8.9. Ефективність меліорації землі

У Законі України «Про меліорацію землі» (січень 2000 р.) меліорація земель визначається як комплекс гідротехнічних, культуртехнічних, хімічних, агротехнічних, агролісотехнічних, інших меліоративних заходів, що здійсню­ються з метою регулювання водного, теплового, повітряного і поживного ре­жиму ґрунтів, збереження і підвищення їх родючості та формування екологічно збалансованої раціональної структури угідь.

Розрізняють такі основні види меліорації земель: гідротехнічну, культуртех­нічну, хімічну, агротехнічну і аї ролісотсхнічну.

Гідротехнічна меліорація здійснюється з метою поліпшення водного і пові­тряного режимів фунтів та захисту їх від шкідливої дії води (затоплення, підто­плення, ерозія тощо).

Основними меліоративними заходами, що здійснюються за гідротехнічної меліорації, є зрошувальні, осушувальні, осушувально-зволожувальні, протипо- віневі, протипаводкові, протисельові та протиерозійні. Цей вид меліорації капі­таломісткий і передбачає створення спеціальних гідротехнічних споруд.

Культуртехнічна меліорація це заходи щодо проведення впорядкування поверхні землі та підготовки до використання її в сільськогосподарському ви­робництві.

До таких заходів відносяться викорчовування дерев і чагарників, зрізування купин, вирівнювання поверхні, розчищення землі від каміння, меліоративна оранка, залуження тощо.

Хімічна меліорація передбачає комплекс заходів, спрямованих на поліп­шення фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів і здійснюється шляхом вапнування, гіпсування і фосфоритування.

Агротехнічна меліорація спрямована на збільшення потужності та поліп­шення агрофізичних властивостей кореневмісного шару ґрунтів і здійснюється завдяки застосуванню таких меліоративних заходів, як плантажна оранка, кро­товий аераційний дренаж, глибоке меліоративне розпушення, щілювання, піс- кування і глинування тощо.

Агроліеотехнічна меліорація — це докорінне поліпшення землі шляхом ви­користання таких важливих властивостей захисних лісових насаджень, як ґрун­тозахисна та регулююча. Бажаний ефект від цього виду меліорації досягається завдяки формуванню таких поліфункціональних меліоративних систем, як площинні (протиерозійні) захисні лісонасадження і лінійні (полезахисні) лісо­насадження.

Площинні захисні лісонасадження захищають землі від ерозії, а водні об'єкти — від виснаження і замулення та передбачають заліснення балок, ярів, крутосхилів, пісків та інших деградованих земель, прибережних захисних смуг і водоохоронних зон річок, озер, інших водойм.

Лінійні лісонасадження — полезахисні і стокорегулюючі лісосмуги — за­хищають ґрунти від водної і вітрової ерозії та поліпшують ґрунтово-кліматичні умови вирощування сільськогосподарських культур.

Меліорація сприяє підвищенню врожайності сільськогосподарських культур і забезпечує стабільність виробництва. Підприємства, особливо в умовах зро­шення, позбавлені ризику істотного зниження врожаю в несприятливі за погод- ними умовами роки.

Крім того, меліорація дає змогу підприємствам запроваджувати нові галузі сільськогосподарського виробництва, які неможливо було б розвивати без осу­шення або в умовах богарного землеробства (наприклад, рис на півдні України). Це значно збільшує можливість вибору підприємством виробничих альтерна­тив, а також повного та ефективного використання наявних ресурсів і залучення нових, підвищення інтенсивності виробництва, у тому числі і збільшення пого­лів'я тварин, і зрештою — одержання більших прибутків.

Однак впровадження меліорації ставить перед підприємствами і нові вимоги: потрібні додатковий власний або позичковий капітал, нові технології, додаткова робоча сила нової кваліфікації для експлуатації меліоративних систем і меліо­ративної техніки, нові навички щодо організації виробничих процесів.

Важливо пам'ятати, що в умовах насиченого ринку нерідко виникає пробле­ма зб>ту одержаної додаткової продукції. Підприємства ризикують більше й у зв'язку і коливанням цін на неї і через більшу залежність від партнерів. Як ба­чимо, в умовах меліорації підприємству доводиться вирішувати значно більше

проблем, ніж зазвичай. *

Серед меліоративних заходів провідне місце належить зрошенню і осушен­ню земель. У 2010 р. площа цих земель в Україні становила відповідно 2175 і 2956 тис. га. Проти 1990 р. площа зрошуваних земель зменшилася на 423 тис. га, але дещо зросла площа осушених земель — на 99 тис. га.

