4. Витрати на поліпшення якості продукції, основні чинники її підвищення та забезпечення конкурентоспроможності підприємства

Підвищення якості продукції вимагає додаткових витрат не тільки ін­телектуальної праці, але, як правило, й витрат матеріально-грошових коштів. Оскільки підвищення якості сільськогосподарської продукції в більшості випа­дків рівнозначно зростанню обсягу її виробництва, згадані витрати слід розгля­дати як змінні.

Як засвідчує світова практика і насамперед досвід високорозвинутих країн, в усіх галузях економіки сформувалась стійка тенденція до зростання витрат на поліпшення якості продукції. Але слід пам’ятати, що висока якість не повинна досягатися будь-якою ціною. Це ж стосується використання інших нецінових фа­кторів підвищення конкурентоспроможності товарів. Додаткові витрати, пов’я­зані з реалізацією комплексу цих факторів, повинні бути економічно доцільними, тобто попит на продукцію, а в окремих випадках і ціна, мають зростати на більшу величину, ніж це потрібно для відшкодування з надлишком названих витрат.

Проте перевищення додаткового доходу над витратами, понесеними на вдо­сконалення товару і стимулювання його збуту, може бути різним. Тому виникає потреба у визначенні оптимального рівня цих витрат. Він досягається тоді, коли різниця між додатковим ефектом від поліпшення якості продукції і додаткови­ми витратами на таке поліпшення найбільша (рис. 18.1).

Аналогічний підхід до визначення оптимальною рівня витрат витримується й за іншими неціновими факторами, пов’язаними із стимулюванням збуту продук­ції. Керівники підприємства повинні усвідомлювати, що додатковий дохід від поліпшення якості продукції і раціонального використання інших нецінових фак­торів конкуренції може формуватися за рахунок підвищення ціни і збереження колишнього обсягу продажу або завдяки збереженню попереднього рівня ціни, але збільшенню обсягу продажу продукції, на яку виникає додатковий попит.

Рис. 18.1. Визначення оптимального рівня якості продукції:

заштрихована площа —— прибуток, що може одержати підприємство від поліп­шення якості продукції за різного рівня додаткових витрат; К—оптимальний рі­вень якості

Таке збільшення продажу відбувається через зрушення кривої попиту вправо від положення И до положення О і (рис. 18.2). У результаті обсяг продажу зрос­тає на величину Q\ — Q. Додатковий прибуток при цьому буде дорівнювати до­бутку додаткового обсягу продажу на суму прибутку, що одержувало підприєм­ство в розрахунку на одиницю продукції за колишньої ціни.

Рис. 18.2. Зрушення кривої попиту вправо і збільшення обсягу продажу за підвищення якості продукції та збереження попередньої ціни

Важливо також знати, що додатковий дохід підприємство може одержувати і завдяки поєднанню розглянутих факторів — підвищенню ціни і зростанню об­сягу продажу.

У разі коли підвищення якості продукції вимагає додаткових витрат, що зу­мовлюють здорожчання продукції, то економістам підприємства потрібно ви­значити, за якою мінімально підвищеною ціною вже буде економічно виправ­дано продавати таку більш дорогу продукцію з тим, щоб зберегти щонайменше вже досягнутий рівень її цінової конкурентоспроможності. Для цього можна скористатися такою методикою.

Запишемо формулу цінової конкурентоспроможності продукції з таким зна­ченням символів:

де Рпо — рентабельність продажу, що досягнута в базовому році (коефіцієнт); Ц* — пошукова мінімально підвищена ціна, за якої реалізація виробленої більш якісної продукції зі зрослою собівартістю забезпечить досягнуту в базовому ро­ці рентабельність продажу (цінову конкурентоспроможність); Сі — собівартість продукції підвищеної якості.

Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули:

звідси

Припустімо, що в базовому році підприємство реалізувало молоко за ціною 300 грн за 1 ц і собівартістю його виробництва 220 грн. За цих умов рентабель­ність продажу становитиме (300 — 220) : 300 = 0,267, або 26,7 %.

