5.4. Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції і продовольства

Напрями, важелі і характер державного регулювання ринку сільсько­господарської продукції залежать від ступеня його розвинутості. За умови, що аграрний ринок відповідатиме загальноусталеним нормам його функціонуван­ня, тоді сповна будуть реалізовуватися такі його функції, як регулювальна (зба­лансування попиту і пропонування та встановлення пропорцій виробництва різ­них видів сільськогосподарської продукції і продовольства); стимулювальна (орієнтація інвесторів на спрямування капіталів у більш дохідний бізнес, еко­номічне спонукання виробників до зниження витрат і поліпшення якості това­рів); оздоровча (вихід з ринку неефективних суб'єктів господарювання); посе­редницька — здійснення обмінних операцій за участю окремих інфраструктур- них інституцій аграрного ринку; інформаційна.

Ступінь розвинутості ринку значною мірою визначається таким важливим показником, як стабільність цінового середовища. З цього приводу Альфред Маршалл зазначав: «Чим досконалішим є ринок, тим сильнішою є тенденція до того, щоб в усіх його пунктах в один і той же момент платили за один і той же предмет однакову ціну»⁴.

Про стабільність цінового співідношення можна судити за коефіцієнтом варіації цін по окремих видах продукції чи середньоквадратичних відхиленнях як у часовому просторі, так і в територіальному. Чим вищі ці показники, тим більше є підстав стверджувати про спонтанне, стихійне формування ринку, його більшу віддаленість від характеристи ринку з єдиним простором. За пе­ріод, наприклад, 1997 — 2008 рр. ці коефіцієнти варіації за більшістю видів продукції залишаються високими. Так, часова варіація в цьому періоді стано­вила 30 — 60 % (слабкою вважається варіація до 5 %, а значною — 10 — 20 %), територіальна варіація — у межах 10 — 12 %, а за окремими видами продук­ції, наприклад, овочі відкритого ґрунту, вона була значно вищою і становила 44 %.

Ці дані засвідчують, що в нашій державі процес формування єдиного рин­ку сільськогосподарської продукції і ринку продовольства в першому десяти­-

­літті XXI ст. ще не був завершений, має місце просторова локалізація обмін­них процесів, спричинена рядом факторів: недостатньою розвинутістю су­часної інфраструктури ринку, каналів дистрибуції, інформативного забезпе­чення тощо.

Регулювання ринку сільськогосподарської продукції та економічна підтрим­ка сільськогосподарських товаровиробників здійснюється в Україні згідно з За­коном «Про державну підтримку сільського господарства» (2004 р.) зі змінами і доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких за­конів України щодо вдосконалення механізмів державного регулювання ринку сільськогосподарської продукції» (2009 р.).

Крім того, регулювання ринків окремих видів продукції провадиться Зако­нами України «Про ринок зерна», «Про державне регулювання виробництва і реалізації цукру» (1999 р.), «Про молоко і молокопродукти».

Цінове середовище в державному регулюванні аграрного ринку займає про­відне місце. Важливо, щоб чинним законодавством, включаючи й антимонопо- льним, не допускалась поява на рину сільськогосподарської продукції монопо­льних цін у будь-якій формі їх вияву — монопольно високих (низьких) чи монопсонічно низьких.

Монопольно низькі ціни можуть встановлюватися тими суб'єктами господа­рювання, які займають домінуюче становище на товарному ринку, що зумовлює зниження їх власних доходів у короткостроковому періоді, проте істотно ускла­днює або й унеможливлює доступ до ринку іншим суб'єктам господарювання — діючим і потенційним конкурентам. Це значно обмежує конкуренцію на то­варному ринку і створює умови для встановлення такими суб'єктами в майбут­ньому високих цін на відповідний товар.

Монопсонічно низькі ціни встановлюються покупцями сировинних ресурсів, які займають домінуюче становище на ринку з метою одержання надприбутків чи покриття власних нераціональних витрат за рахунок постачальників цих ре­сурсів. Монопсонічно низька ціна є такою тоді, коли продавці — постачальники сировини не спроможні одержати прибуток від її реалізації за середньогалузе- вого (середньорегіонального) рівня собівартості виробництва.

Руйнівний вплив такої ціни виявляється в тому разі, коли її рівень призво­дить до загальногалузевої (середньорегіональної) збитковості виробництва. Монопсонічно низькі ціни часто встановлюють у багатьох регіонах на молоко незбиране, живу масу худоби, овочі та інші продукти.

