Тема 24. Економічна безпека

ТА АНТИКРИЗОВА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

Ключові поняття і терміни: економічна безпека; загроза; рейдерство; служба еко­номічної безпеки; фіктивна фірма; фінансова безпека; антикризова діяльність; банкрутство; боржник; мирова угода; санація; ліквідаційна маса; ліквідація борж­ника.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

^ сутність економічної безпеки підприємства та основний зміст їх складників (підсистем);

• трактування поняття «загроза» у контексті економічної безпе­ки підприємства, класифікацію загроз за різними критеріями, на­самперед — за джерелами виникнення;

^ причини рейдерства, схеми його здійснення і заходи боротьби з ним;

'ґ принципи організації служби економічної безпеки підприємс­тва, її завдання, організаційна будова та показники оцінки роботи;

^ методичні підходи до визначення і практичного використання узагальнених і акцентованих оцінних показників економічної безпе­ки підприємства;

^ сутність антикризової діяльності підприємства, індикатори ідентифікації кризових процесів та методичні підходи до розрахун­ку Z-кoeфiцiєнтiв Альтмана;

^ основні положення Закону України «Про відновлення плато­спроможності боржника або визнання його банкрутом» (нова реда­кція 2012 р.),

а також УМІТИ:

• визначати за фактичними даними коефіцієнт економічної без­пеки підприємства, здійснювати його оцінювання та відшуковувати резерви зниження, за якого зростає економічна безпека такого суб’єкта господарювання;

• розраховувати виробничий важіль у цілому по підприємству і для окремих товарних галузей і за його допомогою визначати відсо­ткове та абсолютне зростання прибутку за відповідного відсотково­го зростання обсягу продажу;

• визначати й оцінювати з позиції економічної безпеки підпри­ємства граничну беззбитковість виробництва продукції в умовах не­визначеності, використовуючи інструментарій теорії нечітких мно­жин;

• визначати й оцінювати рівень рентабельності фінансових ін­вестицій з огляду забезпечення фінансової складової економічної безпеки підприємства;

• практично використовувати розроблені за допомогою методу дискримінантного аналізу моделі визначення 2-коефіцієнтів Альт­мана і визначати ту критичну межу, за якої загроза неплатоспромо­жності, а потім банкрутства підприємства перетворюється на його реальність.

1. Сутність економічної безпеки підприємства та характеристика її складників (підсистем)

іомієоиікдіміищміішшіиіиііімоииіі

Розвиток підприємств, стабільність їх функціонування, можливості нарощування ними виробничого та інвестиційного потенціалу, а також досяг­нення поставлених бізнесом цілей значною мірою залежить від забезпечення економічної безпеки цих суб’єктів господарювання.

У країнах з розвинутою ринковою економікою проблемі безпеки підпри­ємств надається велике значення, оскільки за її слабкої дієвості вони можуть за­знати втрат (шкоди) через використання зацікавленими особами (юридичними і фізичними) в своїх інтересах існуючих або спеціально створених недоліків ста­туту підприємства, або його організаційної структури і/або побудови бізнес- .процесів, особистісних нахилів окремих працівників, власників і керівників.

Втрат підприємство може зазнати і через недосконалість законодавства, не- цивілізованість конкурентних відносин, умисних на шкоду підприємству дій фіскальних органів і протиправних посягань інших недоброзичливців.

У літературних джерелах наводиться чимало визначень поняття «економічна безпека підприємства», причому нерідко між ними немає істотних відміннос­тей. Досить обґрунтованим визначенням є таке:

економічна безпека підприємства — це такий стан суб’єкта господарюван­ня, за якого він спроможний захищати себе від внутрішніх і зовнішніх загроз і досягати поставлених цілей бізнесу в конкурентному середовищі.

Отже, економічна безпека підприємства пов’язана із захистом його життєво важливих інтересів, кадрового та інтелектуального потенціалу, інформації, тех­нологій, майна завдяки заходам правового, режимного, організаційного та ін­формаційно-технічного характеру.

Економічна безпека підприємства включає в себе кілька підсистем. Як пра­вило, виділяють такі підсистеми (складники) безпеки: фінансова, кадрова, тех- ніко-технологічна, інформаційна, політико-правова, екологічна і силова.

