Тема 11. Матеріально-технічне забезпечення та виробнича лопстика підприємств агропромислового комплексу

Ключові поняття і терміни: енергозабезпеченісгь і енергомісткість виробництва; енергоозброєність праці; умовно-еталонний трактор; умовно-еталонний гектар; календарний фонд робочого часу підприємства (цеху, обладнання): режимний фонд часу обладнання; плановий (номінальний) фонд робочого часу обладнання; фактичний фонд робочого часу обладнання; логістика; макрологістика; мікрологі- стика; виробнича логістика; матеріальний потік; потужність матеріального пото­ку; напруженість матеріального потоку; «штовхаюча» система управління матері­альним потоком; «тягнуча» система управління матеріальним потоком; внут­рішньовиробничі логісгичні системи.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

• класифікацію матеріально-речових елементів основного капі­талу за роллю в процесі виробництва та економічний зміст показни­ків енергозабезпеченості виробництва, енергоозброєності праці та енергомісткості продукції;

• альтернативні підходи щодо купівлі нової чи потриманої тех­ніки, придбання власної техніки чи взяття її на підряд, придбання техніки або її операційна оренда;

• проблеми сучасного стану розвитку сільськогосподарського машинобудування і забезпеченості сільськогосподарських товаро­виробників технікою та методичні підходи до оцінки рівня її вико­ристання;

• методичні підходи до адаптації показників використання об­ладнання переробних підприємств для одержання заданого обсягу продукції;

• сутність логістики, її функції, завдання, рівні та види мікро- логі стики;

• сутність матеріального потоку, його класифікацію, оцінні по­казники та способи управління матеріальними потоками в межах су­часних логістичних концепцій;

• місце транспорту в логістичній системі аграрних і перероб­них підприємств та критерії вибору транспортного засобу для вико­нання відповідних транспортних робіт;

• методологічні підходи до визначення економічної доцільності довготривалого зберігання сільськогосподарської продукції на скла­дах (елеваторах),

а також УМІТИ:

• визначати постійні і змінні витрати на експлуатацію техніки, обсяг виконуваних нею робіт, за якого досягається беззбитковість роботи придбаної техніки порівняно з її підрядом, а також розрахо-

вувати розмір орендної плати, що має сплачувати орендар техніки орендодавцю;

• розраховувати й оцінювати показники інтенсивності, продук­тивності та економічності роботи машинно-тракторного і комбай­нового парку, а також визначати ступінь забезпеченості підприємс­тва цими видами техніки;

• визначати техніко-економічні показники використання авто­мобільного парку, здійснювати їх оцінку та аналізувати обсяг ван- тажообороту підприємства;

• розраховувати й оцінювати показники використання облад­нання переробного підприємства.

11.1. Функціональна роль матеріально-речових елементів основного виробничого капіталу та їх місце у формуванні енергетичних ресурсів

Основний капітал як важливий складовий елемент продуктивних сил функціонує в процесі виробництва в певній матеріально-речовій формі. Його складові мають різне цільове призначення, а тому істотно відрізняються за фун­кціональною роллю в створенні матеріальних благ. Можна виділити дві групи засобів праці за цією ознакою.

Перша група — засоби праці, що сприяють підвищенню продуктивності праці. За їх допомогою здійснюється комплексна механізація й автоматизація виробництва і як наслідок — знижується трудомісткість продукції, ліквідується важка, непрестижна ручна праця, відбувається умовне вивільнення працівників, які можуть бути використані в інших сферах виробництва.

Зазначену функціональну роль відіграють такі засоби праці, як робочі і си­лові машини, транспортні засоби, комбайновий парк, автоматичні лінії, засоби механізації тваринницьких приміщень, різні прилади, обладнання й устаткуван­ня тощо. Ці матеріально-речові елементи основного капіталу також активно впливають на процес виробництва. Абсолютна більшість їх відтворюється за межами аграрного і переробного виробництв, а тому ступінь їхнього впливу ви­значається темпами розвитку наукового техніко-технологічного прогресу в га­лузях промисловості і масштабами його реалізації у виробництві.