Щоб підвищити якість молока і реалізовувати його вищим ґатунком, підпри­ємство понесло необхідні витрати (встановило потужніші холодильні установ­ки, здійснило більш жорсткий технологічний контроль тощо) і це привело до підвищення собівартості молока до 240 грн за 1 ц.

Використовуючи виведену формулу, знаходимо, що підприємство збереже досягнуту цінову конкурентоспроможність молока за умови, якщо зможе його реалізувати за ціною 327 грн за 1 ц [240 : (1 - 0,267) = 327].

Принциповий аспект даної методики може бути використаний і тоді, коли підприємство поставило за мету зберегти базовий рівень рентабельності більш якісної продукції, собівартість якої зросла через понесені підприємством додат­кові витрати для забезпечення такої якості. Завдання, як і в попередньому випа­дку, полягає у визначенні мінімально підвищеної ціни, за якої досягається по­ставлена мета.

Запишемо формулу визначення рівня рентабельності:

де Р₀ — досягнутий рівень рентабельності в базовому періоді. Здійснимо необхідні алгебраїчні перетворення даної формули:

звідси

У нашому прикладі рівень рентабельності молока у базовому періоді (коефі­цієнт) становив (300 - 220) : 220 = 0,363. За підвищеної собівартості молока до 240 грн за 1 ц рівень рентабельності зберігається за ціни реалізації 327 грн (240 • (0,363 + 1).

Слід мати на увазі, що додатковий ефект від підвищення якості продукції за­лежить не лише від розміру витрат, а й від їх цільового призначення. За цим критерієм витрати на підвищення (збереження) якості продукції поділяються на три види: витрати на упереджу вальні заходи, на безпосередній контроль за якістю і витрати на усунення дефектів. Світова практика і, зокрема, японсь­кий досвід переконують, що високої якості продукції досягають ті товаровиро­бники, які віддають пріоритет упереджувальним заходам.

Для забезпечення конкурентоспроможності товарів за якістю необхідно на­самперед визначити чіткі цілі щодо неї і розробити на кожному підприємстві технічні умови, а також вжити інших заходів, що забезпечують якість товарів згідно з визначеними цілями.

Лише ті підприємства можуть розраховувати на успіх, в яких виробничий процес орієнтований на постійне забезпечення якості, на її підтримку. Але при цьому основну увагу слід звертати на функціональний аспект якості, що вка­зує, наскільки продукція підприємства задовольняє сучасні потреби споживачів. Адже якість продукції може відповідати внутрішнім технічним умовам підпри­ємства, встановленим стандартам, але якщо їх конструкція (набір вимог і харак­теристик, що містяться в цих технічних умовах і стандартах) відстала від вимог споживачів, така продукція не буде користуватися попитом.

Функціональна якість може бути низькою не лише тому, що важливі для споживачів характеристики товару підприємства гірші від таких самих характе­ристик у аналогічних товарах конкурентів, а й за умови надання продукції над­мірних, з точки зору споживача, властивостей, за які він повинен платити, ку­пуючи її за вищою ціною.

Можна уявити, наприклад, що дослідною станцією виведено новий сорт озимої пшениці, який за важливими якісними характеристиками — натурою, вмістом у зерні білкового комплексу (альбуміни, глобуліни, глютеліни, глеа- діни тощо) і вуглеводів (крохмаль, клітковина, цукор), хоч і не має переваг

перед існуючими районованими сортами в даному регіоні, але від останніх відрізняється напрочуд гарним золотистого кольору зерном. На виведення да­ного сорту понесені додаткові витрати, тому з метою відшкодування їх ціна на елітне насіння даного сорту вища, ніж на таку категорію насіння існуючих сортів.

