Тема 17. Цінова політика підприємств агропромислового комплексу

Ключові поняття і терміни: ринкова ціна; оптова ціна; роздрібна ціна; біржо­ві котирування; трансферні ціни; конкурентна ціна; світові ціни; демпінгові ціни; підтримуючі ціни; договірні ціни; вільні ринкові ціни; заставна ціна; мінімальні ціни; граничні (централізовано-фіксовані) ціни; цінова конкурен­тоспроможність; ціна пропонування; методи встановлення цін пропонування; цінова політика; індекс номінального паритету; індекс паритету за дохідною концепцією; номінальний протекціоністський показник; дійсний (реальний) протекціоністський показник; показник еквівалента дотації виробникові.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

• сутність ринкової ціни, її різновиди і фактори ціноутворення в сучасному ринковому середовищі;

• особливості ціноутворення на сільськогосподарську продук­цію і продовольство та методичні підходи до визначення ціни на ор­ганічну продукцію;

^ діючі нині на аграрному ринку види цін на сільськогосподар­ську продукцію і продовольство та важелі їх державного регулю­вання;

^ сутність цінової політики підприємства, її різновиди та умови практичної реалізації;

• методичні підходи до визначення цін пропонування на сіль­ськогосподарську продукцію і продовольство з урахуванням сезон­ності виробництва, термінів продажу та інших факторів;

• сутність паритету цін на сільськогосподарську продукцію і промислові товари для аграрного виробництва, методичні підходи до його виміру і механізм забезпечення;

'ґ сутність і методичні підходи до визначення показників еко­номічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників (про­текціоністських критеріїв): номінального протекціоністського пока­зника, дійсного (реального) протекціоністського показника) і еквівалента дотації виробництва,

а також УМІТИ: ”

• за фактичними даними підприємства розраховувати середню реалізаційну ціну і повну собівартість одиниці реалізованої продук­ції, визначати і оцінювати рівень її цінової конкурентоспроможності та вплив факторів на зміну цього показника у звітному періоді порі­вняно з базовим;

• визначати цінову конкурентоспроможність вітчизняних про­довольчих товарів порівняно з імпортованими;

• визначати ціну пропонування виробленої продукції методом «витрати + прибуток», розраховувати уточнену договірну ціну за продане молокозаводу молоко незбиране з урахуванням його фак­тичної жирності і білковості, а також визначати роздрібну ціну на підакцизні товари сільськогосподарського походження;

• обґрунтовувати з урахуванням коефіцієнтів еластичності до­пустимий рівень підвищення або зниження ціни на сільськогоспо­дарську продукцію з сезонним коливанням виробництва (напри­клад, на продукцію промислового птахівництва), за якого не відбувається затоварювання цим видом продукції і забезпечуються економічні інтереси підприємства;

• визначати економічно доцільну (допустиму) межу зростання собівартості продукції за продажу її зимою і весною (наприклад, картопля, морква, капуста та ін.) за підвищеною ціною, щоб покри­ти додаткові витрати на зберігання і водночас забезпечити не мен­ший рівень рентабельності, який був досягнутий восени;

• визначати ступінь ризикованості на стадії виробництва рос­линницької продукції, спричинений можливим зниженням вро­жаю через несприятливі кліматичні умови та ступінь ризиковано­сті недоодержання запланованого доходу на стадії реалізації продукції, викликаного коливанням цін на ринку.

1. Ціна в ринковій економіці і характеристика її видів

Ціноутворення і ціни — одна із найскладніших проблем, в якій пере­хрещуються більшість економічних, соціальних і політичних питань держави.

Ціна — це перетворена форма вартості, її грошовий вираз.

За теорією трудової вартості, ціна визначається витратами суспільно- необхідного робочого часу на виробництво товару. В процесі міжгалузевої кон­куренції капіталів вартість перетворюється на ціну виробництва, що забезпечує середню норму прибутку на авансований капітал. У цих умовах дія закону вар­тості виявляється через коливання ринкових цін навколо ціни виробництва, то­му динаміка руху останньої на національних ринках справляє визначальний вплив на динаміку ринкових цін.

