1. Процедура добору конкуруючих галузей і оцінка альтернатив при формуванні галузевої структури підприємства

Суть поставленої проблеми полягає в тому, щоб підібрати такі рос­линницькі галузі, на продукцію яких існує попит і які забезпечують у даних умовах найвищу прибутковість виробництва.

Для того щоб зрозуміти зміст такого підходу, спочатку для прикладу скорис­таємось спрощеною виробничою ситуацією, коли виробничі витрати в розраху­нку на 1 га посіву конкуруючих галузей майже однакові. Оскільки таке явище справді може мати місце в практиці аграрних підприємств, то його всебічний аналіз¹ дасть змогу більш обґрунтовано розв’язувати дану проблему в тих пере­важаючих випадках, коли витрати в розрахунку на 1 га і на одиницю продукції конкуруючих галузей різні.

Відправним пунктом є положення, згідно з яким дві конкуруючі культури є однаково економічно вигідними, якщо коефіцієнт заміни одного продукту ін­шим дорівнює зворотному співвідношенню цін для цих двох продуктів.

Коефіцієнт заміни в даному випадку визначається діленням середньої фак­тичної врожайності культури, що розглядається як об’єкт заміни, на середню врожайність культури-замінника (культура, якою ми хочемо замінити іншу культуру).

Справедливість цього положення може бути доведена на такому прикладі. Припускаємо, що підприємство хоче визначити, яку культуру йому краще ви­рощувати — горох чи сою, за умови, що врожайність їх відповідно становить ЗО і 20 ц/га, а ціна реалізації 167 і 250 грн за 1 ц. Співвідношення врожайності цих

культур (коефіцієнт заміни) становить 1,5 : 1 на користь гороху, а співвідно­шення цін також 1,5 : 1, але на користь сої.

Якщо виробничі витрати на 1 га посіву названих культур однакові, то підприємство одержуватиме рівновеликий дохід з 1 га посіву гороху і сої (ЗО • 167 = 20 • 250) і йому однаково, яку з цих двох культур вирощувати: як­що воно хоче одержати 20 ц сої, то йому потрібно відмовитися від 30 ц горо­ху, і навпаки. Отже, підприємство може повністю відмовитися від однієї з двох культур або висівати їх у різних співвідношеннях і при цьому його дохід не зміниться.

У тих випадках, коли коефіцієнт заміни більше або менше цінового співвід­ношення (за умови однакових виробничих витрат на 1 га посіву конкуруючих культур), один із видів продукції даватиме більше доходу з одиниці площі порі­вняно з іншим.

Якби у нашому прикладі врожайність сої становила 23 ц/га, коефіцієнт заміни становив би 30 : 23 = 1,3, тобто був би меншим від коефіцієнта цінового співвід­ношення. За таких умов підприємству вигідніше вирощувати сою, ніж горох, оскільки при цьому воно одержуватиме більший дохід (30 • 167 < 23 • 250). У да­ному випадку існує правило, якого слід дотримуватися: площу культури- замінника (та, що стоїть у знаменнику для визначення коефіцієнта заміни) слід розширювати за рахунок конкуруючої, якщо коефіцієнт заміни менше від кое­фіцієнта цінового співвідношення.

У тому разі, коли останній показник є меншим порівняно з коефіцієнтом за­міни, необхідно розширювати площу посіву культури, яка розглядається як об’єкт заміни (та, що стоїть у чисельнику).

Якби, скажімо, врожайність гороху становила 32 ц/га, коефіцієнт заміни був би 1,6 : 1 на користь цієї культури (32 : 20), тобто перевищував би коефіцієнт цінового співвідношення. Тоді підприємству вигідніше було б вирощувати го­рох, оскільки ця галузь приносила б йому більший дохід (32 • 167 > 20 • 250).

Якщо підприємству в стартових умовах для закупівлі на ринку 20 ц сої необ­хідно було б зайняти під горохом 1 га посівної площі і продати вирощений урожай, то за коефіцієнта заміни 1,6 : 1 і сталому ціновому співвідношенні — лише 0,94 га.

Коли збільшення або зменшення площі посіву однієї з культур призводить до підвищення або зниження її врожайності або врожайності конкуруючої культури, слід коефіцієнти заміни розрахувати за різних співвідношеннях площ і урожайності цих культур і на підставі одержаних результатів виявити най­більш раціональну комбінацію галузей, за якої досягається максимальна прибу­тковість виробництва.

Як переконує практика, у більшості комбінацій виробничі витрати на 1 га посіву конкуруючих галузей не однакові, що унеможливлює використання цін для вирішення цієї проблеми. Тому виникає необхідність у застосуванні інших підходів. їх може бути два: перший, коли в розрахунку на 1 га посіву постійні витрати конкуруючих культур однакові, а змінні витрати на 1 ц продукції різні, тоді замість коефіцієнта цінового співвідношення визначається коефіцієнт спів­відношення маржинального прибутку.

Нагадаємо, що останній розраховують як різницю між ціною реалізації і п продукції і змінними витратами на цей обсяг продукції. Всі інші ланки розгля­нутої методики виявлення вигідності заміни однієї культури іншою повністю зберігають своє значення для даного випадку.

Ще більш ускладнюється завдання, коли культури відрізняються між собою величиною не лише змінних витрат, а й постійних, особливо тоді, коли для їх вирощування потрібна спеціалізована техніка.

Наприклад, на виробництві цукрових буряків і картоплі застосовуються різ­ні, лише для них притаманні види техніки, — сівалки і збиральний комплекс для першої з названих культур і саджалки та картоплезбиральні комбайни — для другої. За заданого рівня врожайності таких культур сума постійних витрат у розрахунку на 1 га посіву обернено пропорційна загальній площі їх посіву.

Так, якщо, наприклад, постійні витрати, пов’язані з використанням спеціалі­зованої техніки на виробництві цукрових буряків за площі їх посіву 180 га взяти за 100 %, то за площі посіву 250 га, на яку розрахований, наприклад, збираль­ний комплекс КС-6Б, КС-6В або МКК-6, вони становитимуть на 28 % менше.

Тому суть другого підходу зводиться до того, щоб за кожним варіантом площі посіву були обчислені постійні витрати в розрахунку на 1 га названої площі, а потім і на 1 ц продукції. До одержаного результату додають змінні ви­трати і встановлюють таким чином весь обсяг виробничих витрат. Відніманням їх від ринкової ціни визначають прибуток у розрахунку на 1 ц продукції, який використовують замість цін для встановлення коефіцієнта прибуткового спів­відношення між конкуруючими галузями.

Зазначимо, що постійні і змінні витрати на 1 ц продукції розраховують обов’язково тоді, коли до уваги береться зміна врожайності культур. В іншому разі постійні й змінні витрати можна розраховувати на 1 га посівної площі. Віднімаючи їх від грошового доходу культури з цієї самої площі, визначають прибуток, що ви­користовується для встановлення коефіцієнта прибуткового співвідношення. По­дальше визначення вигідності заміни однієї культури іншою здійснюється в такий самий спосіб, як і за умов використання коефіцієнта співвідношення цін.

Слід зауважити, що останній методичний підхід може бути реалізованим простішим способом. Знання матеріалу з попередніх тем дає змогу легко знайти цей спосіб і за його допомогою визначити економічну перевагу однієї культури над іншою.