Виникає запитання: чи буде витрачати аграрне підприємство додаткові кош­ти на придбання цього насіння, знаючи, що зернозаготівельні організації не за­платять за товарне зерно нового сорту вищу ціну порівняно з районованими со­ртами, оскільки для них як споживачів ця властивість зерна — його золотистість — зовсім не важлива. Очевидно, що за таких умов відповідь на по­ставлене запитання може бути лише негативною.

На якість продукції впливає ціла низка чинників. В узагальненій формі вони представлені на рис. 18.3. Важливість кожної з груп чинників беззаперечна, хо­ча на кожному підприємстві залежно від його умов кожна з таких груп чинників може бути конкретизована і набувати різної пріоритетності. Важливо при цьому орієнтуватися на світові тенденції щодо забезпечення якості, зокрема, на найпо­вніше задоволення запитів споживачів, надання пріоритетності запобіжним (профілактичним) заходам, спрямованим на недопущення дефектів, створення на підприємствах такої робочої атмосфери, за якої кожен працівник зміг би впливати на якість продукції (наприклад, створення гуртків якості). Звернемо увагу й на таку обставину.

Ураховуючи специфіку сільського господарства, для підвищення конкурен­тоспроможності продукції за якістю особливо важливо дотримуватися вимог технології. Йдеться насамперед про виконання сільськогосподарських робіт в оптимальні строки та якісно, про посів культур доброякісним насінням і своєча­сний догляд за посівами, забезпечення оптимальних строків збирання врожаю, дотримання вимог до системи добрив і захисту рослин, а також до зберігання продукції.

У тваринництві особливу роль відіграє міцна і збалансована кормова база. Важливо також знати, що в підвищенні якості сільськогосподарської продукції особливо велике значення мають нові сорти і гібриди культур, а також нові по­роди і лінії тварин, що мають ліпші генетичні властивості порівняно з існуючи­ми. Тому аграрним підприємствам необхідно своєчасно здійснювати сортооно­влення і сортозаміну, активно вести племінну роботу в тваринництві.

На рис. 18.4 показано ключове місце якості продукції в забезпеченні конку­рентоспроможності підприємства. Разом з тим на конкурентоспроможність під­приємства істотний вплив сприяє конкурентоспроможність його ресурсно- технологічної бази, організаційного забезпечення, господарських зв’язків із партнерами, адаптивність підприємства та його фінансова стійкість.

Усі ці названі чинники справляють побічний, а то й прямий вплив на якість продукції і, що особливо важливо — на забезпечення лідерства підприємства за витратами (за М. Портером) — спроможність виробляти продукцію з витратами меншими, ніж у конкурентів. Тому досягти високої конкурентоспроможності підприємства можна лише за умови комплексного задіяння всіх розглянутих чинників, представлених нарис. 18.3 і 18.4.

Це дасть змогу підприємству утримувати існуючі і створювати нові кон­курентні переваги. Вони є результатом діяльності підприємства, бо їх немож­ливо досягти без використання ним сучасної техніки і обладнання, залучення новітніх технологій, програмного забезпечення, оптимізації бізнес-процесів, налагодження надійних партнерських зв’язків, ефективного менеджменту, оновлення асортименту продукції тощо. Раціональне втілення набутих кон­курентних переваг і забезпечує підприємству його ефективне функціону­вання.

Рис. 18.3. Основні чинники підвищення якості продукції

І

Рис. 18.4. Основні чинники забезпечення конкурентоспроможності підприємства

Якщо в короткостроковому періоді конкурентоспроможність підприємства залежить від стану розглянутих чинників і в кінцевому підсумку — від ціни і якості продукції, яку воно зараз виробляє, та від фокусування на певному сег­менті ринку, то в довгостроковому періоді — від здатності підприємства швид­ше за конкурентів формувати ключові компетенції, що сприяють випуску кон­курентоспроможної продукції.

Ключова компетенція трактується як взаємопов’язаний набір навичок, зді­бностей, знань, досвіду, технологій і способів організації та управління ресур­сами і бізнес-процесами, набір яких забезпечує унікальність компанії у своїй сфері діяльності, стійкість до копіювання конкурентами.