Разом з тим існують й інші тлумачення вартості і ціни. Так, відповідно до національного стандарту № 1 «Загальні засади оцінки майна і майнових прав» вартість визначається як еквівалент цінності об’єкта оцінки, виражений у ймо­вірній сумі грошей, а ціна — як фактична сума грошей, сплачена за об’єкт оцін­ки або подібне майно.

Влучним є вислів відомого інвестора В. Баффета: «Ціна — це те, що ви пла­тите, а вартість — це те, що ви отримуєте». Таке трактування ціни відповідає сутності ринкової ціни.

Ринкова ціна — це домінуюча на ринку у відповідному часовому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі- продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво

і реалізацію. При цьому береться до уваги, що обидві сторони — і покупець, і продавець — є взаємно незалежними (юридично і фактично) та володіють до­статньою інформацією про такий товар (роботи, послуги) .

У макроекономічному плані ціна розглядається як найважливіший стратегі­чний критерій, що характеризує кон’юнктуру ринку, оскільки, з одного боку, вона впливає на її стан, а з другого — є результатом її розвитку. Адже динаміка руху ціни пов’язана зі змінами в якості й обсязі виробництва товару і пропону­вання його на ринку, з платоспроможністю споживачів і рівнем споживання ними даного товару, обсягом товарних запасів, із загальним економічним ста­ном підприємств тощо.

Зміна ціни відбувається під дією низки ціноутворювальних факторів. У ри­нковій економіці найважливішими серед них є суспільна ціна виробництва, співвідношення попиту і пропонування, темпи інфляції і купівельна спромож­ність грошей, ступінь державного адміністративного й економічного регулю­вання цін, стан цінової й нецінової конкуренції, ступінь монополізації вироб­ництва.

Крім названих на рівень цін впливають і такі ціноутворювальні фактори, які діють лише на окремих етапах дії товарно-грошових відносин. Наприклад, умо­ви поставок товару, транспортні витрати, надбавки і знижки до ціни, експортні і (імпортні) мита та інші державні збори, взаємовідносини між продавцем і поку- ! пцем, спосіб руху продукції від виробника до споживача (нульовий рівень, коли продукція реалізується виробником через власну торговельну мережу, однорів- невий — через посередника роздрібного торговця, дворівневий — через опто­вого і роздрібного торговця і трирівневий — коли продукція реалізується трьо­ма посередниками — оптовим, дрібнооптовим і роздрібним), а також фран- кування ціни, тобто включення до її складу на певних умовах витрат на страху­вання і доставку товару.

На внутрішньому вітчизняному ринку прийнято розрізняти ціни «франко- станція відправлення» і «франко-станція призначення». У першому випадку ви­трати на доставку продукції від станції відправлення до місця призначення бере на себе покупець товару, а в другому — виробник продукції чи постачальниць­ка фірма.

На динаміку цін впливає і співвідношення валютних курсів різних країн, хоч першоосновою такого співвідношення є співвідношення купівельної спромож­ності національних грошей. Це пояснюється відокремленістю до відомого сту­пеня національних економік від зовнішньоекономічної сфери, найважливішою складовою якої є світова торгівля.

Механізм впливу цього фактора виявляється в тому, що за підвищення кур­су національної валюти імпортер повинен заплатити за товар певної країни у своїй валюті більше грошей, ніж він платив раніше. У результаті знижується

конкурентоспроможність товарів країни, що здійснила ревальвацію своїх грошей.

Водночас країни, що девальвують національну валюту, підвищують конку­рентоспроможність своїх товарів, оскільки імпортер за таких умов платитиме за них своєю валютою менше, ніж раніше. Іншими словами, якщо за ревальвації грошей, по суті, має місце підвищення цін на національні товари, за девальвації

• навпаки, їх зниження.

У ринковій економіці функціонують кілька видів ринкових цін. Головними з них є оптові й роздрібні ціни, що можуть набувати різної форми залежно від умов їх застосування в процесі купівлі-продажу.

Оптові ціни — це такі ціни, за якими підприємства реалізують свою проду­кцію великими партіями всім категоріям споживачів, крім населення.

Роздрібні ціни — це ціни, за якими населення купує товари в роздрібній тор­гівлі для задоволення власних потреб.

