10.2. Класифікація і структура основного капіталу

Економічне значення основного капіталу полягає в тому, що він є мірилом розвитку процесу праці в агропромисловому виробництві, формує ступінь його комплексної механізації й автоматизації, забезпечує якісне і своєчасне виконання технологічних операцій і цим самим визначально впли­ває на продуктивність праці. Загалом необхідною умовою економічного зрос­тання держави є високі темпи накопичення основного капіталу. Таке накопи­чення повинно забезпечувати приріст валового внутрішнього продукту (ВВП). У світовій економіці вважається класичним (бажаним) таке співвідношення, за якого кожен відсоток накопичення основного капіталу забезпечує 0,5 % при­росту ВВП.

Залежно від цільового призначення основний капітал поділяють на дві гру­пи: основний виробничий капітал і основний невиробничий капітал.

Основний виробничий капітал представлений засобами праці, які беруть безпосередню участь у процесі виробництва і формуванні собівартості та варто­сті продукції На них припадає переважна частка основного капіталу підпри­ємств — до 85 — 90 %.

Основний невиробничий капітал не бере участі в процесі виробництва. Він формує соціальні умови життя працівників підприємств, членів їх сімей, а тому рівень забезпечення ним опосередковано впливає на результати виробничої діяль­ності. До складу цього капіталу відносять об'єкти житлово-комунального госпо­дарства і побутового обслуговування, організацій культури, освіти, охорони здоров'я, фізичної культури і соціального забезпечення.

Аграрні підприємства крім сільськогосподарської можуть виробляти й інші види продукції, займатися торгівлею, будівництвом тощо. Водночас чимало переробних підприємств стали займатися сільськогосподарською діяльністю, розвивати власну торговельну мережу, логістику. Тому основний виробничий капітал цих підприємств не однорідний за його функціональною роллю. Саме за цією ознакою вказаний капітал, скажімо, в аграрних підприємствах, поді­ляють на:

— основний виробничий капітал сільськогосподарського призначення, до якого відносять будівлі, споруди, передавальне обладнання, робочі і силові машини та обладнання, вимірювальні та регулюючі прилади, обчислювальну техніку та програмні засоби до неї, транспортні засоби, інструмент, виробни­

чий і господарський інвентар, внутрішньогосподарські дороги, мости та інші основні засоби. Названі основні виробничі засоби (з метою аналізу забезпе­чення ними й оцінки ефективності використання) можуть об'єднуватися в три групи: основні засоби рослинництва, тваринництва і загальногосподарського призначення;

— основний виробничий капітал несільськогосподарського призначення представлений вартістю промислово-виробничих і будівельних об'єктів, засобів торгівлі і громадського харчування. Певною мірою ці основні засоби характери­зують ступінь агропромислової інтеграції та диверсифікації виробництва.

Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засо­би» до основних засобів відносять матеріальні активи, які підприємство утри­мує і використовує з метою одержання певної господарської вигоди, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) котрих більше одного року (або операційного циклу, якщо він довший за рік).

Разом з тим Податковим кодексом України встановлено принципово новий поріг суттєвості щодо визнання матеріальних активів зі строком корисного ви­користання більше одного року як основні засоби. Зокрема, до них згідно з ПКУ відносять ті матеріальні активи, вартість яких перевищує 2500 грн і по­ступово зменшується у зв'язку з їх моральним і фізичним зношенням. Різні під­ходи до визначення порогу суттєвості стосовно вартості матеріальних активів породжує розбіжності в нарахованих сумах амортизації в системі бухгалтерсь­кого і податкового обліку.

На основі даних про вартість основного виробничого капіталу визначають по кожному підприємству такі важливі економічні показники, як капіталооснаще- ність виробництва і капіталоозброєність праці.

Капіталооснащеність розраховують як відношення вартості основного ви­робничого капіталу сільськогосподарського призначення до площі сільськогос­подарських угідь, а капіталоозброєність — до середньорічної кількості пра­цівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. На переробних підприємствах капіталооснащеність доцільно розраховувати на одиницю вироб­ничої потужності, а капіталоозброєність — до середньооблікової кількості пра­цівників.

У цілому по сільському господарству у 2012 р. досягнутий рівень забезпече­ності виробничим основним капіталом був ще недостатнім. Для багатьох аграр­них і переробних підприємств характерною є та обставина, що в них висока ступінь зношеності основного капіталу, який нерідко перевищує 70 %. Ця об­ставина посилює негативний ефект від низької капіталозабезпеченості вироб­ництва.

Для порівняння наведемо такі дані ННЦ «Інститут аграрної економіки»: в середньому по сільськогосподарських підприємствах України у 2010 р. на 1 га сільськогосподарських угідь (без довгострокових біологічних активів) припада­ло основного капіталу 435 дол. США, у деяких підприємствах з розвинутою су­часною матеріально-технічною базою — 3000 — 3500 дол., тоді як в окремих достатньо великих фермерських господарствах Німеччини — 4800 — 5000 дол. США.

Між господарствами існують істотні відмінності щодо капіталооснащенос/1 виробництва і капіталоозброєності праці. З підвищенням цих показників до оп­тимального рівня зміцнюється економічний стан суб'єктів господарювання. Крім того, на ефективність агропромислового виробництва істотний вплив справляє і структура основного виробничого капіталу, під якою розуміють відсоткове співвідношення окремих складових цього капіталу в його загальній вартості.

