9.3. Витрати на оплату праці й показники використання персоналу

Витрати на оплату праці в сільськогосподарському виробництві є од­нією з основних статей витрат і займають значну частку в структурі собівартос­ті сільськогосподарської продукції, причому фактичні витрати підприємства на робочу силу значно більші від тих, що безпосередньо виплачуються працівни­кам. Це пов'язано із соціальними виплатами, які зобов'язані здійснювати під­приємства відповідно до чинного законодавства.

Витрати на оплату праці з соціальними нарахуваннями займають найбільшу питому вагу в структурі собівартості продукції тих видів продукції, технологія виробництва яких за даного рівня механізації виробничих процесів вимаїж від­носно більших затрат живої праці (овочі, картопля, цукровий буряк, молоко).

У цілому по сільському господарству частка витрат на оплату праці має тен­денцію до зниження. Якщо, наприклад, у 2005 р. ця частка становила 14,4 %, _а на соціальні нарахування — 1,7 % з градацією по рослинництву і тваринництву відповідно — 13,7 і 15,6 % та 1,6 і 1,8 %, то у 2010 р. — 12,1 і 2,1 % відповідно, а по рослинництву — 11,6 та 2,0 і тваринництву — 13,1 і 2,2 %.

Така тенденція зумовлена двома причинами: відставанням темпів зростання оплати праці в сільському господарстві порівняно з темпами її зростання в ін­ших галузях економіки, низьким рівнем оплати праці (у сільському господарст­ві він найнижчий) та істотним зниженням трудомісткості виробництва основ­них видів продукції завдяки підвищенню рівня механізації та автоматизації виробничих процесів.

У переробних підприємствах частка оплати праці працівників, зайнятих на технологічних операціях, є низькою і коливається в межах 2 — 5 % загальної суми виробничих витрат. Це зумовлено специфікою переробного виробництва

• домінуючу частку витрат у структурі собівартості кінцевої продукції тут за­ймає сировина й основні матеріали.

Витрати на робочу силу мають різний характер зв'язку з кінцевими резуль­татами виробництва. Так, оплата праці постійних працівників, що здійснюється за місячними ставками в аграрних підприємствах (для фермерських господарств

• оплата праці фермерів і постійних найманих працівників) розглядається ни­ми як постійні витрати. І це справедливо, оскільки вказана частка фонду оплати праці повинна бути виплачена незалежно від того, який обсяг продукції вироб-

^ лено і який прибуток одержує підприємство за результатами господарської дія- шіьності.

Ця обставина зумовлює необхідність раціональної організації праці даної ка- ^ргегорії постійних працівників, ретельного планування виробництва з метою за- у безпечення для них необхідного фронту робіт, що забезпечує повне викорис­тання фонду їх робочого часу протягом року.

Оплата праці постійних працівників, що здійснюється за відрядними розцін­ками за обсяг виробленої продукції, а також оплата тимчасово залучених пра­цівників для виконання сезонних робіт (як правило, це збирання) розглядається підприємством як змінні витрати, що збільшуються або зменшуються відповід­но до змін обсягу продукції.

Зі зростанням урожайності культур, продуктивності тварин, з розширенням до раціональних меж їх поголів'я збільшуються і масштаби виробництва. За­вдяки цьому підприємства знижують постійні витрати на оплату праці з розра­хунку на одиницю продукції, внаслідок чого (за інших однакових умов) дося­гають вищої дохідності.

До змінних витрат слід відносити й оплату праці працівників, які виконують технологічні операції, пов'язані з підготовкою до використання і безпосереднім використанням ресурсів, що набувають форми змінних витрат — мінеральних та органічних добрив, отрутохімікатів, насіння нових більш урожайних сортів і гібридів та вищих репродукцій.

На переробних підприємствах з сезонним характером виробництва (напри­клад, цукрозаводах, плодоовочево-консервних заводах, підприємствах первин­

ного виноробства) заробітна плата технологічних працівників розглядається як змінні витрати, оскільки що більше переробляється сировини і виготовляється кінцевого продукту, то більшою буде заробітна плата таких працівників (збіль­шується кількість днів переробки, повніше використовується виробничі потуж­ності).

До змінних витрат також відносять заробітну плату водіїв, що доставляють сировину, приймальників сировини, працівників складів готової продукції то­що. Тимчасом до постійних витрат на заробітну плату належать заробітна плата адміністративного персоналу, керівників підрозділів, постійних працівників, які відповідають за ремонт і справну роботу обладнання у міжсезонний і сезонний періоди тощо.

Обгрунтоване визначення витрат на заробітну плату, що належать до постій­них і змінних, має велике значення для визначення точки беззбитковості вироб­ництва, планування й аналізу фонду оплати праці.

Досягти збільшення виробництва продукції і зниження її собівартості за статтею «Оплата праці з нарахуваннями», а також забезпечити економію мате­ріальних витрат можна лише за умови раціонального використання всіх катего­рій працівників аграрних і переробних підприємств.

Для оцінки такого використання застосовують кілька показників. Насампе­ред необхідно визначити і проаналізувати показники динаміки робочої сили: коефіцієнт найму та коефіцієнт вибуття.

Коефіцієнт найму К_н розраховують за формулою

де ЧП_пр — чисельність працівників, прийнятих на роботу до підприємства про­тягом року; ЧП_нр — чисельність працівників на підприємстві на кінець року. Коефіцієнт вибуття К_в можна розрахувати з виразу

де ЧП_В — чисельність вибулих працівників протягом року; ЧП_пор — чисель­ність працівників на початок року.