Якщо товари купуються з одночасною виплатою (перерахунком) грошей, роздрібні і оптові ціни набувають форму готівкових, а якщо з відстроченням виплати — то кредитних. У випадках, коли ціна визначається як готівкова, але покупець через відсутність у нього готівки бере товар у кредит, він виплачує власнику товару відсоток на рівні фактичної банківської відсоткової ставки за весь період відстрочення платежу, визначеного за домовленістю сторін.

Оптові і роздрібні ціни мають притаманну їм структуру, що безпосередньо відображається на рівні цих цін. Загальна структура ціни показана на рис. 17.1.

Рис. 17.1. Основні структурні елементи ціни

При укладанні контракту передбачувану в ньому оптову ціну на товар з на­перед зумовленими якісними характеристиками називають базовою ціною. Во­на стає фактичною ціною за поставлений товар тоді, коли передбачені в контра­кті умови обопільно виконані продавцем і покупцем. В іншому разі базова ціна використовується як вихідна в переговорах між сторонами щодо визначення фактичної ціни товару відповідно до змінених споживчих його властивостей.

Фактичні ціни за контрактами називають цінами фактичних угод. Вони пу­блікуються в спеціальних довідниках (прейскурантах) і розглядаються як над­звичайно важлива інформація для підприємців, оскільки використовується ни­ми для обґрунтування базових цін у процесі укладання нових контрактів. Крім зазначеної ціни, регулярно публікуються ціни аукціонів і торгів, біржові коти-

рування, а також ціни пропонування великих фірм-виробників, рівень яких за­значається в оферті (пропонування) цих фірм.

Ціни аукціонів і торгів формуються під час їх проведення. Розрізняють по­чаткову і кінцеву (остаточну) ціни цих торговельних операцій.

Початкова ціна — це ціна на пропонований для продажу товар, яка встано­влюється на початку торгів його власником.

Кінцева (остаточна) ціна — ціна, за якою продано товар за результатами торгів.

Біржові котирування — це ціни за контрактами купівлі-продажу, що укла­даються на товар стандартної якості в офіційні часи роботи біржі протягом дня.

Трансфертні ціни. Вони не є ринковими цінами: основна функція їх — обслу­говування внутрішньофірмового обороту на основі внутрішньовиробничої коо­перації між підрозділами підприємства. Продавцем тут виступає підрозділ- постачальник, а покупцем — підрозділ-споживач.

Трансфертні ціни є інструментом контролю і оцінки діяльності підрозділів, стимулюють їх мінімізувати свої витрати. Методологія встановлення трансфер­тних цін може бути різною: на основі ринкових цін, на основі витрат або ж мо­жуть застосовуватися договірні трансфертні ціни. Найбільш поширеним є вста­новлення цін на основі витрат, оскільки змушує підрозділи економніше Ь використовувати ресурси, ретельніше здійснювати калькулювання своєї проду- т кції. Ринкові трансфертні ціни застосовуються рідше і лише тоді, коли не існує щ тісної виробничої залежності між підрозділами і коли за своїм статусом вони В можуть виступати самостійними суб’єктами ринку.

У ринковій економіці використовується і таке поняття, як конкурентна ціна. щ Вона формується за умови, коли один і той самий товар виробляється багатьма Щ товаровиробниками.

Конкурентна ціна — це така ціна, за якою продають свій товар головні то- варовиробники-конкуренти.

Тому кожне підприємство, що виробляє ідентичний товар, встановлюючи на нього ціну, повинне обов’язково враховувати конкурентну ціну і тим самим ви­значити свою стратегічну лінію поведінки на ринку. Якщо товар підприємства за своєю якістю не поступається товарам провідних товаровиробників- конкурентів, знизивши ціну на нього порівняно з конкурентною ціною, воно може розраховувати на розширення своєї ніші на ринку.

Якщо ж за однакових умов підприємство підвищить ціну, за насиченого ринку це неминуче призведе до втрати підприємством своєї позиції на ньому (рис. 17.2), а отже, і до погіршення економічного становища. Підприємство може встановити вищу ціну на свій товар порівняно з конкурентами за умови, що воно вже має на­дійний сегмент ринку і пропонує споживачам товар із ліпшими якісними характе­ристиками.

Слід пам’ятати, що при встановленні ціни підприємство обов’язково враховує витрати на виробництво одиниці продукції. Чим вони менші, тим вища за інших однакових умов цінова конкурентоспроможність товару, а отже, тим більше під­приємство може знизити свою ціну порівняно з конкуруючою ціною з метою реалізації стратегії проникнення на ринок.

