15.3. Методика аналізу рентабельності виробництва

і фактори її підвищення

Для виявлення резервів подальшого підвищення ефективності вироб­ництва важливо здійснити всебічний аналіз показників рентабельності.

Із логіки побудови показника рівня рентабельності випливає, що його вели­чина залежить від двох факторів — ціни реалізації 1 ц продукції і рівня її собі­вартості. Для визначення зміни рівня рентабельності від зміни ціни ДР_б можна скористатися формулою

де Ці і Цо — ціна реалізації 1 ц продукції відповідно у звітному і базовому ро­ках; Сі — собівартість 1 ц продукції у звітному році.

Вплив собівартості на рівень рентабельності ЛР_С можна визначити, відняв­ши від рівня рентабельності звітного року показник ДР_Ц або ж з виразу

де Со — собівартість 1 ц продукції у базовому періоді.

При аналізі рівня рентабельності потрібно брати до уваги такі закономірнос­ті зміни цього показника під впливом розглянутих факторів.

1. За умови, що собівартість 1 ц продукції нижча за ціну її реалізації, то за будь-якої величини собівартості кожний відсоток зростання ціни зумовлює під­вищення рівня рентабельності більш ніж на 1 %.

2. За одного і того ж рівня собівартості продукції кожний відсоток зростання ціни зумовлює підвищення рівня рентабельності на одну і ту ж величину (від­соткових пунктів).

3. З підвищенням рівня рентабельності, досягнутого завдяки зниженню собі­вартості продукції, кожний відсоток зростання ціни забезпечує все більший приріст рівня рентабельності (відсоткових пунктів) порівняно з таким прирос­том за нижчого рівня рентабельності.

4. За однієї й тієї ж ціни кожний відсоток зниження собівартості продукції забезпечує прогресуюче зростання рівня рентабельності (відсоткових пунктів).

Для того щоб переконатися у викладеному, наведемо такий приклад. Скажі­мо, ціна за 1 ц продукції становить 60 грн, а собівартість 1ц — 57 грн. Рівень рентабельності за цих умов становить 5,263 % (60 - 57) : 57) • 100. За зростання ціни на 1 % рівень рентабельності дорівнюватиме (60 • 1,01) : 57 = 6,316, а при­ріст цього показника становитиме 1,05 % (6,316 - 5,263). За зростання ціни на

2. % рівень рентабельності підвищиться до 7,368 % (60 * 1,02) : 57) * 100, а при­ріст даного показника не зміниться і становитиме також 1,05 % (7,368 - 6,316) і т. д. Тобто в даному випадку виявляється друга закономірність.

Тепер припустімо, що рівень рентабельності зріс завдяки зниженню собівар­тості продукції до 10,09 % (60 - 54,5) : 54,5 • 100. Тоді за зростання ціни на 1 %

він підвищиться до 11,19% 1(60,6 - 54,5): 54,5] * 100, тобто цей показник зросте т

1,1 % (11,19 -10,09).

За рівня рентабельності 50 % [(60 — 40): 40] • 100 зростання ціни на 1 % уже зумовлює приріст цього показника на 1,5 в. п., за рівня рентабельності 100 %

• відповідно 2 в. п., 200 % — 3 в. п., 300 % — 4 в. п. та ін.

Як бачимо, тут реалізується третя закономірність залежності показника рі­вня рентабельності від собівартості продукції та її ціни. У межах будь-якого досягнутого рівня рентабельності обов’язково дотримуються другої закономі­рності.

Скажімо, за рентабельності 50 % зростання ціни на 1 % зумовлює приріст цьо­го показника на 1,5 % [(60 • 1,01 - 40) : 40] - 100 = 51,5; 51,5 - 50 = 1,5 в. п. За підвищення ціни на 2 % рівень рентабельності зростає до 53 % [(60 • 1,02 - 40):

: 40] • 100, а приріст цього показника знову ж таки становить 1,5 в. п. (53 - 51,5).

