2.5. Види підприємництва. Поняття малого підприємництва

Підприємницька діяльність охоплює всі стадії відтворення суспільно­го виробництва, що і зумовлює її різноманітність. У науковій літературі виді­ляють такі види підприємництва: виробниче, посередництво, фінансове і кон­сультативне.

Виробниче підприємництво є пріоритетним, оскільки спрямоване на виро­бництво товарів, продуктів, надання виробничих послуг, виконання певних ро­-

біт, необхідних для задоволення нагальних потреб суспільства. Як бачимо, цей вид підприємництва охоплює сферу матеріального виробництва, розвиток якої пов'язаний із продукуванням товарів, послуг, виконанням робіт на інноваційній основі і досягненням завдяки цьому їх вищої якості.

Виробнича підприємницька діяльність може бути основною, або створю- вадьною (у літературі її називають допоміжною, що не цілком відповідає її сут­ності).

Результатом основної підприємницької діяльності є виробництво кінцевої готової продукції, придатної до споживання — виробничого чи особистого. Створюваїьна підприємницька діяльність пов'язана з розробкою новацій: нові­тньої техніки, технологій, нових сортів рослин, порід і ліній тварин, нових ор­ганізаційних рішень тощо. їх застосування в процесі основної підприємницької діяльності дає змогу збільшити обсяги виробництва продукції і/або поліпшити її якість, виробляти нові товари і тим самим задовольняти зростаючі запити споживачів.

Посередницька підприємницька діяльність пов'язана з переміщенням то­варів від виробника до споживача і з торговельно-обмінними операціями. Цей вид підприємницької діяльності є відображенням суспільного поділу праці, сприяє завдяки спеціалізації підвищенню продуктивності праці, прискорює кру­гообіг капіталу, більш повно враховує потреби споживачів.

Прийнято вважати, що посередники — це фізичні чи юридичні особи, які представляють інтереси виробників або споживачів. Автори навчального посіб­ника «Підприємництво: організація, ефективність, бізнес-культура»¹ виділяють такі конкретні форми посередницької підприємницької діяльності: агентування, торговельно-комерційна діяльність, аукціонна торгівля, біржове підприємництво.

Представниками агентування є: агенти виробників, що представляють їх ін­тереси при пошуку можливих ринків збуту; повноважні агенти зі збуту, які оде­ржують право на збут продукції виробників на умовах, передбачених догово­ром; агенти із закупівлі — брокери, комісіонери, консигнанти, основна функція яких — це підбір на ринку необхідних замовнику ресурсів певної кількості, якості та асортименту. Основне завдання брокера — звести продавця і покупця та сприяти укладанню між ними угоди. Комісіонер — це посередник, що діє за договором комісії, відповідно до якого одержує доручення від комітента (замо­вника) здійснити певну торговельну операцію від імені останнього. Консигнант — посередник, який реалізує товар з власного складу згідно з договором- дорученням.

Представники торговельно-комерційної діяльності, в процесі якої здійсню­ється оптова та роздрібна торгівля різними товарами, — це оптово-роздрібні фірми, торгові доми, оптові продовольчі ринки, дилери, дистриб'ютори, комі­вояжери. Функцією оптово-роздрібних фірм є безпосередня реалізація товарів виробничого і споживчого призначення (продовольчі товари і товари широкого вжитку). Дистриб'ютори — це посередники, що придбавають товари безпосе-

редньо у виробників і здійснюють їх реалізацію постійним клієнтам. Дилери ^ це посередники (юридичні чи фізичні особи), які за власний рахунок придбава- ють товар і на визначених ними умовах здійснюють його перепродаж. Коміво- яжери — це посередники, які здійснюють продаж товарів з доставкою їх на міс. це призначення.

Аукціонна торгівля — це прилюдний торг за право придбання товару, щ₀ виставлений на аукціон (аукціонний продаж) з певною стартовою (початковою) ціною. Товари на аукціоні, як правило, виставляються неподільними партіями — лотами. Серед товарів агропромислового виробництва на аукціоні можуть реалізовуватися партії поголів'я тварин, земельні ділянки.

Біржове підприємництво — це особливий вид посередницької діяльності суб'єктом якого є біржі як специфічна організаційна форма оптової торгівлі. Бі­ржі бувають різного профілю: товарні; фондові — здійснюють купівлю-продаж цінних паперів; валютні — провадять операції з купівлі-продажу золота і валю­ти. Останні два види бірж переважно репрезентують інші види підприємництва, про які йтиметься далі.