Частка підприємства на ринку, %

Рис. 17.2. Залежність частки підприємства на ринку від співвідношення ціни підприємства з конкурентною ціною:

К_р — коефіцієнт цінового співвідношення, що визначається діленням ціни підприємства на конкурентну ціну

Виокремлюють також демпінгові ціни. Це зумисно занижені ціни з метою витіснення конкурентів з ринку. В сучасних умовах дії антимонопольного зако­нодавства можливості встановлення демпінгових цін звужені.

Істотною особливістю сільського господарства і ринку сільськогосподар­ських товарів є те, що тут діє рентний принцип ціноутворення, пов’язаний з об­меженістю землі як природного ресурсу і насамперед — її найбільш родючих ділянок. Тому аграрні підприємства, які мають кращі й середні за родючістю землі, реалізуючи свою продукцію за ринковими цінами, що склалися під дією попиту і пропонування та інших ціноутворювальних факторів, одержують, крім нормального прибутку, і диференціальну ренту І. Водночас підприємства з від­носно гіршими землями за середнього рівня господарювання одержують лише нормальний дохід (прибуток) як різницю між ринковою ціною на продукцію і витратами на її виробництво.

Підприємства, які через суб’єктивні причини виробляють продукцію з висо­кою собівартістю, що перевищує ринкову ціну, зазнають збитків від її реалізації (рис. 17.3). Щоб одержати прибуток, такі підприємства, звичайно, можуть під­вищити ціну, але імовірніше, що така продукція буде проігнорована спожива­чами.

Рис. 17.3. Розмір і структура доходів аграрних підприємств, що використовують різні за родючістю землі:

ВВ — виробничі витрати на виробництво продукції на кращих (І), середніх (II) і гірших (III) за родючістю землях; ДР — диференціальна рента І; НП — нормальний прибуток, що створюється на гірших землях за середнього рівня господарювання; 3 — збиток, що зазнають підприємства, в яких виробничі витрати перевищують ринкову ціну

Тому таким підприємством потрібно відмовитися від виробництва збиткової продукції, змінивши профіль діяльності, або ж вжити кардинальних заходів що­до скорочення витрат на одиницю продукції.

Особливістю ціноутворення і цін на сільськогосподарську продукцію є те, що для більшості її видів характерне сезонне коливання цін. Зокрема, на зерно, соняшник, овочі, баштанні ціни істотно знижуються в період масового збору врожаю і в початковий після збирання період. В подальшому ціни починають зростати і нерідко досягають свого максимуму з наближенням наступного зби­рального сезону (зерно, соняшник, соя, ріпак). ,

На окремі види тваринницької продукції, наприклад, молоко, яйця, сезонне коливання цін пов’язане зі зміною обсягу виробництва і пропонування продук­ції протягом року. Скажімо, з настанням осені зменшується надій на корову і знижується несучість курей, а отже, зменшується пропонування молока і яєць на аграрному ринку, і як наслідок — зростають ціни на ці види продукції. З на­станням весни і в літню пору, коли зростає продуктивність тварин, ціни на дану продукцію знижуються.

Наявність такої обставини вимагає прийняття спеціальних організаційно- економічних заходів на макро- і мікрорівнях з метою зменшення сезонного ко­ливання цін, від якого часто потерпають аграрні підприємства. В подальшому ми повернемося до цієї проблеми.

Нині на деякі товари сільськогосподарського походження, встановлюються високі, так звані престижні ціпи, розраховані лише на окремі категорії покуп­ців, які готові купити дорожчий товар винятково за його унікальні властивості. За такими цінами реалізується і сільськогосподарська продукція та продовольчі товари, вироблені органічним сільським господарством без застосування міне­ральних добрив, стимуляторів і пестицидів.

Рівень таких цін на згадану продукцію значно перевищує звичайні ціни. При їх встановленні необхідно досконально вивчити ринок, ураховувати купівельну спроможність та інтереси споживачів, фактичні витрати підприємства на виро­бництво такої продукції з тим, щоб, з одного боку, ціна не була низькою для виробника, тобто такою, що не приносить йому прийнятної прибутковості, а з другого — щоб ціна не була надто високою і через це не гальмувала збут про­дукції. (Детальніше це питання розглядатиметься у параграфі 17.4.)

