12.7. Мінімізація сукупних витрат на куповані виробничі запаси вузькослеціалізованих аграрних підприємств та переробних підприємств

Для підвищення ефективності використання оборотного капіталу, як нам уже відомо, важливого значення набуває формування оптимальної величи­ни виробничих запасів. Але особливої актуальності ця проблема набуває тоді, коли виробничі запаси є купованими і періодично завозяться та виробничо споживаються у великих обсягах.

Так, у вузькоспеціалізованих аграрних підприємствах тваринницького напряму — птахо- і бройлериих фабриках, свинокомплексах. скотовідгодівельних комплек­сах, є потреба в постійному поповненні часто за рахунок зовнішніх джерел поста­чання виробничих запасів комбікормів для забезпечення безупинності виробиищва.

Крім того, з розвигком агропромислової інтеграції чимало сільськогосподарсь­ких підприємств розвивають і такі види діяльності, як переробка сільськогосподар­ської продукції, виробництво безалкогольних напоїв, вина, тощо. У зв'язку з цим в аграрних підприємствах постає проблема забезпечення власних потреб тарою (на­приклад, пляшками, скляними банками, ящиками тощо) і різними інгредієнтами. Як правило, підприємства не можуть самостійно забезпечити себе цими видами оборотних фондів, а тому розв'язують це питання через постачальників.

Необхідність в оптимальному формуванні покупних виробничих запасів, що періодично завозяться, виникає і для багатьох переробних підприємств (підпри­ємств харчової промисловості). Насамперед йдеться про формування величини поточного запасу, який би забезпечував безперервність виробництва між двома суміжними поставками.

Розв'язання проблеми формування оптимального розміру виробничих запа­сів зводиться до того, щоб мінімізувати сукупні витрати, пов'язані із замовлен­ням чергової партії якогось з названих ресурсів та її зберіганням на складі (ви­трати на складування). До їх складу відносять вартість зберігання запасів, природні втрати при їх зберіганні, втрати від пошкодження запасів, якщо не встановлено винних осіб, відсотки від грошових позик або відсотки від втрати депозитного прибутку.

Для визначення оптимального обсягу завезення ресурсу ці втрати визнача­ють як фіксовану величину або як відсоток (коефіцієнт) до вартості одиниці ку­пованого ресурсу. Між величиною витрат на замовлення і складування та фак­торами, що на них впливають, існує такий взаємозв'язок: чим частіше підприємство робить замовлення на придбання необхідного йому ресурсу, тим більші витрати на ці замовлення воно несе, але при цьому зменшуються витрати на зберігання одиниці ресурсу. Водночас підприємство заморожує менше кош­тів, які витрачаються на придбання даного ресурсу.

Якщо підприємство буде рідко робити замовлення, то для забезпечення бе­зупинності виробництва воно повинно купувати більші партії ресурсу в розра­хунку на одне замовлення.

Зрозуміло, що кошти, витрачені на придбання більших партій ресурсу, замо­рожуються на триваліший час, через що підприємства нестимуть додаткові

втрати, їх величина може бути різною залежно від того, на що саме підприємст­во могло б ці кошти використати.

За стабільної економіки найбільш імовірно, що ця втрата буде не меншою, ніж відсоткова ставка за зберігання готівки в банку. Але треба пам'ятати, що зі скороченням кількості замовлень знижуються витрати підприємства на їх здій­снення (поштові і телефонні витрати, витрати на транспорт, відрядження тощо).

На рис. 12.1 показано залежність сукупних витрат від зміни співвідношення між витратами на замовлення і витратами на зберігання, а також точка, в якій сукупні витрати є мінімальними, а обсяг замовлення — оптимальний.

Рис. 12.1. Формування мінімальних сукупних витрат на замовлення і зберігання покупних предметів праці:

ОА — лінія витрат на зберігання ресурсу; ВД — лінія витрат на замовлення ресурсу; СЛ — лінія сукупних витрат; М — точка, що позначає величину мінімальних сукуп­них витрат; Н — точка, що позначає мінімальний рівень витрат на зберігання і на за­мовлення; Е — точка, що позначає кількість одиниць ресурсу в розрахунку на одне замовлення, за яким витрати будуть мінімальними

Для того щоб мінімізувати сукупні витрати, потрібно визначити обсяг одно­го замовлення (одиниць ресурсу, що купується), за якого сума річних витрат на замовлення і річних витрат на зберігання ресурсу на складі є найменшими. Річні витрати на замовлення Р_вз можна визначити за формулою

де П, річний попит в І-му ресурсі, ОД.; Ко — кількість одиниць ресурсу в од­ному замовленні (обсяг замовлення); В — витрати на одне замовлення.

Річні витрати, пов'язані зі зберіганням купленого ресурсу Р*, можна розра­хувати з виразу

де Б — норматив витрат на складування, що встановлюється як частка від ціни ресурсу, коефіцієнт; С, — вартість одиниці купленого ресурсу /-го вигляду, що зберігається на складі.

Обсяг замовлення, за якого сукупні витрати будуть мінімальними, визнача­ється за формулою

звідси сукупні мінімальні витрати становитимуть С_в = Р_ю + Рзб-

Слід зауважити, що викладений методичний підхід до визначення мінімаль­ної величини виробничих запасів підприємств прийнятний для умов стабільно­го стану економіки. В іншому разі ці запаси формуються за вимогами, які дик­тують інфляція і дефіцит.

Питання для самоконтролю

1. Сутність оборотного капіталу та його поділ на оборотний капітал сфери ви­робництва і сфери обігу.

2. Елементний склад оборотного капіталу та його особливості в аграрних і пе­реробних підприємствах.

3. Методи вартісної оцінки виробничих запасів за їх виробничого споживання.

4. Поняття структури оборотного капіталу та її відмінності в аграрних і переро­бних підприємствах.

5. Особливості кругообігу оборотного капіталу в аграрних і переробних підпри­ємствах.

6. Показники оцінювання ефективності використання оборотного капіталу.

7. Визначення нормативів оборотного капіталу для окремих нормованих його складових в аграрних підприємствах.

8. Напрями поліпшення використання оборотного капіталу в аграрних підпри­ємствах.

9. Методичні підходи до визначення нормативів для окремих елементів оборот­ного капіталу переробних підприємств.

10. Мінімізація витрат на куповані виробничі запаси з періодичним завезенням.

11. Способи підвищення ефективності використання оборотного капіталу в пе­реробних підприємствах.