Тема 13. Нематеріальні активи (ресурси)

ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Ключові поняття і терміни: нематеріальні активи, інтелектуальна власність, винахід, торгова марка, бренд, фірмове найменування, сорт, порода, база да­них, ноу-хау, гудвіл, промислові зразки, недобросовісна конкуренція, ліцен­зування, ціна ліцензій, роялті, паушальний платіж, комбінований платіж.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

• сутність понять «інтелектуальний продукт», «інтелектуальна власність» і «нематеріальний актив»;

• склад нематеріальних активів та їх змістовну характеристику;

^ способи придбання підприємством нематеріальних активів та

їх вартісну оцінку, а також методичні підходи до здійснення пере­оцінки цього ресурсу і визначення його ліквідаційної вартості;

• відмінності визначення строку корисного використання не­матеріальних активів у системі бухгалтерського і податкового об­ліку та їх вплив на величину амортизаційних відрахувань і розмір оподатковуваного прибутку підприємства;

^ сутність ліцензування об’єктів інтелектуальної власності, ці­ни ліцензії, ліцензійних платежів і методичні підходи до визначення ринкової вартості об’єктів інтелектуальної власності,

а також УМІТИ:

• нараховувати амортизацію на нематеріальний актив, визначати суму коштів, яку буде віднесено на збитки підприємства у зв’язку з ви­мушеним скороченням терміну використання нематеріального активу, викликаним швидким його моральним (економічним) зношенням;

• визначати ставку роялті та суму щорічних платежів роялті за право використання об’єкта інтелектуальної власності, набутого за­вдяки придбанню ліценції;

• розраховувати вартість гудвілу за методикою, передбаченою вітчизняними нормативними актами, та методикою, що використо­вується зарубіжною практикою.

13.1. Поняття і види нематеріальних активів (ресурсів)

Розвиток ринкових відносин в Україні, активізація міжнародних еко­номічних зв’язків, створення спільних підприємств з іноземними учасниками, інтернаціоналізація фінансових ринків, намагання інтегрувати нашу економіку у світову, і насамперед у західноєвропейську, необхідність підвищення ефекти­вності виробництва і забезпечення конкурентоспроможності продукції спону­кають підприємства використовувати ті важелі розвинутої ринкової економіки,

які вже довели свою ефективність і повинні бути залученими до пронесу виро­бництва, сприяючи зміцненню позиції на ринку суб’єктів господарювання та інтернаціоналізації господарських зв’язків.

Серед таких важелів особливе місце займають нематеріальні ресурси (акти­ви), під якими розуміють немонетарні засоби, що не мають фізичної, тілесної форми, визнаються об’єктом права власності юридичної чи фізичної особи, ма­ють вартість і можуть бути ідентифіковані (відокремлені від підприємства), ви­користовуються підприємством більше року і приносять власникові певну еко­номічну вигоду.

У Податковому кодексі України визначення нематеріальних активів конкрети­зується і подається з позиції платника податку. Зокрема, зазначається, що немате­ріальні активи — це право власності на результати інтелектуальної діяльності, у тому числі промислової власності, а також інші аналогічні права, визнані об’єктом права власності (інтелектуальної власності), права користуватися майном і майно­вими правами платника податку в установленому законодавством порядку, у тому числі набуті в установленому законодавством порядку права користування приро­дними ресурсами і майновими правами.

Одним із ключових аспектів даного визначення є право інтелектуальної вла­сності. Це вимагає з’ясування сутності такої власності. З урахуванням положен­ня Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» (1993 р.), а та­кож підходів учених до її трактування інтелектуальну власність можна визначити так: це результат творчої діяльності людини, в якій реалізуються її інтелектуальні здібності, що втілюється в певний матеріальний носій — інтелектуальний продукт, спроможний до відтворення.

Окремі інтелектуальні продукти, такі як об’єкти авторського права і суміж­них прав, стають відразу об’єктами інтелектуальної власності після втілення в матеріальні носії та оприлюднення, оскільки для них не передбачені умови охороно- здаїності. Тимчасом такі інтелектуальні продукти, як винахід, корисна модель, про­мисловий зразок, сорт рослин тощо перетворюються на об’єкти інтелектуальної власності через процедуру експертизи на предмет їх відповідності умовам охороно- здатності. Після її проходження відбувається юридичне закріплення прав власності за автором такого інтелектуального продукту шляхом видачі йому охоронного до­кумента. Тепер інтелектуальний продукт безпосередньо стає об’єктом промислової власності.