Крім розглянутого поділу основного капіталу за функціональним призна­ченням на основний виробничий і основний невиробничий капітал та галузевою ознакою — основний капітал сільськогосподарського призначення і несільсько- господарського (промислового), існують й інші ознаки його класифікації: за формою власності — власний і орендований (за фінансовою орендою); за вико­ристанням — діючий і недіючий (законсервований); за вартісною ознакою — маловартісний і дороговартісний; за видом діяльності — основний капітал опе­раційної діяльності та основний капітал інвестиційної діяльності.

Стосовно ж основних засобів як матеріально-речових об'єктів, то основною первісною кваліфікаційною ознакою їх є натурально-речовий склад. Згідно з цим критерієм виділяють такі основні засоби (табл. 10.1).

Таблиця 10.1СКЛАДОВІ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ, ІНШИХ НЕОБОРОТНИХ МАТЕРІАЛЬНИХ АКТИВІВ ТА МІНІМАЛЬНО ДОПУСТИМІ СТРОКИ їх КОРИСНОГО ВИКОРИСТАННЯ

За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»	За Податковим кодексом України	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
І. Основні засоби
• земельні ділянки	Група 1 — земельні ділянки	—
• капітальні витрати на по­ліпшення земель	Група 2 — капітальні витрати на по­ліпшення земель, не пов'язані з буді­вництвом	15
• будинки, споруди та пере­давальні пристрої	Група 3 — будівлі; споруди; передавальні пристрої	20 15 10
• машини й обладнання	Група 4 — машини й обладнання, з них електронно-обчислювальних	5 2
• транспортні засоби	Група 5 — транспортні засоби	5
• інструменти, прилади, ін­вентар (меблі)	Група 6 — інструменти, прилади, ін­вентар (меблі)	4
• тварини	Група 7 — тварини	6
• багаторічні насадження	Група 8 — багаторічні насадження	10
• інші основні засоби	Група 9 — інші основні засоби	12

За Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби»	За Податковим кодексом України	Мінімально допустимі строки корисного використання, років
II. Інші необоротні матеріальні активи
• бібліотечні фонди	Група 10 р- бібліотечні фонди	—
• малоцінні необоротні мате­ріальні активи	Група 11 — малоцінні необоротні матеріальні активи	—
• тимчасові (нетитульні) спо­руди	Група 12 — тимчасові (нетитульні) споруди	5
• природні ресурси	Група 13 — природні ресурси	—
• інвентарна тара	Група 14 — інвентарна тара	6
• предмети прокату	Група 15 — предмети прокату	5
• інші необоротні матеріальні активи	Група 16 — довгострокові біологічні активи	7

Як бачимо, класифікація основних засобів за П(С)БО 7 і ПКУ практично іден­тична за винятком того факту, що кодексом окремою групою виділяються довго­строкові біологічні активи і для усіх груп основних засобів наведено мінімально допустимі строки їх корисного використання (детальніше про них — у параг­рафі 10.4).

Основні засоби відображаються в активі балансу в розділі 1 «Необоротні ак­тиви» за первісною і залишковою вартістю.

Під необоротними активами розуміють всі активи, що не є оборотними та призначені для використання та одержання певної економічної вигоди протягом тривалого періоду — більше року (або одного операційного циклу, що тривас понад рік). До складу таких активів відносять матеріальні, нематеріальні та фі­нансові ресурси, зокрема, нематеріальні активи, основні засоби, незавершене будівництво, довгострокові біологічні активи, довгострокові фінансові інвести­ції, довгострокова дебіторська заборгованість і деякі інші.

Слід брати до уваги, що будь-який об'єкт основних засобів визнається акти­вом лише в тому разі, коли існує ймовірність отримання підприємством у май­бутньому певної економічної вигоди від його використання і коли вартість та­кого об'єкта може бути достовірно визначена.

При оцінці структури основного виробничого капіталу необхідно враховува­ти, що його складові елементи істотно відрізняються за функціональною роллю в процесі виробництва, а тому не з однаковою активністю впливають на кінцеві результати господарювання¹. За інших однакових умов вищих результатів дося­гають ті підприємства, які ліпше оснащені так званими активними основними виробничими засобами: силовими і робочими машинами, транспортними засо-

бами, довгостроковими біологічними активами (продуктивною худобою, бага­торічними культурними насадженнями).

Важливо також установити раціональне співвідношення між окремими струк­турними елементами основних засобів і насамперед між тими з них, ефективність використання яких взаємозумовлена. Наприклад, неможливо досягти бажаних результатів, якщо не буде встановлено необхідної пропорційності між силови­ми і робочими машинами, між будівлями, спорудами і продуктивною худобою, між площею багаторічних насаджень і потрібними складськими приміщеннями та холодильними установками.

Структура основного капіталу змінюється як у динаміці, так і залежно від спеціалізації підприємства. Тому оптимальний рівень капіталооснащеності і ра­ціональну структуру цього капіталу необхідно встановлювати для підприємства відповідно до його виробничого напряму, досягнутого рівня інтенсивності роз­витку головної галузі, місцевих природних умов.