Крім виробничої та посередницької підприємницької діяльності виділяють ще фінансову підприємницьку діяльність та підприємництво у сфері надання консультаційних послуг.

Підприємництво, що пов'язане з наданням фінансових послуг, має складну природу, оскільки, з одного боку, здійснює комерційну діяльність, а з другого — на­дає безпосередні послуги. Особливістю цього підприємництва є й те, що об'єктом купівлі-продажу тут є не матеріальні речі, а особливі товари: гроші, валюта, цінні папери. Об'єктами (агентами) фінансового підприємництва є банки, інвестиційні компанії та інвестиційні фонди, фондові біржі, валютні біржі, страхові компанії.

Консультаційне підприємництво пов'язане з наданням консультаційних послуг у вигляді розробки консалтингових проектів або ж порад з розв'язання певних проблемних для замовника завдань. Ця форма підприємництва поки що не набула належного розвитку через відсутність у агропромислових формуван­нях вільних фінансових ресурсів, хоча вже є приклади створення і ефективного функціонування дорадницьких служб.

Крім розглянутих видів підприємництва є підстави виділити підприємни­цтво у страховій справі. Агентами цього виду підприємництва є страхові компанії. Підприємець одержує дохід у вигляді страхових внесків, які є дже­релом коштів, що повертаються страхувальнику у разі настання страхового випадку.

Важливою формою підприємництва є так зване мале підприємництво, що ві­діграє важливу роль в економіці будь-якої держави.

Мале підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична діяль­ність, що здійснюється суб'єктами господарювання — малими підприємствами і приватними підприємцями — на власний ризик з метою задоволення своїх економічних інтересів. Розвиток малого підприємництва зумовлений об'єктив­ними причинами. Завдяки своїй мобільності, гнучкості малі підприємства, при­ватні підприємці заповнюють ті ринкові ніші, які не можуть бути зайняті вели­ким і середнім бізнесом.

Мале підприємництво функціонує, як правило, на приватній власності, і за­сновано на особистій праці підприємців. Воно має великі внутрішні потенційні можливості для саморозвитку завдяки найповнішій реалізації переваг приватної власності.

Саме тому держава здійснює підтримку малого підприємництва, основні на­прями якої передбачені Законом України «Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні» (травень 2012 р.), а саме: част­кова компенсація відсоткових ставок за кредитами; часткова компенсація лізин­гових, факторингових платежів; надання гарантії та поруки за кредитами суб'єктів малого та середнього підприємництва; надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування власної справи; надання позик на придбання і впровадження нових технологій; фінансова підтримка впровадження енергоо­щадних та екологічно чистих технологій і деякі інші.

У літературі розрізняють поняття «мале підприємництво» і «малий бізнес», хоча в багатьох виданнях вони часто ототожнюються. Для цього є багато під­став, насамперед з позицій масштабів діяльності — вони невеликі. Разом з тим існує думка, що для малого підприємництва характерна така істотна риса, як ризикованість та інноваційність, тоді як малий бізнес також функціонує з метою одержання прибутку, але не обов'язково його діяльність має бути ризикованою і здійснюватися на інноваційній основі.

Справедливіше було б стверджувати, що мале підприємництво — це завжди малий бізнес, але не всякий малий бізнес є малим підприємництвом. Отже, по­няття «малий бізнес» є ширшим за поняття «мале підприємництво», але за якіс­ним наповненням останнє є значно глибшим.

Малий бізнес має, з одного боку, ряд переваг, а з другого — чимало недолі­ків. Безумовно, переваги істотно переважають вади і саме тому малий бізнес ві­діграє важливу роль в економіці будь-якої держави.

У літературі до основних переваг малого бізнесу відносять високу адаптив- ність до місцевих умов і змін зовнішнього середовища; повну самостійність та оперативність у прийнятті рішень; мінімізація витрат на менеджмент (власник є водночас і менеджером); прагнення до пошуку і практичної реалізації новацій; менша потреба в стартовому капіталі і ширші можливості нарощування власно­го капіталу, оскільки основним доходом малого бізнесу є чиста продукція, яка в різних пропорціях на розсуд власника може бути використана за результатами діяльності; малий бізнес забезпечує, як правило, високу оборотність капіталу, бо пов'язаний з видами діяльності, що мають нетривалий виробничий цикл; можливість здійснення оперативного та безпосереднього контролю власника за господарською діяльністю і за досягненням поставлених цілей.