Інтелектуальний продукт ноу-хау також не має умов охороноздатності. Його власник набуває прав на нього в разі укладання ліцензійного договору.

Об’єкти інтелектуальної власності стають нематеріальними активами за здійснення їх вартісної оцінки і введення в господарський оборот безпосеред­ньо суб’єктом господарювання (власником) або іншими суб’єктами, що одер­жали право на їх використання.

Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріа­льні активи» виділяють такі їх групи:

1. права користування природними ресурсами — право користування над­рами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформа­цією про природне середовище;

1. права користування майном — право користування земельною ділян­кою, право користування будівлею, спорудою, право на оренду приміщень тощо;

2. права на комерційні позначення — право на торгові марки (знаки для і о~ варів і послуг), комерційні (фірмові) найменування тощо;

3. права на об’єкти промислової власності — право на винаходи і корисні моделі, на промислові зразки, на нові сорти рослин, породи і лінії тварин, ноу- хау (англ. know-how — знати як), компонування (топографія) інтегральних мік­росхем, захист від недобросовісної конкуренції тощо;

4. авторське право і суміжні з ним права — право на літературні, художні та музичні твори, комп’ютерні програми, право на різні бази даних (компіляції даних), виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мо­влення тощо;

5. незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи',

6. інші нематеріальні активи, наприклад, право на провадження певної ді­яльності, використання економічних та інших привілеїв тощо.

Податковим кодексом України виділяється шість груп нематеріальних акти­вів, а не сім, як це передбачено П(С)БО 8. Зокрема, не виділяються незавершені капітальні інвестиції в нематеріальні активи — капітальні інвестиції у придбан­ня, створення і модернізацію нематеріальних активів, використання яких за призначенням на дату балансу не відбулося. Але загалом виділені в ПКУ групи нематеріальних активів за своєю сутністю і переліком складників повністю збі­гаються з їх групами, виділеними у зазначеному стандарті.

Незважаючи на різноманітний склад нематеріальних ресурсів, усі вони ма­ють спільні риси, що об’єднують їх у це поняття. Найхарактернішою з них є те, що цей вид ресурсів не має матеріально-речової структури. Вони безтілесні, не- дотичні, непомітні.

Крім того, нематеріальні ресурси, подібно до основних виробничих засобів, можуть використовуватися тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї спожив­ної вартості. І хоч не завжди окремі їх види можуть бути відчужені від підприєм­ства, а отже, є неспроможними до реалізації як самостійний об’єкт (наприклад ді­лова репутація фірми), але і в такому випадку вони приносять додатковий дохід, тобто активно впливають на кінцеві результати виробництва, а тому за ефектом дії справедливо розглядаються як ресурси, що збільшують активи підприємства.

Спільною рисою нематеріальних активів є також те, що вони через специфі­чний характер своєї дії на виробничий процес і вплив факторів зовнішнього се­редовища не дають змоги більш-менш точно визначити на перспективу суму прибутку, що може бути одержана від їх застосування. Проте незаперечною за­лишається їх здатність приносити користь підприємству за нормальної органі­зації виробництва.

Окремі складові нематеріальних ресурсів мають свою сутність та особливос­ті. Так, право на користування земельними ділянками, іншими природними ресурсами (водою, лісом), виробничими приміщеннями — це право їх власників на відповідне виробниче або інше їх використання.

Якщо власник зазначених ресурсів передає своє право користування ними іншому підприємству, це не означає, що воно стає їх власником: підприємство

може лише використовувати цю землю, інші природні ресурси без права їх про* дажу.

У разі створення спільних підприємств в Україні український учасник може вносити до статутного фонду своє право використання земельної ділянки, яка с його власністю. За домовленістю це право оцінюється виходячи з цін світового ринку.

Право на винахід (пристрої, речовини, сорти, породи, штами мікроорганіз­мів, тобто конкретний продукт і спосіб — процеси виконання дій над матеріа­льним об’єктом за допомогою матеріальних об’єктів) — це право користування технічним, технологічним та іншим рішенням, закріплене за власником і офор­млене патентом.