За допомогою цих коефіцієнтів можна визначити темп зміни чисельності працівників на підприємств Т₃ і коефіцієнт валового обороту робочої сили Ope, а саме:

Тз = (К_н-К_в) • 100,

Орс⁼ К_н + К_в.

Будь-яке підприємство має бути заінтересоване в збереженні стабільності ірудового колективу, оскільки завдяки цьому досягається за інших однакових умов вищий рівень продуктивності праці. А це означає, що бажаною тенденці­єю зміни абсолютного ріиия даних показників є тенденція до їх зниження.

Якщо, скажімо, коефіцієнт валового обороту робочої сили зростає, то ц_с означає, що на підприємстві посилюється плинність персоналу, створююгься умови до погіршення використання робочої сили. Проте сказане не означає, що підприємства штучно мають знижувати показник динаміки робочої сили. Існує чимало випадків, коли підприємство заінтересоване в найнятті більш кваліфіко­ваних працівників, працівників нових професій, високопрофесійних спеціаліс­тів. У таких випадках зростатиме коефіцієнт найму, і це цілком виправдано.

Даний приклад засвідчує, що показники динаміки робочої сили повинні бути детально проаналізовані, насамперед з погляду з'ясування причин, що зумовили зміну їх абсолютної величини.

На підприємствах важливо обчислювати й аналізувати і такий показник, як ступінь відданості персоналу підприємству. Розраховується він діленням зага­льної суми років роботи на даному підприємстві штатних працівників списко- вого складу на річну середньооблікову чисельність цих працівників. Цей показ­ник характеризує середній стаж роботи працівників на підприємстві. Із його зростанням створюються передумови для успішної і стабільної роботи суб'єктів господарювання.

Аналіз раціональності використання персоналу на підприємстві здійснюють і за такими показниками:

Коефіцієнт використання запасу праці. Це важливий для аграрних підпри­ємств коефіцієнт, насамперед для сільськогосподарських виробничих коопера­тивів. Визначається як частка від ділення фактичної кількості відпрацьованих постійними працівниками людино-годин у цілому по підприємству на запас праці.

Запас праці обчислюють з урахуванням ефективного річного фонду робочо­го часу одного працівника, який розраховують так: від 365 днів віднімають 60 вихідних і святкових днів, а також 29 днів відпустки і невиходів на роботу через хворобу. В результаті одержують явочний фонд робочого часу в кількості 276 днів. Множенням цієї кількості днів на середню тривалість робочого дня (6,83 год) обчислюють ефективний річний фонд робочого часу одного праців­ника — 1885 год. Звідси запас праці Зп можна визначити з виразу

З_п= 1885•Чп_п

де Чп_п — чисельність постійних працівників підприємства.

За раціонального використання трудових ресурсів коефіцієнт використання запасу праці може дорівнювати одиниці.

З розглянутим показником тісно пов'язаний і показник трудової активності працівників. Розраховують його діленням відпрацьованих по підприємству по­стійними працівниками людино-годин на їх кількість. Із зростанням даного по­казника зростає також коефіцієнт використання запасу праці, і навпаки.

Коефіцієнт (іступінь) виконання норм виробітку як частка від ділення Ф^ак~ тичного обсягу виконаних робіт (виробленої продукції) на змінну норму виробіт­ку. Його розраховують по окремих технологічних операціях, і він достатньо по­вно характеризує ступінь раціонального використання робочої сили за умови забезпечення необхідної якості виконуваних робіт.

Якщо даний показник дорівнює одиниці або більший за неї, то це свідчить про раціональне використання на підприємстві персоналу. Різниця між коефіцієнтом виконання норм виробітку га одиницею, помножена на 100 свідчить, наскільки відсотків перевиконуються (знак «+») або не виконуються (знак «-») норми ви робітку на окремій технологічній операції або в цілому за їх сукупністю.

Ступінь виконання норм виробітку значною мірою залежить від коефіцієнти використання робочого часу зміни, що визначається як частка від ділення фак­тичного чистого робочого часу зміни на нормативну тривалість зміни в годинах (7 год). З підвищенням рівня цього показника до науково обґрунтованих меж зростатиме (за інших однакових умов) коефіцієнт виконання норми виробітку, і навпаки.

Для переробних підприємств і АПФ як цілісних підприємств важливе зна­чення має показник ступеня відповідності кваліфікації робітників рівню склад­ності виконуваних ними робіт. Визначається діленням середнього тарифного розряду групи працівників (певного цеху чи технологічного процесу) на серед­ній тарифний розряд робіт, що виконуються. Бажано, щоб цей показник пряму­вав до одиниці.

Для аграрних і переробних підприємств, АПФ необхідною умовою досяг­нення ліпших результатів господарювання є забезпечення трудової дисципліни персоналу і виконання окремими працівниками норм виробітку (у разі норму­вання робіт).

Рівень дисципліни розраховується відношенням людино-днів неявок на ро­боту до загальної кількості відпрацьованих людино-днів по підприємству. В умовах конкуренції робочої сили цей показник поступово втрачає своє значен­ня, але для окремих підприємств з непрестижними і/або мало оплачуваним ви­робництвом він все ще залишається актуальним.

Як уже зазначалося, про раціональність використання трудових ресурсів мож­на до певної міри судити і за показниками сезонності виробництва. Вони, а також розглянуті в даному підрозділі інші показники, хоч і є важливими, але за суттю можуть буги допоміжними, оскільки в змозі лише частково і з певних сторін ха­рактеризувати ефективність використання трудових ресурсів підприємства. Най­повніше про неї можна судити на основі показників продуктивності праці.