Основними недоліками малого бізнесу є обмеженість фінансових ресурсів, особливо на початковій стадії створення і функціонування бізнесу, і нестабіль­ність доходів; вразливість до несприятливих змін ринкової кон'юнктури та в макросередовищі, зокрема, у зв'язку з інфляцією, податковим навантаженням, змінами у зовнішньоекономічній політиці; труднощі у залученні зовнішніх джерел фінансування, зокрема кредитів, які або зовсім не надаються, або ж на­даються під значно вищі відсотки порівняно з великими підприємствами; висо-

кий ризик банкрутства через невеликий «запас міцності» — малу величину ак­тивів — і невелику частку в ринку, що породжує високу залежність малого біз­несу від великих компаній; низький рівень кваліфікації в багатьох підприємців і недостатність досвіду для ефективного ведення бізнесу на інноваційній основі; низька дохідність бізнесу в частини підприємців, що робить неможливість най­няття кваліфікованих працівників; великі фізичні та психологічні навантажен­ня, що нерідко призводять до виходу із бізнесу; вразливість до протиправних дій конкурентів, кримінальних структур, корумпованих працівників контроль­них і правоохоронних органів.

Особлива соціально-економічна роль підприємництва в розвитку ринкової економіки виявляється за такими напрямами: підприємництво, орієнтуючись на одержання більшого економічного зиску, істотно впливає на зміну структури економіки; стимулює розвиток інвестиційних процесів; розвиток підприємниц­тва посилює конкуренцію, що в свою чергу сприяє впровадженню суб'єктами господарювання інновацій в усіх сферах діяльності; спонукає до економії та ра­ціонального використання ресурсів; підприємництво спонукає до високоефек­тивної праці осіб, які мають власний бізнес; стимулює виявляти рішучість у не- визначених ситуаціях і ставити реальні цілі.

З останнім аспектом ролі підприємництва варто детальніше ознайомитися. Успішна підприємницька діяльність можлива, коли здійснюється за ефективно­го управління. Тому постать підприємця є ключовою фігурою в бізнесі.

В економічній літературі зустрічаються різні визначення поняття «підпри­ємець». П. Друкер (відомий у світі фахівець з питань управління) зазначав, що підприємець — це людина, яка вміє використати будь-яку можливість з макси­мальною вигодою.

Й. Шумпетер вперше звернув увагу на ключову ознаку підприємця — нова­торство (інноваційність), а Р. Кантільон наголошував на вмінні брати ризик на себе.

Іншими словами, наукою зроблені небезуспішні спроби створити модель особистості підприємця, виділяючи на основі психологічних рис різні його до­мінуючі якості. Узагальнюючи їх, можна вважати, що підприємцеві притаманні такі важливі риси, як новаторство, прагнення до незалежності, посилене бажан­ня досягти поставленої мети і схильність до ризику.

Крім того, для підприємця характерні компетентність, висока вимогливість до себе, цілеспрямованість і що дуже важливо — комбінаторика — здатність змінити за необхідності хід подій (певний підхід, ціль, відшукати іншу можли­вість тощо), що вимагає швидкого регулювання на зміну реальних умов внут­рішнього і зовнішнього середовища.

Світовий і вітчизняний досвід господарської діяльності суб'єктів господа­рювання в умовах конкурентного ринку і розвитку глобалізаційних процесів дає підстави для висновку: ефективне підприємництво — це перш за все раці­ональна організація виробництва і лише потім — засіб заробляти гроші і за­безпечувати свій добробут. Тож підприємництво — це насамперед копітка праця, яка вимагає професійного і відповідального підходу для створення і ве­дення бізнесу.

Питання для самоконтролю

1. Поняття суб'єкта господарювання, господарської діяльності та некомерційно- го господарювання.

2. Класична та неокласична теорії підприємств: суть і передумови виникнення.

3. Сутнісні аспекти теорії прав власності, агентської теорії та трансакцій ної тео­рії, їх спільні риси і відмінності.

4. Підприємництво як самостійний фактор виробництва. Організаційні форми підприємництва.

5. Інтрапренерство як специфічна форма внутрішньофірмового підприємництва.

6. Сутність виробничої, посередницької, фінансової та консультативної підпри­ємницької діяльності.

7. Роль малого підприємництва в економіці, його переваги і недоліки.

8. Підприємець — ключова фігура в бізнесі.