У країнах з розвинутою ринковою економікою, а також в Україні існують підтримуючі ціни на сільськогосподарську продукцію. Вони встановлюються державою для досягнення паритетності сільського господарства з галузями промисловості, а також для забезпечення нормального рівня дохідності сільсь­когосподарським товаровиробникам із середнім і вище середнього рівня госпо­дарювання в роки з несприятливою ринковою кон’юнктурою.

Існують також світові ціни на товари, у тому числі й сільськогосподарського походження.

Світові ціпи — це ціни угод на великі партії товарів, укладених в основних центрах світової торгівлі на умовах платежу у вільно конвертованій валюті.

Слід розрізняти поняття світової ціни і цін міжнародного ринку. На такому ринку домінуючою є світова ціна, проте тут існують і ціни окремих країн- експортерів, ціни бірж і аукціонів, ціни окремих відомих фірм, але всі вони встановлюються з орієнтацією на світові ціни.

Ціна в ринковій економіці є важливим регулятором її розвитку. Для виробників і споживачів вона — це той орієнтир, який дає змогу їм приймати правильні рі­шення: що саме виробляти, коли виробляти і скільки, що і скільки купувати.

Скажімо, зростання ціни стимулює виробника збільшувати виробництво то­вару, задовольняючи тим самим зростаючий попит споживачів. Якщо кількість споживачів, які хочуть і можуть купити цей товар за підвищеною ціною, стабі­лізується, настає рівновага на ринку між попитом і пропонуванням.

Ціна в даному випадку виконала стимулюючу і синхронізуючу функції. Водночас у процесі динамічних змін ціна виконує і сигнальну функцію, оскільки орієнтує товаровиробників на ефективний перерозподіл ресурсів між видами виробництв. Якщо, наприклад, спостерігається тенденція до зниження ціни на свинину і підвищення на яловичину, — це слугує сигналом того, що частину ресурсів зі свинарства економічно виправдано направити на прискорений роз­виток скотарства і тим самим досягти більшої економічної вигоди.

Таким чином, в умовах ринку виробники виявляють виправданий раціона­лізм, намагаючись виробляти такі товари, які можуть принести їм у даних умо­вах максимальну економічну вигоду. Зрозуміло, що вони не вироблятимуть

продукт, на який немає попиту або якщо його ціна не забезпечує досі а і нього, з точки зору виробника, рівня дохідності.

Водночас раціоналізм покупців виявляється в тому, що вони купують товар того продавця, який пропонує нижчу ціну за аналогічний товар або ж ту саму ціну, але за умови його вищої якості. Така діалектична суперечність між інтере­сами виробників і споживачів стимулює виробництво в напрямі збільшення ви­пуску потрібних і якісних товарів з одночасним забезпеченням економічно не­обхідного рівня дохідності.

Як бачимо, ринкова ціна, по суті, є якісним показником ефективності, од­ним із вирішальних факторів, що впливає на прийняття управлінських рішень при виборі структури (асортименту) виробництва продукції й встановленні об­сягу її виробництва.

Ціни в умовах ринку повинні бути адаптивними, тобто оперативно реагува­ти на зміни в попиті й пропонуванні, конкурентному середовищі, у витратах самих виробників.

Адаптація може здійснюватися різними способами залежно від конкретної ситуації, що склалася на ринку: встановленням різних надбавок і знижок, зни­женням або підвищенням рівня ціни, виплатою компенсацій тощо. Наприклад, підприємства застосовують знижки до ціни на несезонні товари, дилерські зни­жки для посередників зі збуту продукції, вибіркові знижки, що надаються лише окремим категоріям покупців, у замовленнях яких заінтересований продавець (виробник), знижки за повернення раніше купленого товару, експортні знижки тощо. В економічному виграші перебувають підприємства, які за інших однако­вих умов досконало використовують адаптивний механізм цін на товари влас­ного виробництва.