Для недопущення різкого коливання цін на ринку сільськогосподарської продукції і продовольства та встановлення монопольних і монопсонічно низь­ких цін Законом України «Про державну підтримку сільського господарства» І подальшими змінами і доповненнями передбачено здійснення товарних та фінансових інтервенцій. їх обсяги мають бути такими, щоб встановити ціну рівноваги (фіксинг) на рівні, не нижчому за мінімальну закупівельно- інтервенційну ціну та не вищому за максимальну закупівельно-інтервенційну Ціну.

Наприклад, на 2010 — 2011 маркетинговий рік мінімальна інтервенційна ціна за 1 т пшениці м'якої групи А класу І становила 1545 грн з ПДВ, а максима-

льна інтервенційна ціна — 1854 грн з ПДВ; на тверду пшеницю класу І — від- повідно 1652 і 1982 грн; цукор-пісок (буряковий) — 6700 і 7700 грн; масло ве­ршкове — 30 тис. і 36 тис. грн.

Товарна інтервенція згідно з чинним законодавством трактується як про­даж продукції за умови зростання цін на організованому аграрному ринку по­над максимальний рівень і здійснюється з метою досягнення стану рівноваги (фіксингу).

При цьому під організованим товарним ринком розуміють сукупність пра­вовідносин, пов'язаних з укладанням і виконанням цивільно-правових догово­рів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі.

Товарні інтервенції здійснюються Аграрним фондом шляхом продажу окре­мих суб'єктів державного цінового регулювання на організованому аграрному ринку на умовах споту та форварду з метою встановлення ціни рівноваги (фік­сингу) на рівні, що не перевищує максимальної закупівельно-інтервенційної ціни.

Об'єктами цінового державного регулювання, за чинним законодавством, є такі види сільськогосподарської продукції і продовольства, як пшениця тверда, пшениця м'яка, кукурудза, ячмінь, жито озиме, горох, гречка, цукор-пісок (бу­ряковий), борошно пшеничне та житнє, м'ясо та субпродукти забійних тварин і птиці, молоко сухе, масло вершкове, олія соняшникова та деякі інші.

Підставою для здійснення товарних інтервенцій є перевищення ціни попиту на умовах споту або форварду на продукцію — об'єкт державного цінового ре­гулювання — протягом однієї торгової сесії в межах від 5 до 20 % від рівня ма­ксимальної закупівельно-інтервенційної ціни.

Розмір товарної інтервенції має бути достатнім для встановлення ціни рівно­ваги на рівні, який не перевищує значення максимальної інтервенційної ціни. Якщо це перевищення більше 20 %, тоді Аграрний фонд призупиняє торгівлю таким товаром на поточній біржовій сесії та проводить консультації з учасни­ками біржового ринку.

Важливо, щоб був застосований всебічно обґрунтований науковий підхід до встановлення рівня максимальної інтервенційної ціни. Тут економічно ви­правдано дотримуватися такої вимоги: рівень такої ціни повинен унеможлив­лювати зростання індексу цін виробників об'єкта державного цінового регу­лювання понад загальний індекс споживчих цін (за всіма товарами і пос­лугами) за відповідний період державного цінового регулювання. Причому вона не може змінюватися протягом всього періоду і є єдиною для всієї тери­торії України.

В умовах зниження ринкової кон'юнктури Аграрний фонд здійснює фінан­сову інтервенцію — придбання сільськогосподарської продукції в разі падіння спотових цін на організованому аграрному ринку нижче мінімального рівня за­купівельної інтервенційної ціни на продукцію — об'єкт державного цінового регулювання.

Мета фінансової інтервенції — досягнення рівня цінової рівноваги, у тому числі шляхом придбання товарних деривативів. Вона здійснюється шляхом за­-

купівлі окремих об'єктів державного цінового регулювання на умовах споту або форварду в розмірах, достатніх для встановлення ціни рівноваги. Її рівень має бути не меншим значення мінімальної закупівельної ціни. Отже, мінімальна закупівельна інтервенційна ціна є підставою для прийняття рішення про здійс­нення фінансових інтервенцій.

