6.1. Поняття витрат і собівартості продукції

У процесі господарської діяльності для створення нових споживних вартостей (продукції) чи надання послуг підприємства використовують різні ресурси: сировину, основні і допоміжні матеріали, насіння, добрива, корми, основні засоби, працю тощо. Щоб сформувати ці ресурси і забезпечити орга­нізацію їх використання потрібні кошти. Вони й утворюють витрати підпри­ємства.

У Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» дається таке загальноекономічне визначення поняття витрат: витратами звітного періоду ви­знаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.

Таке трактування витрат не цілком узгоджується з теорією кругообігу ресур­сів, бо в ході операційної діяльності активи не вибувають, а трансформуються з одного виду в інший. Тому витрати операційної діяльності виправдано тракту­вати як грошовий вираз ресурсів, використаних (виробничо-спожитих) у проце­сі виробництва і збуту продукції (надання послуг, виконання робіт) та організа­ції управління ним на всіх його ієрархічних рівнях.

У даному випадку йдеться про поточні (операційні) витрати, які підпри­ємства здійснюють постійно для забезпечення безперервності виробництва. Особливістю поточних витрат є те, що одні з них є циклічними, бо повторю­ються з кожним циклом виготовлення продукції (наприклад, витрати на насін­ня, добрива, основні матеріали), а інші — безперервними, наприклад, витрати на корми, утримання управлінського персоналу, машин і обладнання, будівель і споруд.

Крім поточних витрат підприємства здійснюють і разові витрати, які ще називають інвестиційними. Вони спрямовуються на придбання (створення) основних засобів, нематеріальних та інших дохідних активів.

Поточні (операційні) витрати мають натуральну і грошову форми. Від нату­ральної величини витрат ресурсу і його вартості безпосередньо залежить собі­вартість продукції.

Собівартість як економічна категорія являє собою відокремлену частину ва­ртості. Основу цієї категорії становлять вартість спожитих засобів виробництва ¹ вартість необхідного продукту. В конкретно економічному розумінні собівар­тість — це грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції (робіт, послуг).

Собівартість — один із найважливіших показників господарської діяльності підприємств, оскільки показує, у що саме обходиться господарству виробництво відповідного виду продукції і наскільки економічно вигідним воно є в конк­ретних природно-економічних умовах господарювання. Чим вища ступінь ефе­ктивності використання ресурсів, досконаліша технологія й організація вироб­ництва, тим нижчою буде собівартість продукції, і навпаки.

Показник собівартості дає можливість глибоко аналізувати економічний еїал підприємства і виявляти резерви підвищення ефективності виробництва. За ін­ших однакових умов підприємство тим більше одержуватиме прибутку на оди ницю продукції, чим нижча її собівартість, і навпаки. Собівартість продукції е ціноутворюючим фактором, основою ціни товару.

Зі зниженням собівартості зростає цінова конкурентоспроможність продук­ції, а отже, і зміцнюються позиції підприємства на товарному ринку. Водночас собівартість є нижнім обмежником ціни, бо прибуток можна одержати лише за її перевищення.

Важливо зазначити й те, що прибутковість підприємства перебуває в обер­неній залежності від собівартості. З її зниженням зростає окупність витрат при­бутком, створюються сприятливі умови для прискорення темпів розширеного відтворення та підвищення матеріальної заінтересованості власників і праців­ників.

Показник собівартості є важливим інструментом для розробки рекомендацій з удосконалення розміщення сільськогосподарського виробництва, а разом з тим і переробних підприємств по природних зонах і мікрозонах України, а та­кож для визначення перспектив розвитку підприємств щодо вибору ними най­більш ефективних галузей.

У сільськогосподарському виробництві розрізняють кілька видів собівартості.

Індивідуальна собівартість визначається на кожному підприємстві. За окремими видами продукції її рівень залежить від місцевих агрономічних, зоо­технічних, технічних, організаційно-економічних і природних умов.

Суспільна собівартість розраховується за сукупністю підприємств і відо­бражає середні витрати на виробництво продукції. Розрізняють такі її форми, як середньогалузева (обчислюється по країні в цілому в розрізі кожного виду про­дукції), середньозональна і зведена, саме вона визначається відповідно до адмі­ністративно-територіального принципу — по району, області.

За економічним змістом і видами витрат, що включаються до собівартості продукції, розрізняють виробничу і повну (комерційну) собівартості.

Виробничу собівартість формують витрати, пов’язані з виробництвом і до­робкою продукції, її транспортуванням до франко-місця зберігання чи вироб­ничого споживання. До повної собівартості включають виробничу і витрати підприємства на реалізацію продукції, адміністративні та інші накладні витрати.

Залежно від поставленої мети і строків визначення собівартості продукції розрізняють планову, фактичну й очікувану собівартості.

Планова собівартість визначається до початку планового періоду. Вона має велике значення у здійсненні режиму економії й організації дієвого контро­лю за витрачанням коштів, за господарською діяльністю підприємств та їх ви­робничих підрозділів протягом планового періоду.

Фактична собівартість визначається за результатами господарської діяль­ності в кінці звітного періоду на основі фактичних витрат і обсягу одержаної продукції.

Фактична собівартість дає змогу визначити прибуток підприємства й еконо­мічну ефективність виробництва кожного виду продукції (робіт, послуг),

з'ясувати причини низької дохідності або збитковості окремих галузей, виявити резерви скорочення витрат на одиницю продукції.

Очікувана собівартість визначається протягом року на основі як фактич­них, так і прогнозованих (очікуваних) даних, одержаних розрахунково з метою контролю за витрачанням коштів.

На переробних підприємствах визначають індивідуальну собівартість окре­мих продовольчих товарів по кожному підприємству. Причому по багатьох з них, наприклад, молокопереробних заводах, м'ясокомбінатах, консервних заво­дах, підприємствах спиртової промисловості індивідуальну собівартість визна­чають щомісячно, тоді як в аграрних підприємствах — за рік, що зумовлено тривалим циклом виробництва.

На переробних підприємствах також визначають виробничу і повну, планову і фактичну види собівартості. У зв'язку з визначенням щомісячної собівартості необхідність в обчисленні очікуваної собівартості відпадає.

Із собівартістю одиниці продукції тісно поєднано поняття граничних витрат, що характеризують величину приросту витрат на одиницю приросту продукції, а саме:

Де Г_в — граничні витрати; dСВ — приріст сукупних витрат; dQ — приріст обсягу виробництва продукції в натуральному вимірі на гранично малу величину.

Граничні сукупні витрати є першою похідною функції обсягу виробництва продукції, а їх величина — одним із важливих індикаторів для прийняття рі­шення щодо доцільності зміни обсягу виробництва.