Тема 3. Види підприємств

ТА ЇХ ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ

Ключові поняття і терміни: підприємство, аграрне підприємство, унітарне підприємство, корпоративне підприємство, мале підприємство, приватне під­приємство, господарське товариство, фермерське господарство, сільськогос­подарський виробничий кооператив, сільськогосподарський обслуговуючий кооператив, асоціація, корпорація; консорціум, концерн, віртуальне підпри­ємство, особисте селянське господарство, холдинг, франчайзинг, ефект мас­штабу.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

■ узагальнене господарсько-правове визначення підприємства та особливості трактування аграрного підприємства за двома його типами;

■ види підприємств, що можуть бути створені і функціонувати згідно з вітчизняним законодавством;

■ види об'єднань підприємств, що функціонують у вітчизняній та світовій практиці, а також сутність понять холдингу і дочірнього підприємства;

■ місце селянських особистих господарств у виробництві сіль­ськогосподарської продукції та їх майбутнє;

■ сутність ефекту масштабу, а також джерела його формування;

■ еволюцію підприємств АПК у роки реформ, їх сучасний ви­довий і кількісний стан та можливості подальшої трансформації;

■ економічні засади функціонування основних вадів підпри­ємств АПК,

а також УМІТИ:

• ідентифікувати підприємства залежно від способу створення та формування статутного капіталу і за критерієм розміру, а також визначати тип об'єднання підприємств;

• за фактичними даними підприємства визначати показники його розміру і робити відповідні узагальнення на основі їх динамі­чних порівнянь та зіставлень з показниками розміру однопрофіль- них підприємств;

• визначати ефект масштабу в результаті збільшення розміру підприємства (окремої галузі), враховуючи при цьому зміни в об­сязі виробництва, у величині витрат і прибутку, приріст якого в умовах реального виробництва є відображенням економії від зни­ження довгострокових питомих середніх витрат;

• розраховувати при створенні акціонерних товариств мініма­льну величину їх статутного капіталу, величину страхового фонду, можливий термін його створення за заданою величиною одержу­-

• одержу­ваного прибутку, а також допустиму загальну вартість привілейо­ваних акцій;

• визначати розмір статутного капіталу ТОВ, а також частку майна і прибутку в грошовому виразі, яку одержить учасник такого товариства у разі виходу з його складу.

Розділ 1. ПІДПРИЄМСТВО — ОСНОВНА ЛАНКА РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

3.1. Поняття підприємства, його складові ланки та умови ефективної роботи в ринковому середовищі

Підприємство є багатоаспектиим ємним поняттям. У широкому ро­зумінні підприємство — це організаційно відособлений, економічно самостій­ний суб'єкт ринкової економіки, основна ланка господарювання, об'єкт регуля­торної, податкової та інвестиційно-інноваційної політики держави.

У вужчому виробничо-економічному та правовому трактуванні — це само­стійний суб'єкт господарювання, який має права юридичної особи і здійснює систематичну діяльність (виробничу, торговельну, науково-дослідну та іншу господарську діяльність) з метою задоволення суспільних та особистих потреб.

Досягнення підприємством зазначеної мети можливе за умови одержання ним прибутку — основного джерела розширеного відтворення і забезпечення його конкурентоспроможності та існування в довгостроковій перспективі (це твердження не стосується підприємств, що ведуть некомерційну господарську діяльність).

Підприємство як юридична особа має відокремлене майно, баланс, рахунки в установах банку, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційний код. Це визначення підприємства є узагальненим.

Проте специфічні особливості сільського господарства накладають свій відби­ток на діяльність організаційних форм господарювання у цій галузі, тому виникає необхідність в уточненні визначення поняття аграрного (сільськогосподарського) підприємства. При цьому потрібно розрізняти два типи таких підприємств: кла­сичні аграрні й аграрні з переважним аграрним товарним виробництвом.

Сільськогосподарське (аграрне) підприємство першого типу — це юридична особа, основним видом діяльності якої є виробництво та переробка сільськогос­подарської продукції, виручка від реалізації якої становить 75 % і більше від за­гальної суми виручки. Таке аграрне підприємство — платник фіксованого сіль­ськогосподарського податку, що є пільговим і його сплата передбачена Подат­ковим кодексом України.

