Які правила цивільного судочинства, що застосовує суд першоїінстанції, не діють при розгляді справи в суді касаційної інстанції?

Особливістю переглядових судових інстанцій є те, що після розгляду справи судом першої інстанції залишаються незмінними той же предмет спору і суб'єктний склад учасників процесу.

У зв'язку з цим у касаційній інстанції не застосовуються, зокрема, правила про пред'явлення зустрічного позову (ст. 123 ЦПК), про прийняття позову третьої особи із самостійними вимогами (ст. 125ЦПК), про вступ у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору (ст. 35 ЦПК), про об'єднання і роз'єднання позовів (ст. 126 ЦПК), про недопустимість розгляду справи у відсутності позивача, від якого не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (ч. З ст. 169 ЦПК), про фіксування судового засідання (глава 5 розділу III ЦПК).

Лише в суді першої інстанції справа може розглядатися за участю народних засідателів у випадках, передбачених законом (ч. 4 ст. 234 ЦПК).

У суді касаційної інстанції суттєво обмежені права осіб, які беруть участь у справі, зокрема, вони не мають права подавати нові докази, просити про переоцінку доказів, про витребування доказів тощо (ст. 335 ЦПК).

Чи можливе забезпечення позову на стадії касаційного провадження?

У п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22. Ш. 2006 р. "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" роз'яснено, що у главі 2 розділу V ЦПК, на відміну від ч. З ст. 151, п. 7 ч. 1 ст. 301 цьогоКодексу, не передбачено забезпечення позову на стадії касаційного провадження, у разі надходження відповідної заяви її повертають заявникові.

Натомість на стадії касаційного провадження можливе лише заявлення клопотання про зупинення виконання рішення (ухвали) суду.

Який строк розгляду справи судом касаційної інстанції?

ЦПК у главі, яка регулює касаційне провадження, не встановлює строку розгляду справи в суді касаційної інстанції. Проте є загальні положення цього Кодексу, міжнародні стандарти, якими нехтувати не можна.

Так, ст. 1 ЦПК передбачено, що завданням цивільного судочинства, а значить і стадії касаційного розгляду, є, зокрема, своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ.

Оскільки новітнє цивільне процесуальне законодавство повністю направлене на відповідність європейським стандартам, то з урахуванням положення ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод і прецедентно!' практики Європейського суду з прав людини справа в суді касаційної інстанції повинна бути розглянута в розумний строк.

Розумний строк - це найкоротший строк розгляду і вирішення касаційної скарги, достатній для своєчасного судового захисту, з урахуванням складності справи та необхідності визначення певної правової позиції при перевірці доводів скарги щодо вірного застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Чи можуть бути застосовані положення цпк про зупинення провадження у справі на стадії касаційного розгляду справи?

При застосуванні правил ЦПК про зупинення провадження у справі необхідно мати на увазі, що у випадках, передбачених ст. 201 ЦПК, суд касаційної інстанції зобов'язаний зупинити провадження у справі; ири наявності підстав, визначених ст. 202 ЦПК, питання про зупинення провадження у справі вирішується цим судом в залежності від конкретних обставин справи.

Перелік підстав для зупинення провадження у справі, наведений в статтях 201, 202 ЦПК, являється вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.

Разом з тим, при вирішенні питання про зупинення касаційного провадження у справі слід враховувати особливість такої стадії цивільного судочинства. Наприклад, недоцільно зупиняти касаційне провадження у справі у випадках, передбачених пунктами, 3, 4, 5 ст. 201 ЦПК, пунктами 1, 2, 3, 4 ст. 202 ЦПК. Взагалі не може бути зупинене касаційне провадження з підстави, визначеної п. о ст. 202 ЦПК.

У касаційній скарзі особа, яка її подала, ставить питання про скасування рішення суду і передачі справи на новий розгляд з безумовних підстав, визначених пунктами 1-6 ч. 1 ст. 338 ЦПК і з інших зазначених у законі підстав. Чи вправі суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення, по слатися лише на процесуальні обов'язкові підстави для скасування, а інші порушення залишити без уваги?

Виходячи зі змісту ст. 338 ЦПК касаційна інстанція не вправі, скасовуючи рішення з передачею справи на новий розгляд, послатися лише на обов'язкові процесуальні порушений, визначені пунктами 1-7 ч. 1 ст. 338 ЦПК, а інші порушення, доводи про які зазначені в касаційній скарзі і також підлягають задоволенню, залишити поза увагою.

Скасування рішення суду лише з підстав, визначенихпунктами 1-6 ч. 1 ст. 338 ЦПК, і залишення без уваги інших порушень, викладених у касаційній скарзі і з'ясованих касаційною інстанцією при розгляді цієї справи, може привести до повторних помилок при новому розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанцій.

Крім того, в ч. 1 ст. 345 ЦПК, яка регулює зміст ухвали суду касаційної інстанції, вказано, що в ухвалі зазначається, зокрема, узагальнені доводи касаційної скарги, мотиви суду з посилання на закон, яким він керувався.

Чи може суд касаційної інстанції скасувати судове рішення суду першої чи апеляційної інстанцій з тих підстав, що при новому розгляді ці суди не виконали і не врахували тих висновків і мотивів, які для них є обов'язковими і були зазначені в ухвалі про скасування попереднього судового рішення?

Відповідно до ч. 4 ст. 338 ЦПК висновки і мотиви суду касаційної інстанції, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при повторному розгляді справи.

