Тема 5. Ринок сільськогосподарської продукції і продовольства

Ключові поняття і терміни: аграрний ринок; олігопсонічна будова ринку; бі- поляризована будова ринку; поліцентрична будова ринку; атомізована будова ринку; інфраструктура аграрного ринку; оптові продовольчі ринки; цінова ела­стичність попиту; сільськогосподарська проблема довгострокового періоду; агфляція; товарна інтервенція; фінансова інтеграція; організований товарний аграрний ринок.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

 сутність аграрного ринку і його будову за різними критеріями виокремлення;

 склад інфраструктури аграрного ринку, її сучасний стан і ос­новні напрями розвитку на регіональному та національному рівнях;

 цінову еластичність попиту на сільськогосподарську продук­цію і продовольство, причини виникнення сільськогосподарської проблеми довгострокового періоду та вплив на форму її вияву явища агфляції;

 основні напрями і механізми державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства,

а також УМІТИ:

• розраховувати, наскільки може знизитися ціна на відповідний продукт сільськогосподарського походження за умови збільшення його продажу на прогнозований відсоток, викликане сезонним ко­ливанням обсягу виробництва продукції або кліматичним фактором;

• визначати, наскільки відсотків може знизитися обсяг продажу продукції сільськогосподарського походження за умови підвищення ціни на цей продукт за передбачуваного зниження обсягу пропону­вання;

• визначати ступінь стабільності ринку сільськогосподарської продукції і ринку продовольства за показниками цінового співвід­ношення в часовому просторі та в територіальному розрізі і робити відповідні узагальнення щодо завершеності формування єдиного такого ринку на території України.

5.1. Поняття аграрного ринку. Внутрішня будова ринку сільськогосподарської продукції і продовольства

Аграрний ринок — це окремий товарний ринок, який має лише йому приитаманні специфічні особливості. В нормативних актах, в економічній літературі не має єдиного трактування цього поняття. Наприклад, у Законі України «Про державну підтримку сільського господарства України» від 2004 р. аграр-

ний ринок визначається як сукупність правовідносин, пов'язаних з укладанням цивільно-правових договорів щодо сільськогосподарської продукції (за продо­вольство не згадується).

Це звужене тлумачення аграрного ринку, оскільки не береться до уваги ряд принципових ознак, що характерні для будь-якого ринку, а також не врахову­ється та обставина, що аграрна сфера не може нормально функціонувати без ринку агротехнологій, ринку засобів виробництва для сільського господарства ^ тощо.

Отже, у широкому розумінні, аграрний ринок — це система товарно- грошових відносин між продавцями і покупцями сільськогосподарської проду- Н кції, продовольства, агротехнологій, засобів виробництва та науково-технічної В продукції для агропромислового виробництва, що ґрунтується на дотриманні Н вимог закону попиту і пропонування, вільному підприємництві та ціноутворен- щ ні, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання за споживача.

Аграрний розвиток — це комплексне поняття, бо включає в себе ринок мате­ріальних ресурсів для сільськогосподарських товаровиробників і переробних підприємств, ринок сільськогосподарської сировини і ринок продовольства. При цьому аграрії є суб'єктом ціноутворення, зокрема, ринку матеріальних ресурсів, ринку сільськогосподарської сировини і частково ринку продовольства. Тут тре­ба брати до уваги й ту обставину, що ринок сільськогосподарської продукції (си­ровини) і продовольства в свою чергу є досить структурованим, тому виокрем­люються для дослідження і регулювання окремі продуктові ринки — ринок зерна, цукру, молока і молочних продуктів, м'ясопродуктів, фруктів, овочів та ін.

У подальшому викладі матеріалу основна увага зосереджуватиметься на ри­нку сільськогосподарської продукції (сировини) і продовольства. Особливо ва­жливо правильно визначити й оцінити внутрішню будову такого ринку, яка є вирішальною для визначення типу ринку, ідентифікації відносин між продав­цями і покупцями, формування механізму ціноутворення та розроблення ефек­тивної державної регуляторної політики.