Істотне скорочення площ зрошуваних земель відбулося через надзвичайно серйозні помилки, що були допущені в процесі їх паювання. Саме через це від­булося тотальне знищення, демонтаж системи штучного зрошення на Донбасі, на півдні України та в Криму.

Найпродуктивнішими є зрошувані землі. На них в Україні виробляється весь рис, значна частка овочів, фруктів і винограду, а також зерна кукурудзи. Оці­нюючи ефективність зрошення, слід ураховувати ту обставину, що вода (з еко­номічного погляду) є важливим виробничим ресурсом, який має вартість, а ви­користання його — раціональні межі. Це означає, що максимальна віддача від зрошення досягається лише за певних обсягів використання води. Перевищення або зменшення її призводить до зниження такої віддачі відповідно до вимог за­кону граничного приросту результату.

Але описана закономірність витримується лише за оптимальних строків по­ливу, оскільки саме вони значно більше впливають на зростання врожайності, ніж обсяги використання зрошувальної води. Тому важливо, щоб кожне підпри­ємство, яке має зрошувані землі, було забезпечене необхідними приладами для вимірювання вологості грунту, що дасть змогу своєчасно поливати і тим самим мінімізувати обсяги витрачання води і максимізувати приріст результату. Але це можливо за умови, коли підприємство будь-коли може одержати необхідну кількість води. Тому при організації зрошуваного землеробства забезпечення достатнього водопостачання є необхідною умовою доцільності його впрова­дження.

Кількість необхідної для підприємства зрошувальної води можна визначити за формулою

де В — кількість необхідної для підприємства зрошувальної води; Зв, — зага­льний обсяг води, що фактично споживається на 1 га площі під /-ю культурою (вода, що випаровується культурними рослинами і землею, не вкритою ними, за весь виробничий цикл); А₀ — кількість атмосферних опадів за вегетаційний

період у цій місцевості в розрахунку на 1 га; П, — площа посіву і-ї культури. К_ж — коефіцієнт використання зрошувальної системи.

Зазначеним способом визначається орієнтовний обсяг необхідної зрошува­льної води, який може змінюватися залежно від кількості опадів, температурно­го режиму і сили вітру в даному році, типу ґрунту, топографічних особливостей місцевості тощо.

Економічно ефективне зрошення можливе, коли будуть правильно визначені періодичність поливу і витрати зрошувальної води на один полив. Що стосуєть­ся останньої проблеми, то вона зводиться до визначення потреби у воді для зво­ложення ґрунту до повної польової вологості на необхідну для рослин глибину, враховуючи при цьому властивості даного ґрунту й особливості вирощуваної культури (глибина залягання її кореневої системи).

Вирішення питання про частоту поливу залежить від того, який варіант зро­шення вибрало підприємство, тобто який відсоток зниження польової вологості ґрунту воно вважає можливим. Якщо вибрано більш вологий варіант зрошення з меншим зниженням польової вологості, то потрібно поливати частіше. Це дає більший приріст урожаю, але вимагає і більших виробничих витрат і більшого витрачання води. За менш вологого варіанта, з більшим зниженням польової вологості — навпаки.

Меліорація, особливо зрошення, вимагає значних витрат — капітальних і поточних. Капітальні витрати виникають у зв'язку зі спорудженням внутріш­ньогосподарської меліоративної мережі, придбанням необхідної техніки та об­ладнання. Якщо використовуються власні джерела зрошувальної води, слід бу­де ще придбати техніку та обладнання, необхідні для її видобутку і доставки на поля. Поточні витрати виникають у зв'язку із транспортуванням води до тери­торії підприємства, її доставкою на полив по внутрішньогосподарській зрошу­вальній мережі та у зв'язку з безпосереднім зрошенням полів.

Коли підприємству доставляють воду якісь водогосподарські підприємства, то вартість кубічного метра води для нього є сталою величиною, а витрати за всю поставлену воду розглядаються як змінні. Це зумовлено тим, що підприєм­ство не несе витрат доти, доки йому вода не поставляється. З початком постав­ки витрати зростають пропорційно обсягу споживання цього ресурсу.

Якщо підприємство має власне джерело зрошувальної води, то на її видобу­ток воно несе як постійні витрати (амортизація колодязів, насосів, іншого обла­днання, оплата постійно зайнятих працівників, що обслуговують це обладнан­ня), так і змінні, пов'язані з витратами енергії на видобуток води, технічним доглядом за технікою й обладнанням, ремонтом.

