Чи можна вимагати від позивача подання позовної заяви в друкованому вигляді, оскільки рукописні тексти іноді неможливо прочитати?

Однією з умов реалізації права на пред'явлення позову є належним чином оформлена позовна заява.

Форма позовної заяви визначена ч. 1 ст. 119 ЦПК - це письмова форма. Проектом ЦПК (ч. 1 ст. 124) передбачалося, щоб позовна заява була оформлена машинописним текстом. Однак, при кінцевому прийнятті закону ця норма не була прийнята, оскільки, безспірно, суперечила принципу доступності правосуддя. Разом з тим, це не означає неможливість судді залишити рукописну заяву без руху, якщо її текст прочитати неможливо або її зміст унаслідок цього є незрозумілим. Цим самим забезпечуються право відповідача на аналіз пред'явлених до нього вимог та надання можливих заперечень.

У чому особливості вимог, що пред'являються до змісту позовної заяви?

У цивільному процесі, що базується на засадах змагальності й диспозитивності, особливого значення набуває зміст позовної заяви (заяви), на підставі якої суддя відкриває провадження у справі.

Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про визначення обставин, що мають значення для її вирішення, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо.

Від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, адля реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується.

Вимоги, що пред'являються до змісту позовної заяви, чітко визначені у ст. 119 ЦПК і важливими, з урахуванням вище-наведеного, є, зокрема, посилання на те, до кого пред'явлений позов, що саме вимагає позивач (предмет позову), обставини, на яких ґрунтується вимога (підстава позову), зазначення на докази, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування.

Із аналізу ст. 119 ЦПК вбачається, що зміст позовної заяви фактично повинен складатися із: а) вступної, б) мотивувальної та в) прохальної частин, а також з г) додатку до позовної заяви та повинен бути підписано особою, яка її подає або представником із зазначенням дати її подання та надання довіреності чи іншого документу, що підтверджує його повноваження.

Таким чином, вже на цій стадії цивільного процесу позивач зобов'язаний виконувати вимоги щодо несення тягаря доказування і довести при пред'явленні позову певне коло фактів, що мають процесуальне значення. Мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.

Аналогічно виникає і обов'язок судді в доказуванні на цій стадії процесу щодо процесу - оцінка наявності у заявника права на пред'явлення позову і дотримання ним порядку реалізації цього права, тобто суд встановлює факти процесуального характеру.

Позивач повинен зазначити в позовній заяві, до кого пред'являється позов, тобто, хто є зобов'язаною особою за його позовом. Однак, це не означає, що суд вправі вимагати від нього уточнювати позов та зазначити й інших відповідачів, які на думку суду, повинні відповідати за позовом.

У такому разі, якщо норма матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогами позивача, вказує на інший суб'єктний склад правовідносин, то процесуальні дії суду, у випадку, якщо позивач не погоджується з позицією суду, повинні відповідати положенням ст. ст. 33-37 ЦПК (заміна неналежного відповідача, залучення співвідповідача тощо).

Підстава позову в певних випадках має вирішальне значення. Для однієї і тієї ж вимоги (предмет позову) можуть бути різні підстави, котрі визначають зовсім різні напрямки руху справи. Так, вимога про стягнення з відповідача грошової суми може бути обґрунтована найрізноманітнішими обставинами: договором позики або оренди, спричиненням майнової чи моральної шкоди тощо.

ЦПК не вимагає від позивача правового обґрунтування позову, тобто посилання на норму права, яка регулює спірні правовідносини. Однак, позивачу будь-якому випадку повинен зазначити те право, захисту якого він вимагає, вважаючи його порушеним, невизнаним чи оспорюваним відповідачем.

Стаття 120 ЦПК передбачає, що позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб, за винятком позовів, які перераховані в частині 2 цієї статті.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції праві встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, залишення позову без руху з підстав, передбачених законом (невідповідність позовної заяви вимогам щодо її змісту, несплата судового збору тощо) не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 p.).

Не викликає заперечення, що положення нового ЦПК -щодо вищезазначеного - більш досконале, направлене на оптимізацію судочинства і відповідає подальшому розвитку диспозитивності та змагальності процесу, так як направлення заінтересованим особам до початку розгляду справи копій доданих до позову документів дозволить їм відповідно підготуватися до нього, надати свої можливі заперечення тощо. Також це направлено на своєчасне ознайомлення суду та учасників процесу з доказовим матеріалом та прискорить розгляд справи по суті.