Тепер проаналізуємо ситуацію, коли рівень рентабельності зростає завдяки послідовному зниженню собівартості і за стабільної ціни. Скажімо, собівартість продукції знизилася на 1 %. Тоді рівень рентабельності зросте до 6,326 % [(60 -

• 56,43) : 56,43] • 100, а приріст цього показника становитиме 6,326 - 5,263 = = 1,063 в. п.

За зниження собівартості на 2 % рівень рентабельності становитиме 7,411 %, а приріст даного показника — 1,085 в. п. За зниження собівартості на 3 % при­ріст рівня рентабельності уже становить 1,108 в. п., на 4 % — 1,130 в. п., 5 % — 1,154 в. п., 6 % —.1,179 в. п. та ін. і за зниження собівартості на 10 % — 1,285 в. п.

У даному випадку повністю підтверджується четверта закономірність, при­чому з підвищенням початкового рівня рентабельності, взятого для аналізу, ко­жний відсоток зниження собівартості забезпечує все більший приріст рентабе­льності порівняно з таким приростом за нижчого рівня цього показника. Наприклад, за 50 % рівня рентабельності зниження собівартості на 1 % забезпе­чує приріст рівня рентабельності на 1,515 в. п., на 2 % — 1,546 в. п., на 3 % — 1,578 в. п., на 4 % — 1,611 в. п. і т. д., на 10 % — 1,832 в. п.

У загальному підсумку зниження собівартості на 10 % забезпечило в даному випадку зростання рівня рентабельності на 16,67 в. п., тоді як за такого ж поча­ткового рівня рентабельності (50 %) зростання ціни на 10 % зумовлює підви­щення цього показника на 15 в. п.

Тепер стає очевидним, що основним напрямом підвищення рівня рентабель­ності є зниження собівартості продукції, оскільки це забезпечує більший при­ріст досліджуваного показника. Цей висновок набуває ще більшої актуальності у зв’язку з тим, що підприємство має реальні важелі впливу на собівартість продукції, тоді як на ціну його вплив у більшості випадків обмежений або вза­галі неможливий.

Варто зауважити, що в наведеній методиці аналізу рівня рентабельності окремо не виділяються постійні та змінні витрати, а до уваги береться їх сумар­на величина. Проте потреба в такому виділенні стає очевидною тоді, коли по­стійні витрати певного виду діяльності з часом змінюються, скажімо, зростає оплата праці керівників підрозділів (елемент загальновиробничих витрат), змі- нюються амортизаційні відрахування в результаті переоцінки основного засобу

або заміни обладнання з іншою первісною вартістю і/або корисним строком ви­користання тощо.

Методичний підхід до врахування постійних витрат покажемо на прикладі аналізу рентабельності продажу. Для цього запишемо формулу рентабельності продажу Р_п (коефіцієнт) у розгорнутому вигляді

Як бачимо, рівень рентабельності продажу, врешті-решт, формують такі економічні і технологічні параметри, як обсяг продажу ОБ, ціна продукції Ц, змінні витрати на одиницю продукції ЗВ_Ц і постійні витрати ПВ. Щоб визначи­ти кількісний вплив цих параметрів на даний показник, застосуємо індексний метод із наступним відніманням від чисельників часткових індексів їх знамен­ників.

Тоді вплив зміни обсягу продажу АР„^Б на досліджуваний показник можна визначити з виразу

Розрахунки зроблено правильно, якщо різниця між рентабельністю продажу звітного року і рентабельністю продажу базового року дорівнює сумі кількісних змін цього показника за кожним фактором зокрема, тобто Рп₁-Рп₀ = ДР_п;

ДР_п=ДР°^Б+ДР[}+ДРп^Вц+ДР™.

Ми уже зазначали, що для підприємства надто важливо одержувати більшу масу прибутку як основного джерела розширеного відтворення У зв’язку з цим необхідно визначити, які фактори вплинули на масу прибутку у звітний період порівняно з минулим і якою мірою цей вплив зумовив зміну його абсолютної величини.