Фінансова складова економічної безпеки передбачає забезпечення фінансової безпеки підприємства завдяки ефективному використанню ресурсів, організації обґрунтованого фінансового планування і впровадження гнучкої цінової політи­ки, здійсненню економічно виважених довго- і короткострокових фінансових ін­вестицій, залученню порівняно недорогих кредитних ресурсів, уникнення впливу спекулятивних операцій на ринку цінних паперів, відстеження динаміки курсу валют і уникненню не обов’язкових втрат на курсових різницях тощо.

Кадрова складова економічної безпеки досягається за ефективного управ­ління персоналом та розвитку інтелектуального потенціалу підприємства.

За низького рівня управління персоналом, недостатньої кваліфікації праців­ників, за відсутності належної дисципліни виникає висока ймовірність виник­нення значних втрат (шкоди), яких може зазнати підприємство. Тому для забез­печення економічної безпеки за кадровою складовою важливе, а інколи й вирі­шальне значення набуває система підбору і наймання кадрів, організація системи підвищення їх кваліфікації, виховання корпоративної культури, матері­альне і моральне стимулювання до творчої праці, усвідомлення престижності своєї професії і праці на даному підприємстві.

Техніко-технологічна складова економічної безпеки досягається завдяки впровадженню у виробництво нової техніки, обладнання і технологій, що не поступаються ліпшим зарубіжним і вітчизняним зразкам та забезпечують ви­пуск конкурентоспроможної продукції з інноваційною складовою.

Такому впровадженню передує всебічний аналіз і оцінка за відповідними техніко-економічними показниками ефективності задіяної на підприємстві тех­нології в розрізі її конкретних технологічних процесів і виявлення резервів що­до поліпшення використання техніки й обладнання та удосконалення техноло­гічного ланцюга.

У разі досягнення позитивних зрушень завдяки таким заходам підприємство спроможне забезпечити на певний час економічну безпеку за цією складовою. Для того щоб зберегти її на перспективу, підприємству необхідно здійснювати аналіз і оцінку розвитку товарних ринків продукції, що ним виробляється, а та­кож аналіз ринку технологій та наукових розробок щодо виробництва профіль­ної для підприємства продукції. На основі цієї інформації підприємствам доці­льно розробляти технологічну стратегію, реалізація якої давала б змогу вироб­ляти перспективні конкурентоспроможні за якістю і ціною товари.

Політико-правова складова економічної безпеки передбачає своєчасний та ефективний юридичний захист підприємства від зовнішніх і внутрішніх загроз, забезпечення дотримання чинного законодавства в процесі здійснення госпо­дарської діяльності, ґрунтовне опрацювання (супровід) договірних відносин з іншими суб’єктами господарювання. Ця складова економічної безпеки вимагає високої кваліфікації працівників юридичної служби (для великих підприємств), а також керівників і спеціалістів, які приймають відповідні рішення.

Інформаційна складова економічної безпеки передбачає захист інформацій­ного середовища підприємства, збирання і аналіз інформації, що стосується ді­лових партнерів, ринків ресурсів і ринку вироблюваної продукції, корисної нау­ково-технологічної інформації, а також інформації щодо розвитку політичних подій, тенденцій макроекономічного розвитку та можливого їх впливу на конк­ретну сферу бізнесу.

Екологічна складова економічної безпеки досягається через ретельне дотри­мання підприємством чинних екологічних норм щодо викидів і скидів шкідливих речовин у навколишнє середовище, а також щодо вмісту в сільськогосподарській продукції і продовольчих товарах залишків пестицидів, нітратів, радіонуклідів тощо. Завдяки такому дотриманню мінімізуються втрати підприємства.

Слід брати до уваги і ту обставину, що підприємства сплачують значні суми у відповідні бюджети за викиди і скиди шкідливих речовин у межах встановле­них для них норм (наприклад, Пирятинський сирзавод щорічно сплачує за ски­ди відходів молокопереробного виробництва до 150 тис. грн). Тому подальша екологізація виробництва через будівництво досконаліших очисних споруд і впровадження технологій з більш глибокою переробкою сировини підвищує економічну безпеку підприємства за рахунок її екологічної складової.

Силова складова економічної безпеки спрямована на забезпечення фізичної безпеки персоналу, передусім керівників підприємства, і на збереження його майна.

