10.7. Ефективність використання основного виробничого капіталу

Ефективність використання основного виробничого капіталу та його вплив на кінцеві результати виробництва значною мірою залежать від характе­ру руху цього капіталу як авансованої вартості в умовах конкретного підприєм­ства, а також від його фізичного стану.

Кількісно характер руху основного виробничого капіталу визначається за допомогою низки показників. Найважливішим серед них є коефіцієнт (швид­кість) обороту, що визначається як. відношення річної суми амортизації основ­ного виробничого капіталу до його середньорічної вартості або період обороту як зворотне співвідношення цих величин. У сільськогосподарських підприємст­вах ці показники за останні роки становили в основному 0,041 — 0,05 і 24 — 20

років. У підприємствах молочної промисловості, наприклад, період обороту ребуває у межах 17 — 25 років.

Швидкість обороту основного виробничого капіталу з розвитком наукового техніко-технологічного прогресу І впровадженням його результатів у виробництво має тенденцію до підвищення. Незважаючи на те, що можливості для вияву ці_єу тенденції в агропромисловому виробництві (порівняно з іншими галузями еконо­міки) звужені, все ж чимало підприємств досягають вищої швидкості руху авансо­ваних ресурсів, що позитивно позначається на результатах їх господарювання. Адже маса продукту, виробленого за певний період, дорівнює його розміру, одер­жаному протягом одного обороту, помноженому на число таких оборотів.

Аграрним і переробним підприємствам важливо своєчасно скористатися до­сягненнями наукового техніко-технологічного прогресу у фондоутворюючих галузях першої сфери АПК, результатом якого є створення нової техніки, обла­днання з більш коротким строком експлуатації як важливої умови врахування темпів її морального зношення.

Швидкість обороту основного капіталу, таким чином, з переходом до нових конструкцій у фондостворюючих галузях і кожним черговим циклом технічно­го переозброєння має тенденцію до зростання. Скорочення тривалості цих цик­лів веде до збільшення швидкості обороту основного капіталу, а отже, до шви­дшого перетворення цих авансованих ресурсів у спожиті, тобто втілення їх у заново створений продукт. Для характеристики руху основного капіталу вико­ристовують і такі показники:

• коефіцієнт зростання К_зр — відношення суми основного капіталу на кі­нець року до його вартості на початок року;

• коефіцієнт вибуття К_ь — відношення вартості вибулих за звітний рік ос­новних засобів (основного капіталу) до суми усіх основних засобів на початок

року;

• коефіцієнт оновлення К₀ — відношення заново введених за рік основних засобів до вартості всіх основних засобів на кінець року.

Між цими показниками існує тісний взаємозв'язок. Очевидно, що К_зр > 1 за умови, коли К₀ > К_в, і навпаки. Якщо сума вибулих фондів дорівнюватиме сумі заново введених, то К^ - 1;

• коефіцієнт сукупного відтворення К_св — відношення вартості основних засобів, що надійшли протягом року, до первісної вартості усіх основних засо­бів на початок року.

Цей показник дає змогу судити про те, яка частка нововведених основних за­собів використана на просте відтворення, а яка — на розширене. Він акумулює в собі значення коефіцієнта вибуття К_в і приросту К_пр. У формалізованому ви­гляді зв'язок між цими коефіцієнтами можна подати так:

де ОЗкр і ОЗ_пр — основні засоби відповідно на початок і кінець року.

Для того щоб переконатися в існуванні такого зв'язку, розглянемо випадок, коли вартість основних засобів, що надійшли протягом року ОЗ_н, більша за ос­новні засоби, що вибули протягом року ОЗ_в. Оскільки ОЗ_н > ОЗ_в, то ОЗ_кр > ОЗ_п^

Отже. виходячи із формули визначення К_пр цей показник буде більшим за нуль, звідси

Оскільки ОЗ_кр можна записати виразом 03_кр = 03_пр + 03_н - ОЗ_в, тоді вираз (10.3) набуде вигляду

Отже,

За умови, що ОЗ_н Ц ОЗ_в, коли забезпечується лише просте відтворення основ­них засобів, ОЗкр = ОЗ_пр, а К_пр = 0.

Таким чином,

Математичний аналіз випадку, коли відбувається звужене відтворення осно­вних засобів, також підтверджує існування даної залежності¹.

Таким чином, при аналізі коефіцієнта К_св потрібно брати до уваги, що в умо­вах розширеного відтворення, коли Кщ> > 0, коефіцієнт вибуття характеризує рі­вень оновлення основних засобів, а коефіцієнт приросту — рівень їх розшире­ного відтворення. За умов звуженого відтворення основних засобів К^ акумулює в собі негативний вплив коефіцієнта приросту і відображає фактич­ний рівень оновлення основних засобів.

Різниця між К_в і К_св покаже на відносну потребу в основних засобах, за якої буде досягнуто їх просте відтворення. Якщо на підприємстві забезпечується лише просте відтворення, то К_св = К_в і, таким чином, коефіцієнт сукупного від­творення буде відображати лише рівень оновлення основних засобів.

Коефіцієнти зростання, вибуття, оновлення і сукупного відтворення харак­теризують темпи підвищення капіталооснащеності виробництва, якісного вдос­коналення матеріально-технічної бази підприємства. Абсолютне значення кое­фіцієнта зростання має бути вищим для тих підприємств, в яких недостатній рівень забезпеченості засобами праці. Бажано, щоб коефіцієнти оновлення і ви­буття мали тенденцію до підвищення в тих підприємствах, в яких низький кое­фіцієнт придатності основних засобів.

Для визначення нормативного коефіцієнта вноуггм застарілих основних лд собів у відсотках викорнстовуспься формула* запропонована американським економістом Е. Домаром:

де Ф_г, — середньорічний темп зростання основних засобів, %; І середній \\^чр- мін використання основних засобів.

Якщо, скажімо, Ф_п ~ 2 %, а Т-активннх основних засобів становить вісім ро­ків, то нормативний коефіцієнт вибуття дорівнюватиме 4,65 %.

Про стан основного виробничого капіталу можна судити з двох показників: коефіцієнт зношення К, (відношення суми зношення до первісної вартості ос­новного капіталу) і коефіцієнт придатності К_п частка від діленим первісної вартості основного капіталу за мінусом усієї суми зношення на їхню первісну вартість. Цей показник можна визначити і гак: 1 АГ,. Чим вищий коефіці­єнт придатності і менший коефіцієнт зношення, тим ліпші умови мас підприєм­ство для більш раціонального використання основного капіталу.

Для забезпечення конкурентоспроможності підприємств особливої актуаль­ності набуває питання підвищення економічної ефективності використання ос­новного виробничого капіталу. Підприємствам важливо знати, якою ціною ви­робляється валовий продукт, скільки авансованих засобів, у тому числі основного капіталу, брало участь у ного створенні. Відповідь можна дістати, визначивши такі економічні показники:

Продуктивність основного капіталу (фондовіддача) відношеним вар­тості виробленої продукції до первісної середньорічної вартості ОСНОВНОГО ви­робничого капіталу.

В умовах інфляції, коли швидкими темпами зростають ціни на знаряддя пра­ці, а також вартість капітального будівництва, цей показник доцільно визначати за товарною продукцією, оціненою в поточних цінах реалізації. Розрахована та­ким способом продуктивність (фондовіддача), хоч і не повністю, але все ж об'єктивніше характеризує економічну ефективність використаним основного виробничого капіталу, ніж товарна (валова) продукція, що оцінюється в порів­нянних цінах.

По аграрних і переробних підприємствах продуктивність (фондовіддача) ос­новного виробничого капіталу істотно коливається, що пов'язано з різним рів­нем господарювання, неоднаковою оснащеністю їх цим ресурсом, різним сиів відношенням його складових елементів, ступенем придатності, ступенем використання виробничої потужності та ін.

Шукаючи резерви зростання фондовіддачі (капіталовіддачі) /„ СЛІД пам'ятати, що з економічного погляду вона знижується тоді, коли темпи зрос-

тання продукції нижчі за темпи зростання капіталооснащеності виробництва, тобто Івп< Ік ос.

При цьому зниження капіталовіддачі завжди супроводжується перевищен­ням темпів зростання капіталоозброєності І_КОз над темпами зростання річної продуктивності праці Іщ,, тобто І/_{к оз} > І_пп. Ця закономірність є наслідком матема­тичної залежності, ВІДПОВІДНО ДО ЯКОЇ І_пп = І к.оз ' /к.від, ЗВІДСИ /к.від = /пп • Um- ІЗ цього співвідношення випливає, що фондовіддача зростає лише тоді, коли тем­пи підвищення продуктивності праці випереджають темпи зростання її капіта­лоозброєності.

Капіталомісткість — це зворотний показник капіталовіддачі (фондовідда­чі), тобто К_н — І: /_к.від, який показує, скільки було використано основного виро­бничого капіталу для виробництва однієї гривні продукції.

Із завершенням комплексної механізації та автоматизації виробництва, що можливо за стабільного розвитку економіки, будуть створені об'єктивні перед­умови для зниження капіталомісткості виробництва, а отже, і для підвищення капіталовіддачі (продуктивності основного капіталу).

Інтегральний показник продуктивності (фондовіддачі) визначається за формулою

де І_к.від — індекс капіталовіддачі (фондовіддачі), що розраховується діленням показника фондовіддачі у звітному періоді на базовий; І_вп — індекс валової (то­варної в поточних цінах) продукції. Визначається діленням цього виду ефекту з 1 га сільськогосподарських угідь у звітному році на цей показник у базовому році.

Для переробних підприємств продукція розраховується на одиницю потуж­ності. Застосовувати цей показних доцільно для оцінки рівня ефективності ви­користання основного виробничого капіталу у динаміці за умови, коли його продуктивність знижується.

Тенденція до зростання інтегрального показника продуктивності свідчитиме про позитивні зрушення у використанні цього ресурсу, і навпаки — тенденція до зниження його ставить перед підприємством невідкладні завдання щодо за­лучення наявних резервів поліпшення використання техніки, обладнання.

Умовний строк окупності визначається як частка від ділення середньоріч­ної вартості основного виробничого капіталу на операційний прибуток підпри­ємства, одержаний від основної діяльності. Потрібно домагатися, щоб цей пока­зник був якомога меншим і не перевищував кількості років, за які скуповуються капіталовкладення відповідно до діючої банківської відсоткової ставки.

Одним із найбільш важливих економічних показників є рентабельність основ­ного виробничого капіталу, що визначається відсотковим відношенням опера­ційного прибутку до його середньорічної величини. Це — обернений показник До умовного строку окупності, який показує, скільки прибутку одержує підпри­ємство на гривню функціонуючого основного капіталу за його взаємодії з ін­шими ресурсами.

Поліпшення використання основного виробничого капіталу означає, що за тієї самої його величини збільшується виробництво продукції, зростає маса чи стого прибутку або коли темпи зростання цих видів ефекту випереджають по­дальше підвищення капіталооснащеності виробництва.

Важливим напрямом поліпшення використання виробничих ресурсів є вста­новлення оптимального співвідношення між основним і оборотним капіталом з урахуванням виробничого напряму підприємств, ступеня розвитку головної га­лузі і досягнутого ними рівня капіталооснащеності основним виробничим капі­талом.

Нестача оборотного капіталу, особливо сировини, основних матеріалів для переробних підприємств, кормів, пального, добрив, отрутохімікатів, запасних частин тощо для аграрних підприємств знижує ефективність використання ос­новного капіталу, негативно відбивається на кінцевих результатах господарю­вання. З іншого боку, недостатній рівень забезпеченості знаряддями праці не дає змоги раціонально використовувати предмети праці, що також погіршує ре­зультати виробництва.

Істотного підвищення капіталовідцачі (фондовіддачі) можна досягти завдяки вдосконаленню структури основного виробничого капіталу. Збільшення вартос­ті більш активних засобів у розрахунку на одиницю вартості менш активних (пасивних) засобів до оптимального рівня значно підвищує ефективність вико­ристання знарядь праці.

Важливо встановити раціональне співвідношення між силовими і робочими машинами. У разі нестачі сівалок, плугів, культиваторів, борін, інших робочих машин і знарядь неможливо раціонально використовувати тракторний парк, так само як неможливо ефективно використовувати і названу техніку, коли підпри­ємство недостатньо забезпечене силовими машинами.

Ліпших результатів досягають ті підприємства, які своєчасно технічно пере­озброюють виробництво, замість застарілої впроваджують нову техніку, більш продуктивну й економічну.

Особливе значення для поліпшення використання основного виробничого ка­піталу і підвищення ефективності виробництва має застосування нових техноло­гій вирощування сільськогосподарських культур, утримання худоби і переробки сільськогосподарської сировини. Необхідно поглиблювати спеціалізацію і комбі­нування виробництва, впроваджувати прогресивні форми організації й оплати праці, підвищувати кваліфікацію кадрів і їх відповідальність за раціональне ви­користання закріпленої за ними техніки, обладнання, інших основних засобів.

На сучасному етапі зі становленням організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на засадах приватної власності, створено об'єктивні умови для раціональнішого використання основних засобів. Справжній власник не допустить, щоб його техніка, будівлі, споруди, транспорт використовувалися нераціонально. В цих умовах для подальшого поліпшення використання основ­них засобів, насамперед техніки, важливо створити добре розвинуту систему технічного обслуговування на базі дилерських пунктів, проводити ремонтно- обслуговуючі роботи лише на основі об'єктивної оцінки фактичного технічного стану машин та їх вузлів, здійсненої в процесі їх періодичного діагностування.

З виникненням у результаті аграрної реформи значної кількості аграрних формувань відносно малих розмірів (фермерських господарств, СТОВ, особистих юсподарсін і приєднаними земельними ділянками (паями), що функціону­ють без стороння юридичної особи), важливо розвивати міжгосподарське ви- иорисгаиня ісчнічних засобів, які с одноосібною чи спільною власністю. Ідпдмки такій формі використання гохніки зростає рівень її завантаженості і як наслідок їмсншуються постійні витрати на одиницю робіт.

Цс економічно вигідно власнику техніки, оскільки крім додаткового джерела доходу надану и користування техніку знижується собівартість механізова­них робіт у його господарстві. Економічно вигідно цс і користувачам техніки, ^скільки малим підприємствам дорожче обходиться купівля і використання власних технічних іасобів порівняно з їх підрядом чи орендою.