7.7, Визначення прибутку як об'єкта оподаткування

Розглянута у параграфі 7.6 методика визначення прибутку дає змогу встановити фактичний прибуток підприємства, що є реальним джерелом фінан­сування господарських операцій на основі розширеного відтворення, який ще називають обліковим (бухгалтерським) прибутком.

Проте не цей прибуток є об’єктом оподаткування. В даний час прибуток для оподаткування визначається згідно з Податковим кодексом України. За своїм розміром прибуток для оподаткування не збігається з бухгалтерським прибутком.

Існує дві причини таких розбіжностей. Одна з них уже розглянута в темі 6 і стосується розбіжностей у бухгалтерському і податковому обліку стосовно ви­значення величини і переліку витрат, що беруться до уваги при визначенні при­бутку. Друга причина пов’язана з розбіжностями у визначенні доходу підпри­ємства. Як правило, він завищується порівняно з бухгалтерським доходом, у результаті чого збільшується сума прибутку для оподаткування.

Одна з таких розбіжностей виникає через різні підходи до врахування при визначенні доходу штрафів чи пені. Якщо підприємство їх одержало за рішен­ням сторін договору або відповідних державних органів чи суду, то автомати­чно на їх суму збільшується дохід, тоді як у бухгалтерському обліку вони до його складу не включаються, а отже, не беруться до уваги при визначенні прибутку.

Є підстави вважати, що це питання більш обґрунтовано вирішується в бухгал­терському обліку, бо, по-перше, штрафи чи пеня підприємство не може планувати, а отже, й розраховувати на підвищення своєї дохідності за їх рахунок; по-друге, факт одержання підприємством такого специфічного доходу, як правило, супроводжу­ється відповідними його втратами через несвоєчасність розрахунків і надходження грошових потоків, які могли б принести підприємству депозитний прибуток.

Відомо, що підприємства мають право здійснювати дооцінку матеріальних і нематеріальних необоротних активів у разі, коли їх залишкова вартість менша від справедливої вартості.

У бухгалтерському обліку сума дооцінки активів включається до складу до­даткового капіталу як складової власного капіталу, у результаті збільшується величина останнього. В податковому обліку сума дооцінки активів розглядаєть­ся як дохід, а отже, він включається до загального доходу і тим самим на його величину зростає об’єкт оподаткування.

З економічної точки зору дооцінку активів не можна розглядати як дохід, що має підлягати оподаткуванню, оскільки це за своєю суттю — віртуальний дохід, який реально не може бути використаний підприємством для фінансування ви­робництва і забезпечення покриття поточних витрат. Тому доцільно було б цю норму ПКУ відмінити.

Підприємство може отримати кошти або майно у вигляді міжнародної техні­чної допомоги чи безоплатно одержати основні засоби від резидентів. У ПКУ такі кошти, вартість майна й основних засобів розглядається як дохід і тим са­мим на його величину зростає прибуток, що оподатковується.

Тимчасом у бухгалтерському обліку ш активи не розглядаються як дохід, а тому, зрозуміло, на їх величину зменшується бухгалтерський прибуток порів­няно з податковим за однакових інших умов. З цього приводу зазначимо, що наведеш аргументи щодо недоцільності розглядати дооцінку як дохід, що під­лягає оподаткуванню, с прийнятними і для даного випадку. Одержана безопла­тно міжнародна технічна допомога і безоплатні основні засоби від резидентів спроможні принести підприємству додаткову економічну вигоду в майбутньому періоді. Ця вигода і повинна стати об'єктом оподаткування.

Заслуговує на увагу ше й така обставина. При визначенні прибутку для оподат­кування до доходу підприємства включають доходи, одержані від продажу товарів і виконання робіт, надання послуг) пов'язаним особам, які не є платниками податку на прибуток, платником податку за іншими ставками, від проведення товарообмін­них (бартерних) операцій, від продажу⁷ землі або іншого відчуження землі. Проте пря визначенні бухгалтерського прибутку ці доходи не враховуються і тим самим прибуток для оподаткування завищується порівняно з бухгалтерським прибутком.

Завищення прибутку до оподаткування в економічному сенсі означає, що під­приємства сплачуватимуть до бюджету більше коштів у вигляді податку порівня­но з відрахуваннями, які б здійснювалися з бухгалтерського прибутку. Тіш самим звужуються можтивості шодо досягнення вищих темпів розвитку на інноваційній основі. Сказане стосується переробних та інших промислових підприємств.

Щодо аграрних підприємств — платників фіксованого сільськогосподарсь­кого податку, то відомо, що на сьогодні вони не сплачують податок на прибу­ток, тому ці розбіжності поки що їх не торкатимуться, як і розбіжності у фор­муванні витрат.

Однак ця проблема постане перед підприємствами, які ведуть сільськогос­подарське виробництво, але в них грошова виручка від реалізації сільськогос­подарської продукції та продукції її переробки становить менше від 75 % зага­льної грошової виручки.

Потрібно брати до уваги ще й таке. В перспективі є підстави очікувати, що з розвитком глобалізаційних процесів, зі зміцненням економіки аграрних підпри­ємств останні також сплачуватимуть податок на прибуток, як це прийнято в усіх країнах з ринковою економікою і розвинутим сільським господарством. Тому і надалі залишається актуальною проблема уніфікації бухгалтерського і податкового обліку та об'єктивного економічно обґрунтованого визначення до­ходу і витрат для обрахунку прибутку для оподаткування.