10.1. Характеристика виробничого капіталу, його поділ на застосовуваний і виробничо спожитий

Сільськогосподарське виробництво здійснюється за органічної єдно­сті чотирьох (в умовах зрошення — п'яти) факторів, у переробній промислово­сті — трьох факторів, серед яких важливе місце займають засоби виробництва — знаряддя і предмети праці (основні засоби й оборотні засоби). Засоби вироб­ництва беруть безпосередню участь у створенні вартості продукції і, будучи складовим елементом продуктивних сил, визначають ступінь розвитку матеріа­льно-технічної бази підприємств. Тому від рівня забезпеченості виробництва знаряддями і предметами праці, їхньої структури та ефективності використання значною мірою залежать кінцеві результати діяльності суб'єктів господарюван­ня в агропромисловому комплексі.

Знаряддя і предмети праці, виражені у вартісній формі, разом з грошовими ресурсами, що обслуговують процес виробництва, становлять поняття «вироб­ничий капітал підприємства». Його кругообіг відбувається як рух вартості, результатом якого є виробництво матеріальних благ, що втілюють в собі собі­вартість спожитих засобів виробництва.

Залежно від характеру обороту, а також від функціональної ролі і значення в процесі створення нових споживних вартостей засоби виробництва поділяють на основний і оборотний капітал.

Основний виробничий капітал¹ — це грошовий вираз знарядь праці, що бе­руть участь у процесі виробництва тривалий час, зберігаючи при цьому натура- льно-речову форму.

Споживна вартість знарядь праці закріплюється на тривалий час у сфері ви­робництва, а вартість перебуває в постійному русі, причому частина її перено­ситься на заново створений продукт, а інша частина, постійно зменшуючись, фіксується у цих засобах виробництва до завершення строку їхнього викорис­тання.

Специфічною особливістю сільського господарства є те, що окремі види за­собів виробництва можуть докорінно (під дією людського фактора) змінювати свою функціональну роль у процесі виробництва. Тому в одному випадку їх розглядають як основні засоби, а в іншому — як оборотні.

Наприклад, основне стадо корів, основні свиноматки раніше, до виділення їх у самостійний елемент активу балансу «Довгострокові біологічні активи», роз­глядалися як елемент основних виробничих засобів (тепер — необоротних ак­тивів), оскільки їх функціональна роль полягає у відтворенні поголів'я і вироб­ництві предметів праці (молока). Проте при вибраковці корів і свиноматок та ставленні їх на відгодівлю відбувається зміна функціональної ролі цих необоро­тних активів у процесі виробництва й їх уже розглядають як оборотні засоби, яким притаманний зовсім інший характер обороту.

Оборотні засоби представлені предметами праці. Вони беруть участь у про­цесі виробництва протягом лише одного виробничого циклу, втрачають при цьому натурально-речову форму і повністю передають свою вартість на заново створюваний продукт. Як бачимо, характер їх обороту докорінно відрізняється від характеру обороту основних засобів, що безпосередньо позначається на фор­муванні витрат, які включаються до собівартості продукції.

У процесі кругообігу виробничий капітал послідовно переходить зі стадії виробничих запасів у стадію виробництва, а з неї — в стадію готового продук­ту. Такий рух виробничого капіталу відбувається як рух вартості, зумовлюючи необхідність його розмежування на застосовуваний і виробничо спожитий.

Застосовуваний основний капітал представлений первісною вартістю зна­рядь праці, а виробничо спожитий — лише частиною її у формі річної суми амортизації на реновацію. Застосовуваний основний капітал завжди є більшим від виробничо спожитого протягом року на строк експлуатації знарядь праці (основних засобів).

Для оборотних засобів, як правило, характерне зворотне співвідношення. За­стосовувані оборотні засоби вимірюються вартістю їх середньомісячного залиш­ку, виробничо спожиті — матеріальними витратами. Враховуючи характер обо­роту предметів праці, стає очевидним, що виробничо спожиті оборотні засоби будуть у стільки разів перевищувати застосовувані, скільки оборотів зроблять оборотні засоби протягом року.

Поділ виробничого капіталу на застосовуваний і виробничо спожитий має глибокий економічний зміст, оскільки дає змогу правильно визначити роль знарядь і предметів праці у формуванні собівартості продукції. Стає очевид­ним, що основна частка витрат формується за рахунок не основних, а саме оборотних засобів, хоч первісна вартість перших значно перевищує вартість останніх.