Друга група— засоби, що створюють сприятливі умови для нормального вироб­ничого процесу. Це заводські цехи, тваринницькі і складські приміщення, споруди, літні табори для утримання худоби тощо. Ці засоби праці хоч і менш активно впли­вають на процес виробництва, але є необхідними його елементами, без яких немож­ливо досягти високих кінцевих результатів господарської діяльності підприємств.

Усі матеріально-речові елементи основного капіталу мають відповідні техні­ко-економічні характеристики, знання яких вкрай необхідне для визначення по­треби в цих ресурсах, оцінки й аналізу ефективності їх використання, а також Для планування виробництва. Однією з найважливіших характеристик частини

засобів праці є те, що вони мають певну енергетичну потужність. Це найактив­ніша складова основного капіталу, що істотно впливає на результати діяльності підприємств, особливо аграрних.

Енергетичні потужності підприємств представлені потужністю тракторів, автомобілів, моторів комбайнів, стаціонарних двигунів, електродвигунів і елек­троустановок, що виражена у кіловатах (кВт). На основі даних про загальні ене­ргетичні потужності сільськогосподарських підприємств (у 2010 р. вони стано­вили 36 739 тис. кВт або менше проти 1999 р. в три рази, а проти 2000 р. — на 48 %) визначаються такі важливі показники, як енергозабезпеченість виробниц­тва і енергоозброєність прані.

Енергозабезпеченість обчислюється діленням енергоресурсів аграрного підприємства в кВт на його посівну площу, а переробного підприємства — на його потужність.

Енергоозброєність праці розраховується діленням енергоресурсів підпри­ємства на середньорічну кількість працівників.

Слід зазначити, що більшість аграрних підприємств має ще низьку забезпе­ченість енергоресурсами. У господарствах з високим рівнем організації вироб­ництва енергозабезпеченість сягає 450 — 550 кВт, тоді як у середньому на 100 га посівної площі припадає 193 кВт. Енергоозброєність праці відповідно бі­льше 100 і 55 кВт на одного середньооблікового найманого працівника в сіль­ському і лісовому господарствах. Між рівнем цих показників і кінцевими ре­зультатами виробництва існує пряма залежність — з їх зростанням підвищуються врожайність культур, продуктивність тварин і продуктивність k праці, збільшуються прибутки підприємств.

Про ефективність використання енергетичних потужностей судять виходячи з показника енергомісткості продукції, що визначається діленням енергопо- Щ тужностей підприємства на обсяг одержаної валової (товарної*) продукції в по­рівнянних цінах. Цей показник є важливим і для переробних підприємств. В аг­рарних підприємствах з інтенсивним типом розвитку, в яких запроваджені енергозберігаючі технології, енергоресурси використовуються ефективно і в них рівень цього показника не перевищує 1 — 1,5 кВт на 1 тис. грн валової продукції в порівнянних цінах.

Значну частку (понад 20 %) в структурі енергоресурсів аграрних підпри­ємств займають електродвигуни й електроустановки. Вони дають змогу ширше використовувати на господарські потреби електроенергію як один із найбільш економічно вигідних видів енергії, що застосовуються в сільськогосподарсько­му виробництві.

Рівень виробничого споживання електроенергії значною мірою характеризує стан розвитку матеріально-технічної бази підприємства, його потенційні можливо­сті в досягненні вищих валових і економічних показників господарської діяльності.

Для оцінки досягнутого рівня споживання електроенергії аналізують показ­ники електрооснащеності виробництва й електроозброєності праці Електро­оснащеність виробництва визначається діленням використаної на виробничі цілі електроенергії на посівну площу, а електроозброєність праці — діленням на середньорічну кількість працівників.