Економічний механізм утворення прибутку дозволяє вичленити гри найваж­ливіші фактори, що впливають на масу прибутку підприємства або його окремої галузі: обсяг реалізації, рівень повної собівартості 1 ц реалізованої продукції, середня ціна реалізації 1 ц продукції.

Кількісний вплив кожного з названих факторів на зміну прибутку можна визна­чити, розклавши його загальний індекс на три взаємопов’язані часткові індекси:

де ОБ, і ОБ₀ — обсяг реалізації продукції відповідно у звітний і базовий роки; Ц₁ і Ц₀ — середня ціна реалізації 1 ц продукції у звітний і базовий роки; ПС, і ПС₀ — собівартість 1 ц продукції у виділених роках.

Перший індекс правової частини формули фіксує відносну зміну прибутку залежно від зміни обсягу реалізованої продукції, другий — від зміни середньої ціни реалізації і третій — від зміни повної собівартості продукції.

Абсолютний вплив кожного фактора на зміну прибутку у звітний рік визна­чається відніманням знаменників часткових індексів від їх чисельників. Чим бі­льший загальний індекс прибутку, тим більшу масу цього ефекту одержало під­приємство, і навпаки.

Слід пам’ятати, що співвідношення і спрямованість дії розглянутих факторів можуть бути в кожному конкретному випадку різними. Тому потрібно з’ясу­вати причини, які зумовили зміни в обсязі реалізації, а також у рівнях ціни та собівартості 1 ц продукції, і прийняти обґрунтоване рішення з підвищення при­бутковості виробництва.

Наведений індекс прибутку передбачає здійснення аналізу маси прибутку підприємства за всіма або кількома галузями (видами продукції) підприємства. На практиці, як правило, його використовують для аналізу прибутку, одержано­го від якоїсь однієї галузі (виду продукції). У такому разі формула наводиться без символу 2].

Аналіз маси прибутку МП по галузі рослинництва можна здійснити і з ура­хуванням показника рівня рентабельності, скориставшись формулою

де £, — площа посіву і-ї культури; У, — урожайність і-ї культури, ц/га; Пс, — повна собівартість 1 ц И культури; Рр, — рівень рентабельності виробництва продукції і-ї культури; Ат, — коефіцієнт товарності.

Якщо в цій формулі замість площі посіву взяти середньорічне поголів'я тва­рин, а урожайності — їх продуктивність, то є можливість здійснити аналіз при­бутку по певній тваринницькій галузі. Для аналізу дану формулу можна пред­ставити у вигляді індексу з наступним визначенням кількісного впливу кожного із факторів на прибуток галузі.

Водночас,застосовуючи індексний прийом дослідження, кожне підприємство може проаналізувати зміну маси прибутку в розрахунку на 1 ц продукції. На цей показник впливають такі два укрупнені фактори, як середньореазалізаційна ціна і собівартість 1 ц продукції. Кількісний вплив цих факторів на даний показник можна визначити за формулою

де і — маса прибутку б розрахунку на 1 ц продукції v відповідно у звітний і базовий роки.

Перший частковий щж лає змогу визначити шім ціни ш шс\^; в розрахунку на 1 ц продутош. а другий — вплив шбішрг&еті Підг/ртмс' > заінтересовані в тому, щоб ден показник зростав за рахунок обох фактор ІЙІ можливості використання першого фактора більш обмежені, ніж всс ж підприємства в умовах зростаючої конкуренції повинні постійно створювати передумови для економії витрат, збільшення обсягу продажу за максимально можливими цінами.