Підприємство несе також значні поточні витрати на транспортування води по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі до полів незалежно від то­го, який спосіб зволоження ґрунту воно вибрало — дощування, зрошувальні борозни чи крапельне зрошення. Розмір цих витрат значною мірою залежить від виду водорозподільної системи, тобто від того, як саме вода транспорту­ється по внутрішньогосподарській зрошувальній мережі - бетонними груба­ми, трубопроводами з синтетичних матеріалів або металу, борознами різного

типу (облицьованими і необлипьованими). При виборі розподільної системи потрібно враховувати потребу в інвестиціях, тип грунту, топографічні особли­вості місцевості, потребу в робочій силі для обслуговування системи тощо.

Будівництво водорозподільної системи формує постійні витрати підприємс­тва , шо пов'язані з амортизацією технічних засобів, їх ремонтом і технічним об­слуговуванням, енергетичними витратами, страхуванням, а в умовах західного ринку — і з податками на майно. Зауважимо, що капітальні витрати, які пов'язані з переміщенням землі і вирівнюванням полів (планування місцевості), не створюють додаткових постійних витрат на зрошення, а капіталізуються у вартості землі.

Безпосередне зрошення полів також вимагає значних постійних (амортизація зрошувальної техніки, її страхування) і змінних витрат (ремонт і технічне обслуго­вування меліоративної техніки, витрати на енергію, оплату робочої сили тощо).

Сума витрат за всіма розглянутими напрямами їх формування (на транспор­тування води до підприємства, всередині підприємства і на безпосередній полив земель) дає загальну суму витрат на зрошення. В них значну питому вагу за­ймають постійні витрати, на розмір яких працівники підприємства практично впливати не можуть. Тому висока ефективність зрошення досягається за раціо­нального формування змінних витрат і коли чисті надходження від приросту продукції достат ні для компенсації постійних витрат і перевищення змінних ви­трат на величину, що забезпечує достатню прибутковість.

Для аналізу й оцінки ефективності використання меліорованих земель ви­значають показники інтенсивності і продуктивності такого використання. Пока­зники рівня інтенсивності до певного ступеня характеризують ті фактичні умо­ви використання меліорованих земель, які склалися на підприємстві чи в регіоні. До них відносять:

1. Ступінь господарського використання меліорованих земель (відношення фактично використаних у сільськогосподарському виробництві земель зі зро­шувальною чи осушувальною мережею до їх загальної площі). За нормальних умов господарювання цей показник має дорівнювати одиниці.

2. Коефіцієнт повторного використання меліорованих земель.

3. Питома вага інтенсивних культур у загальній посівній меліорованій площі.

4. Водомісткість виробництва. Розраховується у натуральній і вартісній формах. У натуральній - як відношення витраченої зрошувальної води на 1 га певної культури в кубічних метрах до одержаного врожаю з цієї ж площі. У вар­тісній — як витрати води на І тис. грн валової продукції, оціненої у порівнянних цінах.

5. Водовіддача — обернений показник водомісткості.

До показників ефективності використання меліорованих земель відносять:

1. Приріст врожаю окремих сільськогосподарських культур, що визначають за формулою

∆У = У_м-У_б,

де ∆У — приріст врожаю культури; У_м і У₆ відповідно врожайність куль­тури на меліорованих і богарних землях за інших однакових умов, ц/га.

2. Ступінь освоєння меліоративної системи на землях підприємства К_о.м, який обчислюється за формулою

де У . і — відповідно фактична і проектна врожайність відповідної куль­тури на меліорованих землях, ц га.

2. Рівень підвищення продуктивності праці К_пп і зниження собівартості про­дукції на меліорованих землях К^. Ці показники можуть бути розраховані з ви­разів:

де і — трудомісткість продукції (люд.-год на 1 ц продукції) відповідно на богарних і меліорованих землях; С_м і Сб — відповідно собівартість 1 ц продук­ції на меліорованих і богарних землях.

2. Приріст прибутку від меліорації земель ДП_М , який розраховують за фор­мулою

∆П_м=(∆У-Ц)-(В_пм+В_зм),

де Ц — ціна реалізації додатково одержаної продукції, грн; В_пм і В_м — відпо­відно поточні постійні і змінні витрати на меліорацію.

2. Рівень рентабельності поточних витрат на меліорацію Р_м, що обчислюєть­ся з виразу

Р_м = [ А П_м : (В_пм + В_зм)] • 100.

З підвищенням інтенсивності до раціональної межі й економічної ефективності використання меліорованих земель скорочується строк окупності капітальних витрат підприємства на меліорацію К«*, що розраховується за формулою

Т = К_ВМ: ∆П_М.