Разом з тим не можна не враховувати тієї обставини, що багато підприємств можуть виробляти і переробляти сільськогосподарську продукцію, частка якої в

загальній виручці менша 75%. Не вважати такі підприємства аграрними немає підстав.

Тому, крім аграрних підприємств першого типу платників фіксованого сільськогосподарського податку, виокремлюються аграрні підприємства другого типу, в яких частка сільськогосподарського товаровиробництва (виробництво сільськогосподарської продукції та її переробка) є переважаючою в грошовій виручці і становить більше від 50% до 75%. Для таких аграрних підприємств - неплатників фіксованого сільськогосподарського податку Податковим кодек­сом України передбачене пільгове оподаткування прибутку, а саме: сума нара­хованого податку на прибуток зменшується на суму податку на землю, що ви­користовується в сільськогосподарському виробничому обороті.

Аграрні підприємства них двох типів є сільськогосподарськими товаровиро­бниками. Це поняття наведене в Податковому кодексі України і трактується и юридична особа незалежно від організадінно-правової форми, яка займаєгьсі виробншпвом сільськогосподарської продукції і або розведенням, вирощуван­ням і виловом риби у внутрішніх водоймах та її переробкою на власних чи оре­ндованих потужностях, у тому числі власно виробленої сировини на давальни­цьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже, поняття «сільськогосподарський товаровиробник» у наведеному трак­туванні є ширшим від поняття «аграрне підприємство» першого і другого типів, оскільки таким товаровиробником може бути юридична особа, в якої частка сільськогосподарського товаровиробшщтва може бути і невеликою (скажімо, 5 — 10 %) у загальному обсязі грошової виручки.

Важливою особливістю аграрних підприємств є те, що вони функціонують в умовах підвищеного виробничого ризику, а головне — є основою розвитку сільських територій, збереження способу життя сільського населення, його тра­дицій, мови, культури. Підприємства в Україні функціонують відповідно до їх правового статусу, визначеного Господарським кодексом України, Податковим кодексом України, Цивільним кодексом України, Законами України «Про гос­подарські товариства», «Про акціонерне товариство», «Про фермерське госпо­дарство», «Про сільськогосподарську кооперацію».

В умовах ринкової економіки підприємство не може ефективно працювати, якщо не матиме економічної свободи у виборі видів діяльності та ринків збуту своєї продукції, партнерів (постачальників, споживачів, страхових компаній, банків та ін.), найму працівників і встановлені ціни. Але економічна свобода підприємств може бути реалізована повною мірою лише за умови забезпечення економічної свободи людини у виборі сфери своєї діяльності і способу отри­мання доходу, наприклад, через одержання заробітної плати, дивідендів на цін­ні папери, банківських відсотків за збереження в банку грошових коштів, зда­вання в оренду майна і землі, через одержання підприємницького доходу.

Підприємства працюють в умовах конкуренції, яка є необхідною властивіс­тю ринкової економіки.

Конкуренція — це змагальність підприємств (підприємців) з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, коли їхні самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на за-

гальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво тих това­рів, яких потребує споживач.

Як бачимо, конкуренція між підприємствами ведеться насамперед за спожи­вача, тобто за завоювання, розширення й утримування своєї позиції на ринку. Але цього можна досягти тільки за умови повнішого задоволення потреб спожи­вачів порівняно зі своїми конкурентами. Сказане дає підстави розглядати конку­ренцію як важливу умову підвищення життєвого рівня людей, удосконалення ви­робництва, зростання продуктивності праці та прибутковості підприємств.

Конкуренція між підприємствами супроводжується конкуренцією між пра­цівниками як власниками своєї робочої сили. Вона впливає на ефективність їх­ньої праці, породжує почуття відповідальності за доручену ділянку роботи і збереження робочого місця.

Для ефективної роботи підприємств та інших учасників ринку їм треба за­безпечувати автономність дій, тобто відповідну незалежність у діяльності, здійснюваної у власних інтересах. Досягти тут повної самостійності неможли­во, тому відбувається певна інтеграція груп виробників. У цих межах кожному забезпечується автономність і поінформованість про дію своїх партнерів.