Для аграрних підприємств та АПФ виправдано виокремити таку складову економічної безпеки, як безпека землекористування, що має реалізовуватися через недопущення ерозії ґрунту (водної і вітрової), а також його підтоплення і вторинного засолення, збереження і підвищення вмісту гумусу, впровадження раціонального землевпорядкування, формування раціонального розміру земе­льного масиву підприємств через проведення відповідної політики щодо оренди землі.

2. Поняття «загроза» у контексті економічної безпеки та класифікація загроз. Рейдерство

Для глибшого з’ясування суті поняття «економічна безпека підпри­ємства» необхідне чітке розуміння змісту терміна «загроза». Його можна трак­тувати як негативний розвиток подій, або здійснення дій (бездіяльність), в ре­зультаті яких з’являється можливість або підвищується вірогідність нанесення підприємству втрат (шкоди). Тож загроза за подальшого розвитку може призве­сти до порушення нормального функціонування підприємства і до неможливос­ті досягнення ним поставленої мети, одержання збитків.

Для системного і своєчасного розпізнавання загроз необхідна чітка їх класи­фікація. В літературі зустрічається багато кваліфікаційних ознак загроз, напри­клад, за джерелами виникнення вирізняють загрози внутрішні і зовнішні; за природою виникнення — політичні, кримінальні, конкурентні, контрагентські; за ймовірністю реалізації — реальні, потенційні; за об’єктом спрямованості — персонал, інформація, фінанси, товарно-матеріальні цінності, ділова репутація; за величиною очікуваних втрат (шкоди) — катастрофічні, значні, відносно не­великі та ін. Проте серед цих ознак на особливу увагу заслуговує класифікація загроз за джерелами виникнення: внутрішні і зовнішні.

Зовнішні загрози породжуються тією обставиною, що підприємство працює на ринку в умовах конкуренції, і всі суб’єкти, з якими воно вступає у ділові сто­сунки, намагаються одержати, нерідко будь-якою, навіть протизаконною, ці­ною, більшу економічну вигоду. Крім цієї обставини, є й інші, більш небезпечні — бажання протизаконно оволодіти підприємством (про це йтиметься далі). Серед зовнішніх загроз в літературі виділяють такі:

• протиправна діяльність конкурентів, кримінальних структур, приватних осіб;

• намагання здійснення промислового шпіонажу;

• правопорушення з боку корумпованих елементів з числа контролюючих і правоохоронних органів;

• навмисна дія в своїх інтересах ділових партнерів;

• різні шкідливі дії окремих раніше звільнених із підприємства співробіт­ників.

Тому підприємство повинне так будувати свої взаємовідносини із зовнішнім середовищем, щоб забезпечити максимально можливий рівень своєї економіч­ної безпеки.

До внутрішніх загроз і дестабілізуючих факторів (за Г. Лянним) відносять:

• дію або бездіяльність (зумисні чи незумисні) співробітників підприємства, що суперечать його комерційним інтересам і можуть призвести до економічних втрат;

• витік або втрату інформації, що є комерційною таємницею і/або належить до конфіденційної інформації;

• підрив ділового іміджу підприємства в бізнесовому колі;

• створення конфліктних ситуацій із конкурентами, діловими партнерами, контролюючими і правоохоронними органами;

• травматизм і загибель персоналу.

Слід мати на увазі, що більшість загроз, що можуть стати причиною серйо­зних втрат підприємства, — це внутрішні загрози. За даними консалтингової фірми «Emst and Young International» про шахрайство на підприємствах, 82 % усіх розкритих проступків здійснено співробітниками відповідних підпри­ємств.

Скажімо, джерелом внутрішніх загроз підприємства може бути мотивація персоналу в разі, якщо вона побудована неефективно, є низькою, не заохочує працівників до ліпшої праці. В таких випадках працівники частіше вдаються до порушень нормального перебігу фінансово-господарської діяльності з метою одержання особистої вигоди.

Нерідко джерелом загроз можуть стати керівники вищого рівня управління, які можуть використати свої важелі впливу для одержання матеріальної вигоди за рахунок комерційних інтересів підприємства.

Зазначені загрози з урахуванням інших загроз можуть бути класифіковані як суб’єктивні та об’єктивні. Перші з них виникають через неефективне управ­ління підприємством, недостатню кваліфікацію кадрів, їхні дії, що суперечать економічним інтересам фірми, низьку якість продукції та її ринкову неконку­рентоспроможність тощо. Іншими словами, суб’єктивні загрози виникають у внутрішньому середовищі підприємства.