Для вивчення й аналізу внутрішньої будови ринку сільськогосподарської продукції доцільно скористатися двома критеріями: кількісним і якісним. За пе­ршим критерієм здійснюється оцінка кількісного співвідношення суб'єктів рин­ку — продавців і покупців. Проте нерідко така оцінка здійснюється не комплек­сно, тому робиться висновок, що ринок сільськогосподарської продукції є ринком з чистою (досконалою) конкуренцією.

Але це однобічне судження, бо береться до уваги лише велика кількість не­залежних один від одного сільськогосподарських товаровиробників, які вироб­ляють і пропонують досить однорідну продукцію, що значно підсилює конку­рентне середовище серед продавців. Адже кожний окремо взятий товаровиробник (продавець) не в змозі вплинути на ринкову ціну, оскілки його частка як продавця в загальному обсязі пропонування є надзвичайно малою, а цінова перехресна еластичність попиту на сільськогосподарські товари, що ха­рактеризує ступінь впливу зміни ціни на продукцію і-то сільськогосподарського товаровиробника на обсяг виробництва (пропозиції) у-го товаровиробника, на­ближається до нуля.

Отже, щоб об'єктивно судити про будову будь-якого ринку, потрібно па­м'ятати про неспростовну істину: ринок існує лише тоді, коли крім продавців є й покупці. Тому ринок сільськогосподарської продукції потрібно розглядати не однобічно, а комплексно, тобто як ринок продавців і покупців та як структуро- ване явище за окремими його сегментами (своя ринкова інфраструктура, різне співвідношення між продавцями і покупцями, свої регуляторні механізми то­що).

Тоді цей ринок, за класифікацією ринків німецького економіста Г. фон Шта- кельберга, є підстави розглядати як ринок з олігопсонічною будовою (на окре­мих місцевих ринках навіть монопсонічною будовою) — велика кількість виро­бників (продавців) і мала кількість покупців.

За такої будови переробні і заготівельні підприємства мають сильну ринкову владу, вони дістають можливість здійснювати у своїх інтересах цінову політи­ку, домагатися вигідніших для себе й інших умов закупівлі сільськогосподарсь­кої продукції, вони не несуть або несуть незначні витрати при заміні одних продавців на інших.

Для олігопсонічної та монопсонічної будови сільськогосподарських ринків притаманна негативна з погляду сільськогосподарських товаровиробників тен­денція до зниження їх частки (вартості сільськогосподарської продукції) у роз­дрібній ціні продовольчих товарів. Ця тенденція реально виявляється в довго­строковому періоді, причому вказана частка є тим меншою, чим більше є відокремлених стадій переробки і руху сільськогосподарської сировини на шляху до одержання продукції кінцевого споживання, і навпаки.

У зв'язку з цим актуальним постає питання будови ринку сільськогосподар­ської продукції і продовольства за якісним критерієм — наявності проміжних ланок між товаровиробником і кінцевим споживачем. Відповідно до вимог цьо­го критерію будова ринку може бути поліцентричною або біполяризованою.

Для поліцентричної будови ринку характерна надмірна кількість операторів (учасників), які послідовно займають свою нішу на шляху руху сировини від сільськогосподарського товаровиробника (перша ланка єдиного технологічного ланцюга) до кінцевого споживача (остання ланка).

Чим більше операторів-посередників (ланок) у такому ланцюгу, тим меншою стає частка сільськогосподарських товаровиробників у ціні кінцевого продукту, а отже, зменшуються їх доходи на кожну одиницю реалізованої ними продукції. Тому поліцентрична будова ринку є неприйнятною для ринку сільськогоспо­дарської продукції.

Потребам аграріїв найбільше відповідає його біполяризована будова. За та­кої будови на шляху руху сільськогосподарської сировини від виробника до стадії безпосереднього виготовлення з неї продовольства і його реалізації кін­цевому споживачеві розміщується значно менша порівняно з поліцентричною будовою кількість юридично відокремлених ланок, які претендують на частку Доходу від реалізації кінцевого продукту («пирога») за рахунок зменшення час­тки доходу сільськогосподарського товаровиробника.