2. Цінова конкуренція і цінова конкурентоспроможність

В ринковому середовищі суб’єкти підприємницької діяльності наді­лені правом самостійного визначення ціни на продукцію, яку вони виробля­ють. Наявність цього права зумовлює виникнення цінової конкуренції між ви­робниками. Кожен із них намагається продати вироблений товар, зберегти, а за можливості й розширити свою нішу в ринку і тим самим зміцнити на ньому своє становище. Це намагання реалізується підприємствами за двома напря­мами:

1) раціональним використанням факторів нецінової конкуренції і насамперед

• підвищенням якості продукції (див. тему 18); 2) регулюванням рівня цін на товари власного виробництва. Якщо товар виробника не має ліпших властивос­тей порівняно з ідентичним товаром конкурентів, у цьому разі боротьба за ри­нок збуту зосереджується на ціні.

Підприємство-виробник може знизити її рівень порівняно з конкурентною ціною і завдяки цьому, як нам уже відомо, досягти переваг над своїми конкуре-

нтами. Адже чим нижча ціна, тим більший за інших однакових умов попит на продукцію, тим більше виробник може її реалізувати. І якщо ціновий попит на даний товар еластичний, підприємство за рахунок додаткового доходу від роз­ширення обсягу продажу з надлишком компенсує втрати від зниження ціни. Аналогічний ефект досягається на продукцію з нееластичним ціновим попитом в умовах її дефіциту.

Як бачимо, цінова конкуренція виявляється в намаганні товаровиробників використати ціну як важіль утримання і зміцнення своєї позиції на ринку. Про­те, знижуючи ціну для завоювання ринку збуту, товаровиробник повинен обов’язково брати до уваги такі обставини.

По-перше, зниження ціни не повинне бути надто великим, оскільки це мо­же спричинити зворотну психологічну реакцію покупців — вони можуть пе­рестати купувати цей товар, боячись, що його низька ціна зумовлена низькою якістю. Іншими словами, товаровиробнику слід пам’ятати, що ціна сприйма­ється покупцями і як акумульований показник якості товару, а тому її знижен­ня не повинне викликати підозру споживачів щодо низьких його споживчих властивостей.

По-друге, завдяки зниженню ціни товаровиробником досягаються тимчасові переваги над конкурентами, оскільки останні спроможні легко скопіювати цей захід, також знизивши ціну на свої товари. Тим самим вони позбавляють такого товаровиробника можливості збільшувати збут свого товару за рахунок ціново­го фактора.

Проте товаровиробник може на цьому не спинитися і прийняти рішення про подальше зниження ціни. Такий захід нерідко зумовлює аналогічні дії конкуре­нтів. Це призводить до виникнення так званих цінових воєн, які стають причи­ною одержання конкурентами низьких прибутків і навіть збитків. Тут слід за­уважити, що такі війни можуть виникати тоді, коли кількість виробників- конкурентів одного і того самого товару невелика, а покупці добре поінформо­вані про схожість цього товару за споживчими властивостями.

По-третє, в умовах цінової конкуренції зміцнюють своє становище на ринку ті підприємства, які виробляють товари з високою ціновою конкурентоспро­можністю, під якою розуміють ступінь можливого зниження товаровиробни­ком ціни на свій товар порівняно з ринковою ціною, за якого забезпечується беззбитковість його виробництва.

Цінову конкурентоспроможність визначають за формулою

ЦК = (Ц-ПС):Ц,

де Ц — ціна продажу 1 ц продукції; ПС — повна собівартість 1 ц продукції (ви­робнича собівартість + накладні витрати). Неважко побачити, що дана формула є частковою модифікацією формули рентабельності продажу.

Вищу цінову конкурентоспроможність мають підприємства, які економічно спроможні продавати свою продукцію за цінами, нижчими від мінімальної ціни конкурентів, і одержувати при цьому прибуток.

Мінімальна ціна — це індивідуальна ціна, що формується на кожному під­приємстві, за якої воно одержує нульовий прибуток. Отже, вона визначається

витратами на виробництво одиниці товару, понесеними тим чи іншим товаро­виробником.

Якщо фактична ціна реалізації буде нижчою за мінімальну, підприємство за­знаватиме збитків, а якщо вищою — одержуватиме прибуток. Отже, чим нижча собівартість виробництва продукції, тим меншою буде її мінімальна ціна порів­няно з мінімальною ціною підприємств, собівартість продукції яких є вищою, і навпаки.