Для сільськогосподарських товаровиробників і для нормального функціону­вання ринку відповідного виду продукції, необхідно, щоб рівень мінімальних інтервенційних цін був економічно обґрунтованим. Тому для його визначення беруться до уваги середньогалузеві нормативні витрати виробництва на одини­цю продукції, мінімальний рівень рентабельності (не менше 10 %), кон'юнктура на зовнішньому і внутрішньому ринках.

Як і максимальні інтервенційні ціни, мінімальні ціни також встановлюють­ся єдиними по всій території України і не змінюються протягом встановленого періоду державного регулювання (крім випадків для обох видів цін, пов'яза­них із суттєвою зміною цінової кон'юнктури на внутрішньому і зовнішньому ринках).

Фінансові інтервенції здійснюються, коли рівень ціни пропонування на умо­вах споту або форварду на відповідний об'єкт державного цінового регулюван­ня протягом однієї торгової сесії є меншим від встановленого рівня мінімальної інтервенційної ціни від 5 до 20 % її значення.

Здійснює фінансову інтервенцію Аграрний фонд у розмірі, достатньому для встановлення ціни рівноваги на рівні, що не є меншим за рівень мінімальної ін­тервенційної ціни. Якщо ж має місце більш ніж 20 %-ти перевищення, Аграр­ний фонд призупиняє торгівлю таким товаром і проводить консультації з учас­никами біржового ринку.

Дієвість здійснюваних державою інтервенцій та забезпечення продовольчої безпеки істотно залежить від розміру інтервенційного фонду, який формує Аграрний фонд. У 2012 р. визначено, що державний інтервенційний фонд сто­совно кожного об'єкта державного цінового регулювання не може бути мен­шим, ніж 20 % обсягів їх річного внутрішнього споживання за попередній мар­кетинговий рік. Доречніше було б цей відсоток встановлювати до річної науково обґрунтованої норми споживання відповідної продукції.

Держава використовує й інші важелі регулювання ринку сільськогосподар­ської продукції і продовольства: встановлення граничної торговельної надбав­ки, введення експортного мита, зміна розміру податку на додану вартість на окремі продукти, відміна відшкодування ПДВ, квотування експорту, деклару­вання цін на продовольчі товари в разі їх підвищення тощо.

Наприклад, на продукцію державного цінового регулювання встановлена гранична торговельна надбавка на рівні не вище від 20 % оптово-відпускної ці­ни виробника. Ця чинна законодавча норма є важливою, оскільки ставить заслін необгрунтованому підвищенню цін на завершальній стадії маркетингового лан­цюга і тим самим підтримує купівельну спроможність населення.

Слід наголосити й на такій обставині. З розвитком глобалізаційних процесів окремі продовольчі ринки перейшли до зони контролю глобальних транснаціо­нальних компаній. В цих умовах зменшується роль держави в регулюванні про-

довольчих ринків, зростає загроза зниження рівня забезпеченості продовольчої безпеки держави. Тому виникає потреба в посиленні державного впливу на фу­нкціонування продовольчих ринків у напрямі обмеження ринкової влади моно­полізованих у глобальному вимірі структур.

Державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції має бути все­бічно обгрунтованим, бо в іншому разі це може призвести до серйозних втрат. Підтвердженням цього може слугувати реальна ситуація, що склалася на ринку зерна влітку 2011 р. Так, за інформацією Л. Козаченка , у липні внутрішня ціна 1 т зерна в Україні знизилася на 35 % від рівня світової ціни. Причинами цього стали введення державного експортного мита на зерно (правилами СОТ дозво­ляється вводити таке мито на термін до 6 міс.), що знизило ціну в середньому на 20 %, а також введення в дію з 1 липня цього року норми Податкового кодексу про невідшкодування ПДВ при експорті зерна, що зумовило падіння ціни ще на 15 — 17%.

Відіграли тут негативну роль і піар уряду щодо очікуваного в 2011 р. вели­кого врожаю зернових і значні перехідні запаси зерна. До того ж на світовому ринку склалася менш сприятлива ситуація порівняно з 2010 р.

Загалом за цих причин аграрії в разі продажу зерна зернотрейдерам, різним перекупникам у липні-серпні втрачали б по 300 — 400 грн на кожній тонні зер­на, що призвело б до його збитковості. З другого боку, аграрії вимушені прода­вати зерно, бо їм потрібно повертати кредити, строк погашення яких настав.

Крім того, сільськогосподарським товаровиробникам потрібні кошти для за­вершення жнив і проведення комплексу осінніх польових робіт.