Із теми 14 нам уже відомо, що одним з узагальнюючих показників економні ної ефективності виробництва є показник рентабельності а вансованого кап nu n (рентабельність активів). Рівень цього показника перебуває в прямій залежності від рентабельності продажу і кількості оборотів авансованого капі тату 4_Av. що визначається за формулою

де ЧД — чистий дохід (виручка) від реалізації продукції; АК авансований капітал підприємства (активи), звідси

де ROA — рентабельність авансованого капіталу за формулою Дюпон (ROA Return on Assets); ОП — операційний прибуток; ЧД — чистий дохід (виручка) від реалізації продукції.

Скоротивши в правій частині рівності ЧД, досягаємо її тотожності з лівою частиною. Як бачимо, рівень рентабельності авансованого капіталу підприєм­ства формується як добуток рентабельності продажу на кількість оборотів ка­піталу (його продуктивність). Тепер стає очевидним, що досягти досить висо­кого рівня рентабельності авансованого капіталу можна навіть за низького рівня рентабельності продажу за рахунок прискорення оборогу всіх активів підприємства.

Нерідко підприємства вкладають багато коштів у виробничі засоби і тому знижують кількість оборотів капіталу. Але такі вкладення супроводжуються підвищенням рівня механізації й автоматизації виробництва, забезпечення його безперервності, що приводить до одержання більших прибутків, які з надлиш-

ком компенсують зниження рівня рентабельності, спричиненого ДІЄЮ ІІСрІШНи фактора (зниження кількості оборотів капіталу).

Викладене дозволяє зробити висновок, що один і той же рівень рентабельно­сті авансованого капіталу може бути досягнутий за різної о співвідношення роз­глянутих двох факторів. Тому кожне підприємство, виходячи з конкретних умов, акцентує увагу на тому з них, де є більше невикористаних можливостей.

Для кількісного визначення впливу швидкості обороту авансованого капіта­лу та рентабельності продажу на показник ЯОА можна скористатися індексним методом. Відповідно до його вимог індекс рентабельності авансованого капіта­лу 1_КОА можна представити так:

У наведеній формулі цифри 1 і 0 означають відповідно звітний і базовий ро­ки. Якщо розрахований будь-який частковий індекс більший від одиниці, то це означає, що даний фактор справляє позитивний вплив на рентабельність аван­сованого капіталу, а якщо менший — то від’ємний. Абсолютний вплив факторів визначають відніманням від чисельників часткових індексів їх знаменників.

В умовах інфляції та гіперінфляції на підприємствах формуються інфляцій­ний прибуток та інфляційна рентабельність. Характерними ознаками їх г одержання підприємствами згідно зі звітними даними великих сум прибутків і досягнення надвисоких рівнів рентабельності виробництва продукції за повної або майже повної відсутності в них грошових коштів на розрахункових рахун­ках у банках. Уперше це економічне явище чітко проявилося в аграрних під­приємствах в 1992 і 1993 рр.

Так, наприклад, у 1993 р. в агрофірмі «Перемога» Кагарлицького району Київської обл. було одержано 4896 млн крб. прибутку. Рівень рентабельності підприємства становив 153 %, а таких головних галузей, як виробництво зерна,

• 964 %, цукрових буряків 178 %. Водночас на рахунках у банку підприємство мало лише 424 млн крб. грошових коштів за кредиторської заборгованості 2997 млн крб.

Таке парадоксальне на перший погляд явище виникає тоді, коли спожиті оборотні засоби включалися до собівартості продукції не гіроіндексованими відповідно до темпів інфляції, а за фактичними, значно нижчими цінами при­дбання в минулий період порівняно із значно вищими цінами на ці ж ресурси, які потрібно відшкодовувати для здійснення чергового циклу відтворення.

Собівартість продукції, таким чином, істотно занижується і як результат зростає прибуток і рентабельність. Але насправді цей прибуток штучний, ін­фляційний, він не має для підприємства реального наповнення, оскільки саме він стає основним джерелом для згаданого відшкодування оборотних засобів.

Інфляційний прибуток створюється також і за рахунок основних виробничих засобів, якщо їх індексація відстає від темпів інфляції.