Загрози об’єктивного характеру виникають не з вини підприємства, напри­клад, високі темпи інфляції, зниження кон’юнктури ринку, різні форс- мажорні обставини. Для вітчизняної практики особливо небезпечною стала загроза рейдерства — незаконного захоплення підприємства фізичними і/або юридичними особами.

Рейдерство має місце в усьому світі і не Україна є його винахідником, але тут йдеться про масштаби рейдерства та форми його вияву, які є незіставними з іншими країнами. Рейдерство в Україні особливо посилилося і урізноманітни­лося за 2009 — 2011 pp.

Існує три основні причини рейдерства в Україні: недосконалість законодав­ства (на початок 2012 р. у вітчизняному законодавстві навіть не було визначен­ня рейдерства), корумпованість виконавчої гілки влади і правоохоронних орга­нів та судової гілки влади. Живильним планктоном для процвітання рейдерства є високий рівень корупції. Сприяє рейдерству і нестабільність політичної ситу­ації в країні, сильне політичне лобі, часто партійне, а також вкорінена філософія безкарності та вседозволеності.

Рейдерство наносить велику шкоду не лише справжнім власникам, а й під­риває інвестиційний імідж держави, серйозно стримує приток інвестицій в еко­номіку, особливо іноземних. Адже інвестиції йдуть туди, де є надійний захист прав власності і прогнозованість ведення бізнесу. Тому не випадково Україна в рейтингу Doing Business у категорії «Захист інвесторів» посіла аж 108 місце, а за 2011 р. спустилася ще на три позиції (111 місце).

Рейдерство українського зразка пройшло певну еволюцію. Якщо в 90-х ро­ках за першого переділу власності підприємства захоплювалися в основному кримінальним шляхом, причому часто із застосуванням фізичного насильства, то тепер рейдерство стало «витонченішим», для нього стало характерним напів- законне захоплення із використанням легальних методів.

Йдеться про те, що нині захоплення підприємств відбувається не тільки і не стільки грубою силою за участю приватних охоронних агенцій, скільки юриди­чними, політичними й технічними засобами. Для захоплення підприємства рей­дери підробляють документи, фальсифікують результати загальних зборів акці­онерів, реєструють компанії на підставних осіб. Здійснюють підкуп депутатсь­кого корпусу, суддів і судових виконавців, представників правоохоронних ор­ганів та органів державної влади, про що вже йшлося. Загалом існує думка, що без корумпованої виконавчої гілки влади рейдерські захоплення стали б майже неможливими.

У 2011 р. і в першій половині 2012 р. найбільш привабливим для рейдер- ських атак стали аграрні підприємства як найменш захищені, підприємства го­тельного і розважального бізнесу, комунальні і державні підприємства, соціаль­ні об’єкти (санаторії), земельні ділянки в рекреаційних зонах, складські примі­щення на автошляхах республіканського і міжнародного сполучення, колишні військові об’єкти. Тобто в основному йдеться про уже готовий і економічно привабливий бізнес.

Безкарність рейдерства штовхає його на захоплення великих і навіть уніка­льних для України підприємств. Скажімо, у 2010 — 2011 pp. і на початку 2012 pp. робилися неодноразові спроби рейдерського захоплення компанією «Техноторг» єдиного в Україні заводу, що виробляє зернові комбайни, — ТОВ НВП «Херсон­ський машинобудівний завод» за мовчазного сприяння і підтримки Херсонської

облдержадміністрації та обласної прокуратури. Трудовий колектив заводу зму­шений був звернутися до Президента України з проханням вжити заходів щодо захисту підприємства від поглинання.

Проблема боротьби з рейдерством вимагає детального знання схем його здійснення. А їх є чимало. Серед найбільш поширених схем заволодіння май­ном підприємства — незаконна зміна умов статуту, фальсифікація протоколів загальних зборів, підроблення інших документів, що призводить до незаконної зміни керівництва, а згодом — і до зміни власника.

Основним механізмом захоплення державних підприємств є штучне банк­рутство та реалізація майна за фіктивні або реальні борги, які створились керів­ництвом цих підприємств за повної мовчазної згоди представників влади.