Разом з тим слід мати на увазі, що обов'язковість цих вказівок має певні межі. Так, зазначені вказівки суду касаційної інстанції мають обов'язкову силу лише відносно тієї конкретної справи (а не відносно певної категорії справ), в якій вони були дані. При розгляді інших справ такі висновки можуть мати лише значення певної правової позиції найвищого судового органу. По-друге, і відносно тієї конкретної справи, в якій такі вказівки судом касаційної інстанції були дані, вони також мають обов'язкову силу в певних межах.

Суд касаційної інстанції не вправі давати вказівки, що зумовлювали б наперед висновки про доведеність чи недоведеність тих чи інших обставин справи, про перевагуодних доказів перед іншими, їх достовірність, а також про те, яка має бути застосована норм матеріального права і яке Х>ішення має бути постановлено при новому розгляді справи (п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26.01.1990 р. № 2 (з відповідними змінами) "Про практику розгляду цивільних справ у порядку нагляду", п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 8 від 11.10.1985 р. (з відповідними змінами) "Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку").

Ці межі повинні дотримуватись судом касаційної інстанції з урахуванням дії в цивільному процесі принципу незалежності суддів і підкорення їх лише закону. Тому касаційна інстанція не вправі в своїй ухвалі давати нижчесто-ящому суду вказівки з наведених вище питань. Якщо ж такі вказівки наведені, то вони не є обов'язковими для суду при новому розгляді та вирішенні справи. Це означає, що їх невиконання не може потягти з собою будь-які правові наслідки, в тому числі й скасування ухваленого рішення.

При невиконанні судом першої чи апеляційної інстанцій (в залежності від того кому вони були адресовані) при новому розгляді справи обов'язкових вказівок суду касаційної інстанції рішення суду підлягає скасуванню. Проте підставою для скасування рішення буде не невиконання вказівок суду касаційної інстанції, даних при скасуванні попередньо ухваленого рішення, а наявність у справі допущених судом помилок, які залишились неусуненими внаслідок невиконання вказівок касаційної інстанції. Ці помилки можуть стосуватися не лише правової, а й фактичної сторони рішення.

Касаційна інстанція, скасовуючи рішення нижчестоя-щого суду, не повинна обмежуватися посиланням на їх невиконання, так як невиконання вказівок не тягне за собою автоматичного скасування рішення, а повинна навести мотиви того, що невиконання таких вказівок призвело до ухвалення незаконного чи необгрунтованого рішення.

Відповідно до п.5ч. 1 ст. 336 ЦПК за наслідками розгляду касаційної скарги суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення і ухвалити нове рішення або змінити рішення, не передаючи справу на новий розгляд. Що слід розуміти під новим рішенням суду і в яких випадках рішення вважається зміненим?

Під новим рішенням мається на увазі рішення, протилежне за своїм змістом судовому рішенню, яке оскаржене і скасовується, яким спір вирішено по суті. Нове рішення ухвалюється (а не постановляється, так як постановляються ухвали), коли змінюється основний висновок суду про права та обов'язки сторін, наприклад, оскаржене рішення про відмову в задоволенні позову замінено рішенням про його задоволення і, навпаки, коли допущені у справі порушення таким чином відобразились на кінцевих висновках суду в резолютивній частині рішення, що привели до необхідності ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову замість раніше ухваленого рішення про задоволення позову.

Рішення змінюється у тих випадках, коли порушення привели лише до необхідності внесення виправлень (поправок) в резолютивну частину рішення (наприклад, зменшення або збільшення присудженої суми), але не до ухвалення протилежного за змістом рішення. Рішення вважається зміненим, коли касаційною інстанцією змінюється розмір стягнутих або достягуються судові витрати, зокрема, при неправильному обчисленні, або вносяться інші зміни в резолютивну частину рішення. Якщо зміни стосуються правового обґрунтування рішення, то таке рішення також слід вважати зміненим. Не можна залишити рішення суду без змін і одночасно виключити або уточнити деякі висновки резолютивної частини рішення.

Наприклад, у справі за позовом П. до органу опіки тапіклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради, М. про скасування висновку органу опіки та піклування, позбавлення М. батьківських прав та стягнення аліментів, колегія суддів з касаційного розгляду справ апеляційного суду Харківської області, розглядаючи відповідно до Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій України" щодо забезпечення касаційного розгляду цивільних справ" від 22.02.2007 р. касаційну скаргу представника М. - Р. на рішення Мали-новського районного суду м. Одеси від 27 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2006 року, встановила наступне.

Рішенням суду першої інстанції позов П. задоволено. Висновок органу опіки та піклування Малиновської районної адміністрації Одеської міської ради від 18.04.2006 р. щодо порядку побачень відповідача з сином скасовано, М. позбавлено батьківських прав відносносина, 2.01.2006р. народження. З М. стягнуті аліменти на користь позивачки в розмірі 3О % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Ухвалою апеляційного суду Одеської області від 26 вересня 2006 р. рішення суду першої інстанції залишено без змін, проте уточнено в частині визначення розміру аліментів: з М, на користь позивачки стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх доходів відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, розподілено судові витрати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції повинен був не залишати рішення суду першої інстанції без змін, а змінити рішення і ухвалили своє рішення, оскільки повністю змінювався висновок суду щодо розміру стягнених аліментів'1^ розподілені судові витрати, які суд першої інстанції взагалі не вирішував (Ухвала касаційної колеги апеляційного суду Харківської області від 13.12.2007р. у справі 1821 кс-07).