Завдяки патентуванню здійснюється охорона винахідництва і передача права користування патентом за відповідну плату іншим фізичним чи юридичним особам.

Право на промислові зразки — це право на використання художньо- конструкторських рішень, що надають товарам специфічний зовнішній вигляд, завдяки якому вони можуть користуватися підвищеним попитом у покупців.

Промислові зразки у вигляді об’ємних моделей (наприклад, модель гончар­ного посуду, меблів, автомобіля) і промислових рисунків (ескізи одягу, тканин, малюнки харчових продуктів) широко використовуються підприємствами в ма­ркетинговій діяльності для збільшення обсягу продажу товару і підвищення конкурентоспроможності. Підприємство як власник певних промислових зраз­ків може передати право користування ними іншим суб’єктам господарювання, завдяки чому одержувати відповідний дохід.

Право на використання комерційних позначень — це виключне право їх використання власником для позначення (у вигляді слів, рисунків тощо) влас­них товарів з метою їх розрізнення від однорідних товарів інших підприємств.

Йдеться насамперед про торгові марки (знаки для товарів і послуг), які охо­роняються законом через реєстрацію їх у патентних органах. Підприємства розміщують товарні знаки безпосередньо на товарах, на їх упаковці, проспек­тах, документах, ярликах тощо.

Слід зауважити, що в сучасному глобалізованому світі все більшу роль стала відігравати не тільки торгова марка (ТМ) певної компанії як така, що вміщує визначений зміст і асоціації (якість товару, переваги над іншими подібними то­варами, цінність для споживача, індивідуальність, коли ТМ є виразником його індивідуальності та втіленням певної культури), а так званий бренд.

За визначенням спеціалістів компанії «Brand Aid», бренд — це послідовний набір функціональних, емоційних, психологічних і соціальних обіцянок цільо­вій аудиторії, які є для неї унікальними і вагомими та найліпшим чином відпо­відають її потребам.

Поняття «бренд» є ширшим від поняття «торгова марка». Вони перебувають у такому співвідношенні: бренд є завжди торговою маркою, проте не кожна торго­ва марка буде брендом. Адже бренд для цільової аудиторії, крім усього іншого, є унікальною і значущою в її свідомості ознакою товару, за який та готова платити протягом тривалого періоду преміальну ціну, тобто ціну, вищу за ринкову.

Фірмове найменування, на відміну від торгових знаків для товарів і послуг, ідентифікує не окремий якийсь товар (послугу), а підприємство в цілому, сим­волізує його репутацію, виокремлює з-поміж інших суб’єктів господарювання незалежно від того, які товари вона виробляє в даний час або надає послуги.

Право на сорти і породи тварин — це право на використання в господар­ській діяльності нових сортів рослин та порід тварин, які мають ліпші характе­ристики урожайності (продуктивності) і/або показники якості продукції.

Сорт рослин — це штучно підібрана сукупність рослин у межах того самого ботанічного таксона з притаманними лише їй біологічними ознаками і власти­востями, яка має хоча б одну відмінність від відомих сукупностей рослин того самого ботанічного таксона і може вважатися єдиною з погляду її придатності для відтворення сорту.

Отже, новий сорт відрізняється від інших сортів культурних рослин цього виду певними важливими для людей біологічними і господарськими властивос­тями.

Порода тварин — це група свійських тварин одного виду і спільного похо­дження, що мають сталі ознаки, властивості, які відрізняються від інших груп даного виду тварин своєю корисністю для людини.

Право на захист від недобросовісної конкуренції мають усі суб’єкти госпо­дарювання, які стикаються з діями, що суперечать звичаям у підприємницькій діяльності.

Вітчизняним законодавством недобросовісною конкуренцією, в контексті предмету розгляду в цій темі, визнаються дії, пов’язані з неправомірним вико­ристанням чужих позначень, упаковки, рекламних матеріалів; порівняльна рек­лама; копіювання зовнішнього вигляду товарів; збиранням, розголошенням і використанням комерційної таємниці (наприклад, ноу-хау), включаючи й намо­вляння до розголошення комерційної таємниці. Остання не є державною таєм­ницею, але має певну цінність для підприємства, тому її розголошення може за­вдати йому економічної шкоди.