Наведемо приклади схем рейдерських атак на публічні акціонерні товариства. Одна із них — коли акціонер-рейдер (акціонери-рейдери), маючи малий пакет ак­цій, позиває до суду справжніх власників, звинувачуючи їх у «незаконному» при­дбанні активів. Суд в особі корумпованих суддів накладає арешт на майно (акції*) власників і ухвалює рішення не враховувати голоси власників на загальних зборах акціонерів. За таких умов рейдери з колись малим пакетом акцій набувають біль­шість голосів, змінюють керівництво підприємства, усі рішення приймають на свою користь. Нерідко ця схема рейдерства супроводжується силовим захоплен­ням підприємства, фальсифікацією рішень загальних зборів акціонерів.

Інша схема рейдерства — збільшення статутного капіталу підприємства за допомогою додаткової емісії акцій, у результаті чого «розмивається» пакет ак­цій міноритарного акціонера до такої міри, щоб позбавити його будь-якого впливу на прийняття рішень загальними зборами акціонерів. Щоб акціонер не зміг чинити опору такому «розмиванню акцій», його через корумпований суд позбавляють будь-яких прав через арешт акцій, а отже, їх неврахування у ви­значенні кворуму загальних зборів акціонерів і в підрахунку голосів. Зокрема, така рейдерська атака була здійснена з метою позбавлення міноритарного акці­онера ВАТ «Північно-Східна будівельна компанія» будь-якого впливу на рі­шення ВАТ «Київметробуд», в якому частка згаданого акціонера в статутному капіталі ВАТ «Київметробуд» становила 35 %, або 1,4 млн акцій. Бородянський суд наклав арешт на ці акції і постановив, що 100 % статутного капіталу тепер буде становити не 4 млн акцій, як це було раніше, а 4 - 1,4 = 2,6 млн акцій.

Було допущено ще одне порушення, на яке свідомо не реагував суд: рішення про збільшення статутного капіталу через емісію акцій було прийнято правлін­ням ВАТ «Київміськбуд», хоча це є компетенцією загальних зборів акціонерів. Сфальсифіковано було і кворум загальних зборів: фактично було присутніх 52 % акціонерів, а зареєстровано 60 %. Верховний Суд України у 2007 р. при­пинив цю рейдерську атаку з відповідними правовими висновками. Проте за­грози рейдерства залишаються і донині²⁰.

Дана обставина зумовлює необхідність фронтальної боротьби з цим кримі­нальним злочином. Про те, що така боротьба може бути успішною, свідчить до­свід Російської Федерації, де завдяки активній державній політиці рейдерство за останній час значною мірою призупинено. Україна може скористатися цим досвідом, тим більше, що багато схем рейдерства перекочувало з Росії на тере­ни України.

Для боротьби з рейдерством в нашій країні створено Міжвідомчу комісію з питань протидії протиправному поглинанню і захопленню підприємств. Уже в 2011 р. порушено 52 кримінальні справи за ознакою рейдерства, звільнено Ви­щою радою юстиції 49 суддів, анульовано 287 ліцензій приватних охоронних фірм. Проте ці кількісні показники не завжди відповідають реальному стану справ — рейдерських атак значно більше і далеко не за всіма з них прийняті справедливі рішення.

Необхідно терміново удосконалювати законодавство, наприклад, шляхом змін і доповнень до Законів України «Про акціонерні товариства» (2010 р.), «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом» (2012 р.) і значно посилити боротьбу з корупцією у виконавчій та судовій гілках влади і в правоохоронних органах. Лише за цих обставин потенційні рейдери будуть позбавлені можливостей здій­снювати протиправне поглинання і захоплення підприємств.

3. Служба економічної безпеки підприємства: принципи організації, завдання і показники оцінки її роботи

ності, самостійності та відповідальності за забезпечення безпеки, економічної доцільності, розумної достатності, повного охоплення фінансово-господарської діяльності.