Крім того, для правильного прийняття рішень підприємства повинні мати можливість за відповідну плату одержати надійну і повну інформацію з пріори­тетних для них питань. У нашому випадку йдеться про забезпечення належної поінформованості всіх економічних суб'єктів, без чого ринкова економіка не може бути повноцінною, а отже, ефективною.

Важливу роль у формуванні такої ринкової економіки відіграє її інфрастру­ктура — насамперед біржі, продовольчі ринки, торгові доми. А загалом інфор­мація в сучасному бізнесі розглядається як важливий ресурс, що радикально відрізняється від інших ресурсів і входить до категорії обмежених і водночас важкодоступних з огляду на її великі масиви. Адже, за даними американських досліджень, упродовж останніх тридцяти років у світі накопичено інформації більше, ніж за попередні п'ять тисяч років.

Знайти в такому морі потрібну інформацію важко, і тому закономірно, що продаж достовірної, своєчасної, комплексної та необхідної для вирішення конк­ретних завдань інформації стає бізнесом, що швидко розвивається.

Підприємства і ринкова економіка в цілому можуть динамічно розвиватися за умови факторної мобільності, що характеризується постійним рухом виро­бничих ресурсів між підприємствами, галузями, секторами економіки. Цей рух відбувається переважно через акціонерний механізм на принципах саморегуля­ції — ресурси (капітал) спрямовуються туди, де можна одержати вищу норму прибутку на їх авансовану вартість.

Роль підприємств у економіці полягає насамперед у тому, що в них здійсню­ється поєднання засобів виробництва з робочою силою. Будучи основними суб'єктами господарської діяльності, вони забезпечують зайнятість для перева­жної частини населення і виробляють необхідні для людей і національного гос­подарства товари і послуги. Підприємства до певної міри мають закінчений тип відтворення, оскільки реалізують свою продукцію, відшкодовують витрати і за­безпечують черговий цикл виробництва.

Важливою є і соціальна роль підприємств. Саме там формуються трудові навички людей, підвищується їхня кваліфікація, виховується організаційна культура (дисциплінованість, відповідальність за доручену справу, колективізм та ін.), відбувається реалізація здібностей працівників. На нинішньому етапі становлення ринкових відносин особливої ваги набуває питання соціальної від­повідальності підприємств (бізнесу), актуальність якого особливо посилюється з урахуванням особливостей економічного, культурного та соціального розвит­ку нашої держави.

Соціальна відповідальність пов'язана з реагуванням організацій на соціальні проблеми суспільства, своїх працівників, на стан навколишнього природного середовища. Реалізована соціальна відповідальність значно зміцнює імідж і ді­лову репутацію підприємств, забезпечує стабільність і відданість персоналу ін­тересам фірми, стимулює зростання продуктивності праці, підвищує задоволе­ність усіх заінтересованих сторін.

Соціальна функція підприємства проявляється також через участь у розвитку регіону завдяки залученню інвестицій в певні суспільні сфери, підтримку гро­мадських інтересів, створення соціального пакета для своїх працівників (част­кове забезпечення житлом, безоплатними або пільговими путівками, створення мережі дошкільних закладів тощо).

Підприємства відіграють вирішальну роль у формуванні державного і місце­вих бюджетів, оскільки одержаний ними прибуток є об'єктом оподаткування. Тому держава, місцеві органи влади заінтересовані в ефективній роботі підпри­ємств, зростанні прибутків, створюючи для цього через законодавчі акти необ­хідні умови.

Надійна робота підприємств в умовах ринку, їх конкурентоспроможність і тривалість існування як юридичних осіб значною мірою залежить від ступеня комплексності їх внутрішньої будови. Успіхів досягають насамперед ті під­приємства, які створили всі необхідні ланки для реалізації ринкових функцій, здійснюють ефективну кадрову політику і мають певний запас потужностей.

На рис. 3.1 наведено узагальнюючу систему структурних ланок підприємст­ва, зазначено їх взаємодію і фрагментарний (неповний) зв'язок із зовнішнім се­редовищем.

Центральною ланкою є виробництво й управління ним, головна функція якої — забезпечення встановленої ритмічності процесу виробництва і дотри­мання прийнятої технології. На перший план тут висувається виконавська робо­та щодо реалізації цієї функції і недопущення втручання у виробничий процес, оскільки це може призвести до порушення встановленого й виваженого графіка роботи.

Іншою важливою ланкою підприємства є його кадровий персонал (людсь­кий фактор). Одна з її функцій — забезпечити стабільність кадрового складу підприємства (з можливою орієнтацією на довготривалий найм за японським зразком). При цьому важливо визначити критичну масу людського ресурсу під­приємства, ту кадрову основу з постійних працівників, яка здатна забезпечити його стабільну роботу і конкурентоспроможність. Ця ланка відповідає також за підвищення кваліфікації персоналу, його своєчасну перепідготовку.

Рис. 3.1. Структурні ланки підприємства та їхня взаємодія:

ПП — перепідготовка кадрів; П — персонал; НТ — нова технологія; НП — нова продукція; ПО — нова організація виробництва; НТЕХ — нова техніка й обладнання; КС — конкурентоспроможність продукції

Досвід західних фірм переконує в доцільності закріплення за цією ланкою і функції розв'язання внутрішніх соціальних і трудових конфліктів, укомплекту­вавши її штат соціоирофесіоналами. Показником успішної роботи цієї ланки є швидке розв'язання конфліктів, їх мінімізація і створення здорового мікроклі­мату в трудовому колективі.

На сучасному етапі особливо важливу роль відіграє інноваційна ланка під­приємства. З інших його ланок, а також із зовнішнього середовища, сюди над­ходить необхідна інформація, яка аналізується, оцінюється і використовується з метою виявлення і за необхідності — створення чи придбання нових техноло­гій, техніки й обладнання, нової організації виробництва, впровадження яких забезпечило б конкурентоспроможність продукції підприємства.

Однією з найдинамічніших ланок підприємства є фінансова. Вона оцінює фінансові можливості підприємства, прогнозує їх, обґрунтовує і пропонує роз­поділ коштів за напрямами діяльності на процес виробництва, виплату дивіден­дів власникам і матеріальне стимулювання персоналу, на інноваційну і марке­тингову діяльність, на експортні операції та ін. Важливою функцією її є визначення можливостей надходження додаткових грошових коштів за рахунок випуску нових акцій, облігацій, залучення кредитів.

В умовах ринку підприємство не може розраховувати на успіх без служби маркетингу. Основна функція цієї ланки полягає в тому, щоб спрямувати робо­ту всіх ланок підприємства на задоволення потреб споживачів. Головним ре­зультатом діяльності маркетингу є збільшення обсягу продажу продукції під- приємства за максимально можливою ціною. Практика вітчизняних і зарубіж­них фірм переконує, що ефективність роботи цієї ланки досягається за умови коли нею охоплюються всі стадії руху товару, починаючи з вивчення кон'юнк­тури ринку і закінчуючи післяпродажним обслуговуванням споживачів.

Основною економічною метою діяльності підприємства є одержання прибу­тку через задоволення суспільних потреб. Ця мета досягається лише тоді, коли продукція, яку виробляє підприємство, потрібна споживачеві, коли вона задо­вольняє його потреби за якісними характеристиками і прийнятним рівнем ціни. В іншому разі споживач купить цей товар в іншого виробника. Тому підприємс­тва прагнуть забезпечити конкурентоспроможність свого товару, оскільки лише за цієї умови вони можуть його реалізувати й одержати прибуток, здійснювати відтворення на розширеній основі. Виграє від цього підприємство, але найбіль­шою мірою — споживач.

Досягнення цієї мети пов'язане з необхідністю розв'язання низки проблем, що виникають у процесі виробництва і реалізації продукції. Побачити проблему й усвідомити необхідність її вирішення означає, по-перше, сформулювати ціль, якої потрібно досягти, а по-друге, розробити механізми такого досягнення.

Як переконує досвід роботи підприємств у ринковому середовищі, вони не повинні ставити перед собою таких цілей, для досягнення яких ще не створено об'єктивних передумов. Цілі повинні бути реальними, конкретними, мати від­повідні кількісні та якісні виміри для контролю за їх виконанням, бути гнучки­ми, з досить високим ступенем адаптації до зміни умов. Потрібно також пам'ятати, що ціль не слід перетворювати на самоціль, бо через кардинальну зміну обставин може бути змінена і сама ціль.