Наприклад, у підприємства собівартість 1 т гречки становить 1600, а в най­ближчих конкурентів — 1900 грн за її ринкової ціни 2100 грн. Це означатиме, що мінімальна ціна на гречку для даного підприємства на 300 грн менша, ніж для конкурентів (1900 - 1600).

Для завоювання місцевого ринку збуту підприємство може знизити ціну на гречку на 500 грн за 1 т (2100 - 1600) і не одержувати при цьому збитків, тоді як конкуренти — лише на 200 грн (2100 - 1900). Зрозуміло, що підприємство має вищу цінову конкурентоспроможність за даним видом продукції, ніж інші това­ровиробники. Її рівень становить 23,8 % [(2100 - 1600) : 2100] • 100), тоді як у конкурентів лише 9,5 %.

Одержаний результат означатиме, що підприємство для завоювання місцево­го ринку збуту має економічну можливість знизити ціну на гречку проти рівня ринкової ціни на 23,8 % і не зазнавати при цьому збитків, тоді як конкуренти можуть допустити таке зниження лише на 9,5 %. Якщо конкуренти перейдуть цю межу, виробництво даного виду продукції в них буде збитковим.

Наведені міркування дають також підстави для висновку, що показник рівня цінової конкурентоспроможності товару є прямим відображенням рівня ефек­тивності його виробництва, а тому повинен всебічно аналізуватися і широко використовуватися економістами для її аналізу й обґрунтування управлінських рішень.

На цінову конкурентоспроможність товару впливають два фактори: ціна ре­алізації і повна собівартість 1 ц продукції. Для кількісного визначення впливу цих факторів на даний показник можна скористатися індексним методом:

де індекси 1 і 0 вказують відповідно на звітний і базовий роки.

Ліва частина формули відображає загальний індекс цінової конкурентоспро­можності продукції. Якщо від чисельника цього індексу відняти його знамен­ник, то одержимо зміну цінової конкурентоспроможності у звітному році порі­вняно з базовим. Наприклад, якщо у звітному році ступінь цінової конкуренто­спроможності становив 0,56 (або 56 %), а в базовому — 0,38 (або 38 %), то змі­на цього показника становитиме 0,18, тобто 18 в. п. (0,56 — 0,38).Іншими словами, рентабельність продажу зросла на 18 %.

Перший частковий індекс фіксує вплив на цінову конкурентоспроможність ціни продажу, а другий — повної собівартості продукції. Різниця між чисель­ником і знаменником кожного із цих часткових індексів вказує на абсолютний

вплив досліджуваних факторів на зміну цінової конкурентоспроможності у зві­тному році порівняно з базовим. Сума вказаних різниць повинна дорівнювати загальній зміні цінової конкурентоспроможності.

Якщо, скажімо, чисельник першого часткового індексу дорівнює 0,56, а зна­менник — 0,5, а другого — відповідно 0,5 і 0,38, то різниця між ними станови­тиме 0,06 і 0,12, а сума цих різниць — 0,18, тобто збігається із загальною змі­ною цінової конкурентоспроможності.

Для підприємства важливо, щоб загальний індекс цінової конкурентоспро­можності був більшим за одиницю, оскільки це свідчить про зміцнення позиції підприємства на ринку. Якщо різниця між чисельником і знаменником першого часткового індексу має позитивне значення, то це вказує на підвищення цінової конкурентоспроможності продукції за рахунок цінового фактора. У нашому прикладі ця різниця становить 0,06 і означатиме, що цінова конкурентоспромо­жність зросла завдяки підвищенню ціни реалізації на 6 %.

Аналогічно здійснюється оцінка і за другим частковим індексом. Одержаний результат 0,12 означає, що за рахунок зниження повної собівартості 1 ц продук­ції її цінова конкурентоспроможність (рентабельність продажу) зросла на 12 %. За умови, що різниця між чисельником і знаменником будь-якого часткового індексу має від’ємне значення, це свідчитиме, що даний фактор знизив цінову конкурентоспроможність продукції на величину вказаної різниці.

Зі вступом України до СОТ особливо актуальною стала проблема цінової конкурентоспроможності вітчизняних продовольчих товарів на внутрішньому ринку порівняно з імпортованими. Рівень такої конкурентоспроможності визна­чається діленням ціни вітчизняного товару на ціну імпортованого товару. Зро­зуміло, що вітчизняний продукт матиме тим вищу цінову конкурентоспромож­ність, чим менший цей коефіцієнт співвідношення від одиниці.

