4. Вартісна оцінка авансованого капіталу

Ми уже переконалися, що з економічної точки зору авансованим ка­піталом є всі нематеріальні, матеріальні і грошові ресурси, що використовують­ся підприємством для забезпечення всіх видів діяльності. Але щоб мати уявлен­ня про величину авансованого капіталу, його слід оцінювати за повною економічною вартістю цих ресурсів. Остання має здійснюватися так, щоб мож­на було реально судити про розмір авансованого капіталу, одержувати необхід­ну інформацію про ліквідність підприємства і його платоспроможність, тобто віддзеркалювати фактичний фінансовий стан підприємства і містити вихідні дані для його аналізу. Така інформація має велике значення для побудови ефек­тивних економічних відносин із партнерами — банками, постачальниками, споживачами, з потенційними інвесторами.

В активах балансу вартісна оцінка основних засобів як головного структур­ного елементу необоротних активів здійснюється за первісною (переоціненою) вартістю і залишковою вартістю, і саме за останньою вони включаються до під­

сумку балансу. Важливо, що підприємства можуть здійснювати переоцінку ос­новних засобів, інших необоротних активів, що дає змогу знівелювати вплив інфляції, а за необхідності — і дефляційних процесів. Разом це забезпечує об’єктивність вартісної оцінки необоротних активів, і насамперед — основних засобів і нематеріальних ресурсів.

Важливою складовою необоротних активів аграрних підприємств є довго­строкові біологічні активи, до яких відносять основне стадо великої рога­тої худоби, свиней та овець (тобто продуктивні тварини, які систематично продукують сільськогосподарську продукцію і/або додаткові біологічні акти­ви — приплід), робочу худобу, а також виноградники (чубуки — додатковий біологічний актив), сади (саджанці — додатковий біологічний актив), дерева в лісі.

Вартісна оцінка біологічних активів за їх придбання здійснюється за первіс­ною вартістю, яка визначається таким самим способом, як і первісна вартість основних засобів або запасів. У разі безоплатного одержання біологічних акти­вів їх оцінюють за справедливою вартістю з урахуванням витрат, пов’язаних із доведенням цих активів до стану, придатного для використання відповідно до поставленої мети.

Біологічні активи, одержані як внесок до статутного капіталу підприємства, оцінюються за погодженою учасниками справедливою вартістю. Додаткові біо­логічні активи оцінюються за виробничою собівартістю або справедливою вар­тістю на момент їх первісного визнання, зменшеною на очікувані витрати на мі­сці продажу. Таке визнання відображається в тому звітному періоді, в якому вони відокремлені від біологічного активу.

Біологічні активи відображаються в балансі підприємств (проміжному і річ­ному) за справедливою вартістю, зменшеною на очікувані витрати на місці про­дажу. Якщо на дату балансу справедливу вартість довгострокових біологічних активів визначити неможливо, вони відображаються за первісною вартістю з урахуванням суми їх зносу і втрат від зменшення корисності. Амортизація на біологічні активи нараховується відповідно до П(С)БО 7 «Основні засоби». Ва­ртістю, що амортизується, таких біологічних активів є їх первісна вартість, зме­ншена на їх ліквідаційну вартість.

Як відомо, підприємство самостійно вибирає метод нарахування амортизації і встановлює строк корисного використання біологічного активу в межах бух­галтерського обліку.

Із відображенням в активах аграрних підприємств землі виникає проблема її вартісної оцінки з метою такого відображення. Адже дані про грошову оцін­ку землі, що здійснена за єдиною офіційною методикою, хоч і є важливими, але вони не завжди можуть бути використані для відображення в балансі, оскільки така оцінка може істотно відхилятися від реальної, що формується на ринку землі.

Отже, в умовах, коли такий ринок розвинутий в балансі земельні ресурси можуть відображатися за реальними ринковими цінами. В іншому разі можна скористатися досвідом вартісної оцінки землі для цілей відображення в балансі, Що використовується в інших країнах.

Наприклад, у США за вартісної оцінки ресурсів з важко передбачуваним не­стабільним розміром щорічних доходів у майбутньому періоді, до складу яких відносять і землю, застосовують специфічний метод оцінки — капіталізацію доходів. Згідно з цим методом грошова оцінка землі Гз визначається так:

де П_ч^:— чистий прибуток з 1 га земельної площі, який залишається підприємст­ву після покриття всіх витрат; В_п — відсоткова ставка за довгостроковий кре­дит, коефіцієнт.

Оскільки нерідко важко передбачити масу чистого прибутку з одиниці земе­льної площі, а також відсоткову ставку, то часто цей вид оцінки використову­ють в поєднанні з методом порівняльної оцінки ринкових продаж.

Методологія вартісної оцінки оборотних активів вітчизняних підприємств, у тому числі переробних і аграрних, істотно наближена до норм міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Так, згідно з П(С)БО 9 оцінка запасів на да­ту складання балансу здійснюється за найменшою з двох оцінок: первісною ва­ртістю або чистою вартістю реалізації.

Первісна вартість запасів формується за різною методологією залежно від способу їх набуття підприємством. Так, до первісної вартості куплених запасів включають вартість їх придбання (за умовами договору з постачальником) за вирахуванням непрямих податків, суми ввізного мита, суми непрямих податків, що не відшкодовуються підприємству, транспортно-заготівельні витрати, а та­кож витрати, пов’язані з доведенням придбаних запасів до стану, придатного до використання за цільовим призначенням.

