Чи вправі суд оцінювати обґрунтування підстави пред'явлення позову прокурором на захист прав інших осіб?

У випадку, коли позов пред'явлено на захист прав, свобод та інтересів іншої особи і таке право заявнику надано законом (ст. 45 ЦПК), у заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення (ч. 6 ст. 119 ЦПК). Крім того, повинна бути вказана ця особа; якщо ж заяву подано на захист інтересів держави, то повинно бути зазначено, який орган держави представляє ці інтереси.

Додержання такої вимоги має важливе значення, оскільки на підставі положень ст. 27 ЦПК особа, в інтересах якої розпочато справу, повідомляється судом про це і може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, з усіма належними їй правами, у тому числі правом відмовитися від позову. Незазначення таких даних або нечіткий їх виклад у заяві не лише ускладнюють рух справи в потрібному напрямку, а й спричиняє істотне порушення прав відповідача, позбавляючи його можливості вибору способу захисту.

Таким чином, суд повинен перевіряти обґрунтованість підстави пред'явлення позову на захист чужого інтересу при відкритті провадження у справі (а не обґрунтованість позову) і в разі відсутності достатнього обґрунтування позовну заяву прокурора слід залишати без руху за правилами ст. 121 ЦПК з відповідними подальшими наслідками.

Відповідні приклади із судової практики наведені в главі книги, що стосується участі прокурора в процесі.

Чи не буде вважатися тотожним позовом пред'явлення тієї самої вимоги, але після скасування призупиненої дії певної норми права?

При вирішенні справи суд керується чинним законодавством. У тих випадках, коли дію певної правової норми призупинено, вона не породжує передбачених нею прав та обов'язків, і вимоги, що на ній ґрунтуються, не можуть бути задоволені.

Неможливість пред'явлення тотожного позову (тотожними вважаються вимоги, в яких співпадають сторони, предмет та підстава позову) передбачено нормами цивільного процесуального законодавства.

Так, відповідно до п. 2. ч. 1 ст. 122 ЦПК суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.

Якщо з якихось причин зазначену передумову права на пред'явлення позову не було виявлено при вирішенні питання про прийняття позову, то відкрите провадження у справі підлягає закриттю в ході судового розгляду справи на підставі п. 2 ч. 1 ст. 205 ЦПК. Якщо й на цій стадії процесу зазначену помилку не було усунено, то ухвалене судове рішення підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі в ході апеляційного чи касаційного провадження (відповідно статті 310, 340 ЦПК).

Разом з тим, наявність рішення про відмову в задоволенні вимог у зв'язку з тим, що певна норма зупинена, не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи закриття відкритого провадження у справі при повторному пред'явленні тієї самої вимоги після того як призупинення дії норми скасовано, оскільки в цьому разі підставою вимоги є чинна норма.

Нижче наводиться приклад із судової практики про відмову в задоволенні позову, оскільки вимога була основана на, нормі права, дію якої було призупинено. Проте після скасування призупинення дії цієї норми позивач буде мати право на повторне звернення з тієї самою вимогою.

У березні 2006 р. Л. звернувся до суду із позовом до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Добропіллі Донецької області про відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що з 1972 до 2005 року працював на шахті «Біло-зерська», захворів на професійне захворювання і за висновком МСЕК від 28.02.2006 р. визнаний інвалідом III групи з втратою 40% професійної працездатності.

Позивач просив стягнути з відповідача на відшкодування моральної шкоди 28000 грн.

Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 17.04.2006 р., частково зміненим рішенням апеляційного суду Донецької області від 7.06.2006 р., зазначений позов задоволено частково, на користь позивача стягнуто 12000 грн.

Проте ухвалою Верховного Суду України від 20.12.2006 р. судові рішення скасовані з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Суд касаційної інстанції зазначив наступне.

Задовольняючи частково позовні вимоги Л., суди як першої, так і апеляційної інстанцій виходили з того, що згідно з висновком МСЕК від 28.02.2006 р. позивачеві вперше було встановлено втрату працездатності в розмірі 40% у зв'язку з професійним захворюванням, а тому він має право на відшкодування моральної шкоди.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на те, що згідно з п. 27 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» зупинено на 2006 рік дію абз. 4 ст. 1, пп. «е» п. 1 ч. 1 ст. 21, ч. З ст. 28 та ч. З ст. 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди застрахованим і членам їхніх сімей.

Проте судами як першої, так й апеляційної інстанцій, ці заперечення відповідача не прийняті з тих мотивів, що норми закону «Про загальнообов'язкове державне соціальнестрахування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» в частині відшкодування моральної шкоди не були скасовані, а лише призупинені в дії. При цьому судами не враховано, що призупинення дії закону так само не дає підстав для його застосування (Закон і бізнес. - 2007. -M12.-C.1S).