Практика функціонування СЕБ довела, що в будь-якій схемі одержання суб’єктами незаконної вигоди є два основоположні моменти: як саме отримати цю вигоду і як це приховати. Наприклад, співробітники підприємства, що ма­ють справу з товарно-матеріальними цінностями (ТМЦ), можуть одержати не­законну вигоду такими шляхами. Співробітник підприємства здійснює або сприяє здійсненню укладання угоди за ціною, вищою від ринкової, одержуючи за це відповідну «плату»; співробітник підприємства приймає ресурс від поста­чальника за параметрами якості, що не відповідають угоді, одержуючи за таку послугу певну винагороду від постачальника; співробітник підприємства, за на­дану йому економічну вигоду постачальником, пропонує закуповувати ресурси в більшому обсязі, ніж зазвичай, мотивуючи це надуманими причинами; краді­жки ТМЦ зі складу співробітниками або сторонніми особами; завищення норм втрат під час зберігання з наступним привласненням «залишків»; списання ТМЦ за різних надуманих причин і т. д.

Значні загрози підприємству несуть укладання угод з фіктивними (підставни­ми)¹ фірмами, наприклад, здійснення передоплати на адресу такої фірми за ТМЦ (роботи, послуги) з наступною недопоставкою цих ТМЦ (робіт, послуг) та ін., укладання угод щодо залучення коштів за підвищеними відсотковими ставками.

З урахуванням можливих загроз, які можуть завдати економічних втрат під­приємству, і визначаються основні завдання служб економічної безпеки підпри­ємства. Це важливе питання, на яке має бути звернута особлива увага. В деяких працях акцент робиться на таких основних завданнях служб економічної безпе­ки підприємства:

• захист законних прав та інтересів підприємства та його співробітників;

• виявлення недобросовісної конкуренції з боку інших підприємств;

• вивчення партнерів, клієнтів, конкурентів, кандидатів на роботу в підпри­ємстві;

• захист життя і здоров’я персоналу від протиправних посягань;

• фізична і технічна охорона майна підприємства, недопущення технічного проникнення на підприємство із злочинною метою;

• недопущення проникнення на підприємство структур економічної розвідки і розслідування фактів розголошення комерційної таємниці підприємства;

• розслідування фактів неправомірного використання товарних знаків (ТМ) підприємства;

• охорона інформації, що є комерційною таємницею підприємства і здобуття необхідної інформації для вироблення керівництвом обґрунтованих рішень;

• виявлення некредитоспроможних, ненадійних ділових партнерів і збір ін­формації для проведення ділових переговорів;

В. Г Аноріичу*

• 750

  забезпечення відшкодування матеріальних і моральних втрат, нанесених в результаті неправомірних дій організацій і окремих осіб;

• консультування керівництва і персоналу підприємства з питань забезпе­чення безпеки;

• формування серед ділових партнерів і населення сприятливої думки про підприємство.

Виходячи із цих завдань, що стоять перед СЕБ, і має вирішуватися питання її організаційної будови. На думку В. П. Мак-Мак¹, у такій службі потрібно ство­рити як мінімум три підрозділи служби безпеки: розвідку, контррозвідку і охо­рону. Згадані служби можуть забезпечити такі види безпеки, як комп’ютерна і технічна, зв’язку, захист комерційної таємниці та конфіденційності інформації, господарсько-договірної діяльності, протипожежна, екологічна та радіаційно- хімічна, здійснення конкурентної розвідки, фізична тощо.

Служба економічної безпеки повинна тісно співпрацювати з іншими підроз­ділами підприємства: фінансово-економічним відділом, відділом кадрів, відді­лом маркетингу, технічним відділом та ін.

Скажімо, служба маркетингу — це фактично зовнішня економічна розвідка підприємства, тому дуже важливим є налагодження її тісної співпраці із СЕБ. Більше того, СЕБ повинна брати участь у розробці статуту підприємства (вне­сення до нього змін і доповнень), а також правил внутрішнього розпорядку в частині відображення в цих документах вимог безпеки підприємства, здійсню­вати контроль за виконанням матеріалів інструктивного характеру, оновлювати і доповнювати перелік відомостей, що є комерційною таємницею, і здійснювати навчання працівників фірми за всіма напрямами захисту комерційної таємниці.

Діяльність СЕБ повинна носити упереджувальний характер, а надійність та ефективність її роботи може оцінюватися, на думку Г. Лянного, такими показни­ками, як досягнення стабільної роботи підприємства, збереження і примноження їх майна, запобігання кризовим ситуаціям, у тому числі різним надзвичайним ситуа- ціям, пов’язаним з діяльністю зовнішніх і внутрішніх недоброзичливців.