхом роз'яснення прав, витребування доказів, якщо в них є труднощі в їх наданні і про це заявлено перед судом. Принцип диспозитивності визначає, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб у межах заявлених ними вимог.

Винятки із зазначених положень щодо змагальності та диспозитивності зміщують акцент у розподілі обов'язків з доказування, а також з активності заявників у справах окремого провадження на активність суду. Вказане свідчить про специфіку дії вказаних принципів цивільного процесу, обумовлених особливостями об'єкту процесуальних правовідносин та суб'єктного складу учасників процесу в справах окремого провадження, а не про суперечність основним положенням зазначених принципів процесу.

Зокрема, суд може вийти за межі вимог заявника, якщо цього потребує здійснення охорони прав та інтересів особи, а також те, що суд не може відмовити у задоволенні заяви з мотивів ненадання заявником доказів, якщо вбачається, що такі докази існують і суд може їх витребувати.

Наприклад, при розгляді справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою враховується той факт, що у даному випадку достовірних доказів життя чи смерті бути не може, оскільки висновок суду про безвісну відсутність фізичної особи ґрунтується на юридичному припущенні знаходження особи в живих, а про оголошення її померлою - на юридичному припущенні смерті особи (правова презумпція). Саме тому законодавець надає суду право на активність у процесі, а саме - право допитувати свідків, яких сам визнає за потрібне (ч. 1 ст. 249 ЦПК). Це ж передбачене і у справах про усиновлення (ч. 2 ст. 254 ЦПК).

Особливістю правового регулювання справ окремого провадження є наявність норм бланкетного та відсильного характеру, так як вказує на дотримання загальних положень, встановлених ЦПК (ч. З ст. 235 ЦПК), а також відсилає до інших нормативно-правових актів, якими можуть визначатися порядок встановлення фактів, що мають юридичне значення (ч. 2 ст. 256 ЦПК).