Правильна експлуатація меліорованих земель сприяє високій ефективності їх використання. Наприклад, з 1 га зрошуваних земель одержують у 2,5 — 3,5 рази більше продукції, ніж з 1 га богарних. Однак подекуди в Україні меліоровані землі використовуються неефективно, урожайність на них дуже низька.

Значно підвищити ефективність використання меліорованих земель можна завдяки реконструкції старих і будівництву нових, технічно досконалих зрошу­вальних і осушувальних систем. Перевагу слід віддати системам крапельного, синхронно-імпульсного і надкронного зрошення, закритим зрошувальним сис­темам із застосуванням залізобетонних напірних, азбестоцементних і пластма­сових труб, осушувальним системам із пластмасовим дренажем.

У 2012 р. розроблено метод управління режимами зрошення сільськогоспо­дарських культур за показниками середньодобового випаровування вологи з поверхні ґрунту, що дає змогу зекономити 15 — 20 % витрат матеріально-

технічних ресурсів 1 заощадити кошти на управління режимом зрошення, на­приклад, на пшениці озимій — 200 —250 грн/га, на кукурудзі — 370 — 560, сої _ 740 — 920 грн/га. Щ V*.

На зрошуваних і осушених землях важливо запровадити раціональну струк­туру посівних площ, сівозміни, систему обробітку ґрунту, прогресивні форми організації й оплати праці.

Скажімо, па осушених землях набір культур і сівозміни треба визначати ви­ходячи з типів ґрунтів. Так, на торфоболотних грунтах вирощування інтенсив­них просапних культур призводить до розкладу торфу і втрати грунтом родю­чості. Тому мілко залягаючі торф'яники доцільно використовувати тільки під багаторічні трави, а на глибоко залягаючих просапні культури повинні займати не більше 10 - 15 % площі.

У зрошуваному землеробстві погрібно запроваджувати водозберігаючі тех­нології. Наприклад, безгербіцидна технологія вирощування рису з введенням у сівозміну люцерни дає змогу скоротити водоспоживання втричі й ліквідувати небезпечне забруднення довкілля. Необхідно також поліпшити селекційну ро­бочу щодо виведення високоврожайних сортів і гібридів, які добре відповідають на зрошення і задовольняють вимоги індустріальних технологій.

Істотного підвищення продуктивності меліорованих земель можна досягти завдяки раціональному забезпеченню підприємств основними виробничими засобами і насамперед унаслідок використання сучасної меліоративної техні­ки, засобів механізації для вирощування сільськогосподарських культур, вста­новлення необхідного обладнання для експлуатації меліоративних систем на індустріальній основі. Потрібно впровадити комплексну механізацію поверх­невого поливу і засоби автоматизації управління водогосподарськими систе­мами за агрометеопараметрами і з запровадженням мікропроцесорної техніки та ЕОМ.

Значного підвищення продуктивності землі можна досягти завдяки культурно- технічним заходам, ліквідації невиправданої дрібноконтурності полів, введен­ню лиманного зрошення, обводненню сінокосів і пасовищ, вапнуванню кислих і гіпсуванню лужних грунтів.

Питання для самоконтролю

1. Поняття родючості землі, її види і вплив на економіку підприємств.

2. Сільськогосподарські угіддя України, їх структура і розподіл між землевлас­никами та землекористувачами.

3. Поняття земельної реформи та етапи її проведення в Україні.

4. Характеристика Земельного кодексу України й умови посилення його впливу на розвиток земельних відносин.

5. Методика паювання земель сільськогосподарського призначення та його ре­зультати.

6. Поняття земельного кадастру, його складові і завдання. Методичні підходи до бонітування та економічної оцінки земель.

7. Нормативна та експертна грошова оцінка землі і напрями використання ре­зультатів оцінки.

Н. Методичні підходи до визначення плати за землю сільськогосподарського і иесільськогосподарського призначення.

9. Пільгове оподаткування сільськогосподарських товаровиробників — платни­ків фіксованого сільськогосподарського податку.

10. Місце оренди землі в розвитку земельних відносин, її суб'єкти та методичні підходи до визначення розміру орендної плати.

11 Поняття ринку землі та його складові. Державне регулювання ринку землі.

12. Ціна землі і методичні підходи до визначення її рівня.

13. Методика визначення рівня інтенсивності та ефективності використання сільськогосподарських земель.

14. Поняття меліорації земель, її види і показники інтенсивності та ефективності використання меліорованих земель.

15. Шляхи поліпшення використання земель сільськогосподарського призна­чення в богарному і зрошувальному землеробстві.