Право на використання компіляції даних (бази даних) — це право на певну сукупність даних, матеріалів, товарів, іншої інформації, систематизованих за пев­ними ознаками і представлених у формі, придатній для читання комп’ютером.

Бази даних є результатом творчої праці, на який правова охорона не поши­рюється (на принципи, підходи, алгоритми розробки таких баз даних).

Авторські права — це виняткове право юридичної або фізичної особи на видання наукових чи художніх творів, їх використання, публічне виконання, реалізацію тощо.

У кожній країні існує законодавство, яким передбачаються умови визначен­ня авторських прав за згаданими особами.

Програмне забезпечення ЕОМ включає програми на технічних носіях з від­повідною документацією, що використовуються підприємством для вирішення за допомогою ЕОМ різних господарських завдань і машинної обробки інфор­мації. *

Вартість програмного забезпечення залежить від того, замовним воно є або стандартним, покупним або розробленим на підприємстві. Власники більш до­

сконалого програмного забезпечення за однакових умов досягають ліпших ре­зультатів господарювання завдяки більш оперативному і точному вирішенню господарських завдань, що стоять перед підприємством. Цей вид нематеріаль­ного ресурсу може тиражуватися і реалізовуватися іншим підприємствам, даю­чи економічну вигоду їх власникові.

Ноу-хау (know-how) — це право на набутий виробничий і організаційно- господарський досвід, технологічні рішення, технічну інформацію, що дають економічну вигоду підприємству.

Ноу-хау відрізняється від права на винахід, оскільки, як правило, не патенту­ється і не підтверджується іншими юридичними документами, проте є комер­ційною таємницею підприємства і підлягає ретельній охороні.

За природою виникнення ноу-хау не має початкової вартості, проте підпри­ємство — власник ноу-хау при заснуванні разом з іншими учасниками спільно­го підприємства може вносити його в рахунок свого вкладу в статутний фонд. За взаємною погодженістю сторін визначається вартість ноу-хау і здійснюється відповідний запис в установчих документах про прийняття цього виду немате­ріальних активів на баланс створюваного підприємства.

Гудвіл — це ділова репутація або ціна фірми¹. В дане поняття вкладають та­кож добре ім’я фірми, її ділові зв’язки і партнерство, тобто все, що пов’язане з образом підприємства (іміджем).

Ділова репутація фірми визначається як різниця між ринковою ціною під­приємства як цілісного майнового комплексу і балансовою вартістю його акти­вів, що виникає в результаті використання кращих управлінських якостей, до­мінуючої позиції на ринку товарів, послуг, нових технологій тощо.

Ця різниця може бути досить істотною. На її величину впливає низка факторів, наприклад, місце розташування підприємства, його виробнича структура і струк­тура управління, конкурентоспроможність товарів, відносини з покупцями тощо.

Припустімо, що вартість усього майна м’ясопереробного підприємства ста­новила 135 млн грн. Потенційні покупці готові заплатити за підприємство 150 млн грн. Звідси вартість нематеріального ресурсу гудвіл становитиме 150 - - 135 = 15 млн грн.

Якби дане підприємство мало боргові зобов’язання, скажімо, на суму 25 млн грн, тоді його власне майно становило б не 135 млн грн, а 110 млн грн (135 - 25).

У такому разі потенційний покупець пропонував би ціну не 150 млн грн, маючи при цьому на увазі, що у випадку купівлі новий власник бере на себе 25 млн грн боргів. Проте і за таких умов величина нематеріального активу не змінюється і як раніше дорівнюватиме 15 млн грн (125 - 110 = 15).

Податковим кодексом України передбачено, що вартість гудвілу не підлягає амортизації і не враховується під час визначення витрат платника податку.

Підприємства можуть здійснювати такі витрати, які за своїм характером близькі до витрат, пов’язаних зі створенням нематеріальних активів. До таких витрат відносять витрати на наукові дослідження і дослідно-конструкторські

роботи, на рекламу і просування продукції на ринку, на підвищення ділової путації підприємства і кваліфікації кадрів, витрати на створення підприємства.

Названі витрати не визнаються нематеріальним активом, їх включають складу витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені.