6.6. Постійні і змінні витрати та поняття операційного левериджу

Усі витрати, що несуть підприємства в процесі виробництва продук­ції, мають не однаковий зв'язок з обсягом її виробництва. Залежно від характе­ру такого зв'язку витрати виробництві поділяють на постійні і змінні.

Постійні витрати — це такі, що безпосередньо не змінюються при збіль­шенні або зменшенні масштабів виробництва в короткостроковому періоді, тобто вони є функцією часу, а не обсягу виробленої продукції.

У рослинництві до постійних витрат відносять амортизацію техніки і при­міщень, орендну плату за землю або інші ресурси, земельний податок, заробіт­ну плату постійних працівників, що не залежить від обсягу виробленої продук­ції, страхові платежі за посіви і майно рослинницьких галузей, загальновироб- ничі витрати в галузі, не пов'язані зі зміною масштабів виробництва, ремонт приміщень, що використовуються в рослинництві.

Крім того, якщо розглядати постійні витрати рослинництва більш узагальне­но, то до них слід відносити і всі ті витрати, що виникають у ході виконання обов'язкових технологічних операцій, без яких неможливо виробити продук­цію. Наприклад, такими операціями є підготовка ґрунту до посіву (оранка чи поверхневий безвідвальний обробіток), передпосівний обробіток, посів, перед­бачений технологією міжрядний обробіток тощо. Отже, витрати на паливно- мастильні матеріали, на заробітну плату, що понесені при виконанні цих опера­цій, є постійними витратами.

До постійних витрат у тваринництві відносять амортизацію приміщень і техніки, що використовується в цій сфері виробництва, ремонт цих приміщень, амортизацію робочої і продуктивної худоби , витрати на підтримуючий корм, страхові платежі, оплату праці постійних працівників, рівень якої безпосеред­ньо не пов'язується з обсягом виробленої продукції, загальновиробничі витрати в галузі, орендну плату.

У переробній промисловості постійними витратами є частина постійних за­гал ьновиробничих витрат (на практиці часто до постійних витрат відносять всю суму загальновиробничих витрат), адмінісіративні витрати, заробітна плата технологічних працівників, не пов'язана з обсягом виробництва продукції (ро-

___________

'Амортизація на робочу і продуктивну худобу нараховується в тому разі, коли ці довгострокові біоло­гічні активи оцінені за первісною варгістю. Якщо така оцінка здійснена за справедливою вартістю, то амор­тизація на них не нараховуються.

бітників, зайнятих на ремонтних роботах, працівників лабораторій, якщо їх зар­плата не включена до загальновиробничих витрат), соціальні нарахування на неї, витрати на збут у багагономенклатурному виробництві зі стабільним обся­гом виробництва продукції, за якого не змінюються транспортні витрати; амор­тизація обладнання й устаткування, витрати на їх ремонт, амортизація і витрати на ремонт виробничих приміщень.

Особливістю постійних витрат є те, що в короткостроковому періоді під­приємству їх важко зменшити. Якщо, скажімо, підприємство придбало буряко­збиральний комплекс, то загальна сума постійних витрат не залежатиме від збиральної площі. Тому для ефективної роботи підприємству треба раціонально використовувати ресурси, які є носіями постійних витрат, зменшуючи цим їх суму на одиницю площі і/або на одиницю продукції. Якщо такі ресурси не ви­користовуються, то вони, по суті, втрачаються безповоротно.

Яскравим прикладом такої втрати можуть бути не повністю використовувані виробничі приміщення. Підприємство повинно нараховувати на них амортиза­цію і здійснювати ремонт, але ці витрати будуть повністю або частково непро­дуктивними і підвищуватимуть собівартість продукції.

Змінними витратами називають такі, величина яких безпосередню зале­жить від масштабів виробництва продукції. У рослинництві до таких витрат відносять вартість насіння нових сортів, гібридів, вищих репродукцій у сумі, що перевищує вартість раніше використовуваного посівного матеріалу; витрати на мінеральні добрива й отрутохімікати, органічні добрива, паливно-мастильні ма­теріали, використані на технологічних операціях, пов'язаних із використанням змінних ресурсів (добрив, отрутохімікатів), виконанням збиральних робіт; на технічний огляд і ремонт техніки, транспортні витрати на перевезення і доробку продукції, витрати на оплату праці працівників підприємства, які виконують збиральні роботи і роботи, пов'язані з використанням ресурсів, що є елементом змінних витрат (наприклад, оплата працівників, які обробляють посіви отруто­хімікатами).

У тваринництві до змінних витрат відносять оплату праці постійних праців­ників, рівень якої (оплати) безпосередньо пов'язується з обсягом виробленої продукції, витрати на продуктивний корм, витрати на ветеринарне обслугову­вання і племінну справу, технічний догляд і ремонт машин та обладнання галу­зі, витрати на електроенергію, технологічні цілі, воду, молоко на випоювання телят, транспортні витрати на перевезення продукції тощо.

У переробних підприємствах до змінних витрат відносять вартість сировини (включаючи витрати на її заготівлю), зменшену на вартість поворотних відходів чи супутньої продукції, вартість основних і допоміжних матеріалів, витрати на збут за мінусом витрат, віднесених до постійних витрат, паливо й енергію, на технологічні цілі, заробітну плату технологічних працівників (за винятком тієї частини, що віднесена до постійних витрат), соціальні нарахування на зазначе- ^НУ заробітну плату.

Змінні витрати хоч і змінюються зі зміною обсягу виробництва, все ж окремі їх складові відрізняються за характером такої зміни. За цією ознакою виділяють пропорційні змінні витрати, що змінюються прямо пропорційно зі зміною об-

сягу виробництва, наприклад, втрати на сировину та основні матеріали; про­гресуючі, що зростають швидшими темпами порівняно з темпами збільшення обсягу виробництва, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, маркетингові витрати в окремі періоди; дегресуючі змінні витрати — зроста­ють меншою мірою, ніж обсяг виробництва продукції, наприклад, витрати на ремонт обладнання. Проте на практиці ці три різновиди змінних витрат об'єднують в одну групу і проводять відповідний аналіз.

Обгрунтоване розмежування виїраг на постійні і змінні має велике значення для оцінки й аналізу ефективності виробництва та прийняття виважених, еконо­мічно доцільних управлінських рішень. У наступних розділах ми неодноразово будемо використовувати ці два види витрат для розв'язання відповідних еконо­мічних завдань. Тут же звернемо увагу на два напрями такого використання.

Перший напрям використовування поділу витрат на постійні і змінні — оцінка співвідношення між постійними і змінними витратами. На виробництві різних видів продукції і за різних технологій таке співвідношення може бути не однаковим, що безпосередньо впливає на результати виробництва.

У західній економічній літературі таке співвідношення називають операцій­ним левериджем О_л, який формалізовано можна подати виразом

О_л = ПВ:ЗВ, (6.1)

де ПВ постійні витрати; ЗВ — змінні витрати.

Для поглибленого аналізу формулу (6.1) можна подати так:

де О_б — обсяг виробництва продукції; ЗВ_Ц — змінні витрати на одиницю про­дукції.

Величина операційного левериджу безпосередньо впливає на рівень вироб­ничого ризику. Чим нижчий цей коефіцієнт, тим менший ризик за зниження об­сягів виробництва продукції, оскільки за таких умов менше зросте собівартість одиниці продукції за рахунок підвищення в ній частки постійних витрат, ніж це б мало місце за високого коефіцієнта операційного левериджу.

Як видно з формули (6.2), для зниження К_ол важливо не лише зменшувати

постійні і змінні виграти, а й забезпечувати збільшення виробництва продукції шляхом задіяиня всіх факторів ефективності: природних, технічних, технологі­чних, організаційно-економічних.

Очевидним є й те, що за підвищення К_ол підприємству необхідно буде біль­ше виробляти продукції, щоб досягти беззбиткового виробництва. Варто також знати, що ефективність використання постійних витрат безпосередньо залежить від ступеня використання виробничої потужності, у чому ми матимемо змогу переконатися в наступних темах підручника.

Другий напрям використовування поділу витрат на постійні і змінні — ви­значення рівня урожайності (продуктивності тварин), за якого відшкодовуються постійні та окремо сукупні витрати.

Підприємство може постати перед вибором: чи йому відмовитися від вироб­ництва збиткової продукції ще до завершення технологічного циклу, чи таки здійснювати його, щоб відшкодувати постійні витрати і у такий спосіб мінімі­зувати збитки.

Така мінімізація відбувається тоді, коли відшкодовувані урожаєм (продукти­вністю) постійні витрати перевищують суму змінних витрат, які необхідно по­нести, щоб отримати урожай (продуктивність), достатній для такого відшкоду­вання.

З іншого боку, підприємство повинне знати, яку йому потрібно отримати урожайність (продуктивність), щоб відшкодувати всі виробничі витрати (по­стійні + змінні) за прогнозованого рівня ціни.

Розрахувати такий рівень урожайності (продуктивності) можна з виразу

де Ц — прогнозована ціна одиниці продукції.

За своїм змістом показник У_п вказує на поріг доцільного рівня виробництва продукції, нижче від якого воно стає збитковим.