Наближеною до ідеальної є така біполяризована будова ринку, для якої при­таманні лише два оператори: первинний виробник, що формує пропонування, і

кінцевий споживач, що формує попит. Проте в реальному аграрному ринковому середовищі досягти такої будови часто стає неможливим через необхідність проходження сільськогосподарською сировиною низки виробничих стадій на шляху до кінцевого споживача. Такі стадії є відокремленими і виступають са­мостійними операторами ринку.

Скажімо, виробник зерна продає зерно борошномельним підприємствам, які виготовлене борошно продають хлібозаводам, а хлібозаводи — готовий про­дукт — хліб і хлібобулочні вироби, продають підприємствам роздрібної торгів­лі, а ті — реалізують його споживачам. У цьому ланцюзі є чотири самостійні оператори, не включаючи споживачів, кожний з яких заінтересований одержати прибуток від своєї діяльності.

Якби між цими ланками (операторами) не було посередників, то така будова ринку набувала б ознак атомізованої. Вона є достатньо прийнятною для спо­живача, хоча він взаємодіє лише з останньою ланкою — роздрібною торгівлею, а тому не в змозі впливати на решту проміжних ланок, не кажучи вже про пер­винного виробника. Поява посередників між цими операторами перетворює атомізовану будову ринку на поліцентричну.

Олігопсонічна (монопсонічна) будова ринку сільськогосподарської продук­ції є об'єктивним породженням суспільного поділу праці. Вона не може бути істотно змінена, а отже, й надалі залишатиметься потенційно здатною породжу­вати ціновий диктат підприємств III сфери АПК, різних посередників (трейде- рів). Тому ситуацію на ринку сільськогосподарської продукції можна до відо­мого ступеня змінити на користь сільськогосподарських товаровиробників, коли олігопсонічна будова цього ринку буде поєднуватися з біполяризованою чи атономічною.

Досягти цього можна на основі вертикальної агропромислової інтеграції, що будується на основі єдиної власності, коли всі або більшість ланок єдиного тех­нологічного ланцюга мають єдиного власника. (Детальніше про це йтиметься в темі 21.)

Завершену форму біполяризована будова ринку набуває тоді, коли інтегра­тор — переробне підприємство не лише поєднаний відносинами власності з сільськогосподарським виробництвом, а й розвиває власну торговельну мережу. За цих умов знижуються ринкові ризики, стабілізується цінова кон'юнктура, зростає соціальна орієнтація агробізнесу.

Проте такий шлях переходу до біполяризованої будови ринку сільськогоспо­дарської продукції не вирішує проблеми в цілому, бо торкається лише певного сегмента великомасштабного виробництва, тоді як у сільському господарстві є тисячі дрібних і середніх товаровиробників.

Таким чином, нагальним питанням є розвиток інфраструктури аграрного ри­нку, яка б функціонувала в інтересах усіх аграріїв незалежно від їх організацій­ної форми і розміру ведення аграрного бізнесу.

Перш ніж розглянути це питання, для повної характеристики аграрного рин­ку важливо наголосити й на тій обставині, що ринок матеріальних ресурсів для села за кількісним критерієм є ринком олігополії («багато покупців — мало продавців»), інколи навіть ринком монополії. У зв'язку з цим сільськогосподар­-

­ські товаровиробники нерідко залишаються в економічному програші через іс­тотну ринкову владу підприємств І сфери АПК — виробників матеріально- технічних ресурсів.

Ринок^продовольства по багатьох продовольчих товарах також є ринком олі- гополії. Його утворюють переробні підприємства через власну роздрібну й оп­тову торгівлю, супермаркети (підприємства роздрібної торгівлі) і споживачі.

Сільське господарство перебуває ніби в лещатах ринків, що його оточують, з мінімальними можливостями обстоювання своїх економічних інтересів. Адже переробні підприємства — виробники продовольчих товарів не можуть істотно вплинути на роздрібні ціни, бо їх рівень обмежується купівельною спроможніс­тю населення, і тому своє економічне благополуччя вони вирішують переважно за рахунок сільськогосподарських товаровиробників.