Для визначення цінової конкурентоспроможності відповідного виду вітчиз­няної продовольчої продукції порівняно з аналогічною продукцією ймовірних імпортерів потрібно визначити розрахункову ціну імпорту з урахуванням імпо­ртного тарифу, експортних субсидій, податку на додану вартість і відсотка рен­табельності трейдерів.

Скажімо, внутрішня оптова ціна реалізації 1 кг яловичини м’ясопереробни- ми підприємствами Польщі без ПДВ становила 11,13 злотих, або 2,73 євро. Звідси мінімальна розрахункова ціна імпорту з ПДВ (20 %) і 5 %-ї рентабельності трейдерів з урахуванням експортних субсидій становитиме: (2,73 - 0,15) • 1,2 * х 1,05 = 3,25 євро, де 0,15 євро — експортна субсидія з бюджету ЄС у розра­хунку на 1 кг яловичини.

З урахуванням імпортного тарифу (15 %) ціна імпорту (мінімальна) дорів­нюватиме 3,25 • 1,15 = 3,74 євро. Враховуючи, що оптова ціна 1 кг яловичини зі складу виробника в Україні становила 2,15 євро, то цінова конкурентоспромо­жність цього вітчизняного товару дорівнювала 2,15 : 3,74 = 0,57 або була ви­щою на 43 % (1 - 0,57) • 100.

За нульової ставки імпортного мита і скасування експортних субсидій вар­тість польської яловичини становила б 3,44 євро (2,73 ~ 1,2 • 1,05), тобто і в

цих умовах вітчизняна продукція мала б вищу конкурентоспроможність на 37,5 %.

Цінова конкурентоспроможність окремих видів продукції змінюється протя­гом року під впливом сезонного зростання (зниження) цін. Водночас змінюєть­ся і цінова еластичність такої продукції, кількісним виразником якої є коефіці­єнт еластичності. Тому перед підприємствами, що виробляють продукцію з сезонним коливанням цін (це насамперед овочі, продукція промислового птахі­вництва, молочного скотарства), постає проблема врахування сезонного факто­ра при ціноутворенні.

Якщо, скажімо, аграрні підприємства, що виробляють молоко незбиране не в змозі істотно впливати на сезонне підвищення (зниження) ціни, оскільки ринко­ву владу мають молокопереробні підприємства (ринок олігопсонії), то птахофа­брики має можливості цю проблему вирішувати самостійно.

Ми уже зазначали, що з настанням осені продуктивність птиці знижується. Це призводить до зменшення пропонування яєць і як наслідок — до підвищення ціни на них. Тут закономірно виникає запитання: наскільки птахофабрики мо­жуть підвищити ціну на яйця, щоб за цієї причини не допустити затоварювання даним видом продукції на місцевому ринку?

Для того щоб дати відповідь на таке запитання, необхідно здійснити прогноз сезонного зменшення обсягу виробництва яєць на птахофабриці в осінній пері­од на основі досвіду минулих років, а також провести маркетингове досліджен­ня ринку з метою збору інформації для визначення коефіцієнта еластичності ці­нового попиту на яйця.

Маючи ці дані, можна за допомогою формули визначення вказаного коефіці­єнта розрахувати, на яку величину впаде попит за підвищення ціни до певного рівня. Ціну можна підвищувати доти, доки попит скоротиться на величину ме­ншу або однакову з очікуваним обсягом сезонного зменшення виробництва яєць. Викладене запишемо у формалізованому вигляді

де Е — коефіцієнт еластичності цінового попиту; З_п — зміна величини попиту на продукцію (яйця) у натуральних одиницях виміру; П_п — початковий обсяг попиту (продажу продукції); З_ц — зміна ціни в абсолютному виразі, грн; П_ц — початкова ціна на продукцію.

У даній формулі невідомою залишається лише величина З_п, що вказує, на­скільки зміниться величина попиту за відомого зростання ціни. Для її визначення потрібно здійснити необхідні математичні перетворення наведеної формули, в результаті чого одержимо:

Одержаний результат порівнюють із прогнозом сезонного зменшення вироб­ництва яєць і роблять відповідні висновки.