Аграрні підприємства багато видів запасів виробляють власними силами (корми, насіння, тварини на відгодівлі і молодняк тварин тощо). Первісною вар­тістю таких запасів є їх собівартість. Якщо запаси вносяться до статутного капі­талу підприємства, то їх первісною вартістю визнається справедлива вартість, погоджена засновниками (учасниками) такого підприємства. За справедливою вартістю оцінюються і запаси, безплатно передані суб’єкту господарювання.

Підприємства можуть придбавати необхідні їм види запасів в результаті об­міну на подібні або неподібні запаси. Якщо обмін відбувся на подібні запаси, то первісною вартістю придбаних запасів буде балансова вартість переданих запа­сів, але за умови, що вона не перевищує їх справедливої вартості. В іншому разі первісною вартістю одержаних в обмін запасів буде їх справедлива вартість У разі обміну на неподібні запаси, то первісною вартістю таких запасів визна­ється їх справедлива вартість.

Метод чистої вартості реалізації застосовується тоді, коли на дату балан­су ціна запасів знизилася (або вони зіпсувалися, застаріли чи з якихось інших причин втратили первісно очікувану економічну вигоду).

Чиста вартість реалізації відповідного виду запасів визначається з виразу

Чвр = К₃у • Цо — Во,

де К_зу — обсяг 7-го виду запасу; Цо/ — очікувана ціна реалізації за одиницю у’-го запасу; Во/ — очікувані витрати на завершення виробництва і збут 7-го виду за­пасу.

Сума перевищення первісної вартості запасів над їх чистою вартістю реалі­зації, а також вартість повністю зіпсованих запасів або втрачених за інших при­чин (крім випадків, коли встановлені винні особи) відноситься на витрати звіт­ного року.

Для аграрних підприємств існують певні складнощі щодо практичного за­стосування викладеної методики вартісної оцінки запасів на дату балансу. Це зумовлене тим, що за окремими видами запасів, наприклад, по кормах (силосу, сінажу, зеленій масі тощо), підстилці, посадковому матеріалі, часто відсутня інформація про ціни на них.

З іншого боку, застосування методу оцінки за первісною вартістю запасів породжує проблему незіставності. Адже первісною вартістю запасів власного виробництва є, як нам уже відомо, їх виробнича собівартість. Оскільки її рівень в різних підприємствах, як правило, не однаковий, то виникає невідповідність між вартістю і натуральною величиною цих запасів, а отже, втрачається реальне уявлення про їх істинну цінність.

Згадане застереження стосується готової продукції власного виробництва та незавершеного виробництва. Скажімо, виробничо-спожиті предмети праці вла­сного виробництва, наприклад, залишений мед у вуликах тощо, відображаються у незавершеному виробництві за собівартістю їх виробництва, що також поро­джує незіставність, а головне — недостатню об’єктивність оцінки величини авансованого і власного капіталу підприємств¹.

Істотні позитивні зміни відбулися у вартісній оцінці поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари і послуги. Якщо раніше до введення нових бухгалтерських стандартів вона оцінювалася за її фактичною величиною, то те­пер згідно з П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» до підсумку балансу ця заборгованість включається за чистою реалізаційною вартістю.

Визначається чиста реалізаційна вартість як різниця між сумою поточної дебіторської заборгованості за продукцію, товари, роботи, послуги і резервом сумнівних боргів. Величина останнього розраховується або методом застосу­вання абсолютної суми сумнівної заборгованості, коли величина резерву визна­чається на підставі аналізу платоспроможності окремих дебіторів, або методом застосування коефіцієнтів сумнівності, які можуть визначатися кількома спосо­бами. Один з них — класифікація (розбивка на групи) дебіторської заборгова­ності, за строками її непогашеная з наступним встановленням коефіцієнтів сумнівності для кожної групи такої заборгованості.

Ці коефіцієнти зростають зі збільшенням строків непогашення дебіторської заборгованості. їх розрахунок здійснюється за такою формулою:

де Кс_і — коефіцієнт сумнівності для і-ї групи дебіторської заборгованості за строком погашення; ФСдз,. — фактично списана безнадійна дебіторська забор­гованість і-ї групи дебіторської заборгованості; Д3_;у — дебіторська заборгова­ність і-ї групи на кінецьу-го місяця, обраного для спостереження періоду; К_м — кількість місяців у періоді.

Тепер резерв сумнівних боргів можна визначити з виразу

де ПЗ/ — поточна дебіторська заборгованість і-ї групи; Ксу_{ — коефіцієнт сум­нівності і-ї групи дебіторської заборгованості.

Фінансові інвестиції на дату балансу відображаються за справедливою варті­стю, крім інвестицій, що обліковуються за методом участі в капіталі. Останні відображаються за вартістю, визначену методом участі в капіталі з урахуванням зміни загальної величини власного капіталу об’єкта інвестування.

Практична реалізація викладених методологічних і методичних підходів до оцінки окремих елементів авансованого капіталу дає змогу значно підвищити аналітичність балансу і сприяє об’єктивній оцінці майнового та фінансово- економічного стану підприємств.