Вихід з цього скрутного становища, що тимчасово може виправити ситуа­цію, є один — здійснення Аграрним фондом фінансової інтервенції, закупову­ючи 1 т зерна за 1740 грн (трейдери пропонували по 1 тис. грн) — саме така ці­на офіційно була задекларована урядом як мінімальна на 2011 р. Щоб зняти напруження на ринку зерна, Аграрним фондом і Держрезервом слід було б за­купити 1,4 млн т зерна (20 % від річної потреби продовольчого зерна) на суму 2,4 млр грн.

Прикладом неврахування довгострокових негативних наслідків від недоста­тньо зваженої регуляторної політики на ринку зерна стало його квотування у 2010 р. У результаті Україна, до речі, як і Росія, втратили довіру як надійні екс­портери зерна, тому вони в 2011 р. програли всі основні тендери з продажу пшениці та соняшнику на головних світових ринках (Єгипет, Саудівська Ара­вія, Південна Корея). Ті, хто виграв ці тендери (європейські, американські, ка­надські та інші компанії), тепер скуповують в українських трейдерів пшеницю за ціною 1 т на 15 —20 дол. нижче.

Зернотрейдери України, щоб не втратити свою дохідність (вони закладають, як правило, 50 грн прибутку на 1 т зерна) тепер занижуватимуть внутрішню за­купівельну ціну на зерно. Як бачимо, врешті-решт програють сільськогосподар­ські товаровиробники.

Питання для самоконтролю

1. Поняття аграрного ринку і критерії виявлення та аналізу його внутрішньої будови. Олігопсонічна будова ринку.

2. Сутність біполяризованої, поліцентричної та атономічної будови ринку. Шляхи переходу до біполяризованої будови аграрного ринку.

3. Інфраструктура аграрного ринку: сутність, склад і необхідність прискореного розвитку.

4. Значення і функції заготівельно-збутових кооперативів та оптових продово­льчих ринків для розвитку цивілізованих ринкових відносин.

5. Цінова еластичність попиту на сільськогосподарську продукцію і продоволь­ство та її вплив на економіку підприємств.

6. Сільськогосподарська проблема довгострокового періоду і необхідність дер­жавної економічної підтримки сільськогосподарських товаровиробників.

7. Поняття стабільності цінового ринкового середовища, показники його оцінки та необхідність державної підтримки.

8. Товарні та фінансові інтервенції важливі важелі регулювання ринку сіль­ськогосподарської продукції і продовольства.

Тема б. ВИТРАТИ І СОБІВАРТІСТЬ ПРОДУКЦІЇ

ПІДПРИЄМСТВ АГРОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ

Ключові поняття і терміни: витрати; поточні витрати; разові витрати; собівар­тість; виробнича і повна собівартість; операційні витрати; фінансові витрати; постійні і змінні витрати; елементи витрат; матеріальні витрати; статті витрат; операційний леверидж; структура собівартості; управління витратами; центри відповідальності.

Вивчивши матеріал цієї теми, ви будете ЗНАТИ:

 сутність витрат і собівартості продукції, її види в переробному і сільськогосподарському виробництвах;

 класифікацію витрат за різними ознаками та місце операцій­них витрат у формуванні собівартості продукції;

економічні елементи витрат та основні статті витрат, що виок­ремлюються при калькулюванні виробничої собівартості продукції аграрних і переробних підприємств;

 відмінності у методології формування витрат і собівартості про­дукції в системі бухгалтерського і податкового обліку;

 критерії поділу витрат на постійні і змінні, ідентифікацію витрат в аграрному і переробному виробництві за цим критерієм та методичний підхід до визначення операційного левериджу;

методи визначення собівартості продукції та їх імплементацію для аграрного і переробного виробництва;

 основні методи управління витратами і можливі резерви зни­ження собівартості продукції,

а також УМІТИ:

• визначати та аналізувати структуру операційних витрат під­приємства за їх економічними елементами та кількісно оцінювати вплив зміни цих витрат на собівартість кожної грошової одиниці то­варної продукції підприємства;

• за фактичними даними підприємств визначати динаміку і тен­денції зміни виробничої і повної собівартості певного виду продук­ції, аналізувати структуру собівартості за статтями витрат, розрахо­вувати, за рахунок яких статей витрат відбулися зміни в її рівні порівняно з базовим періодом;

• розраховувати величину постійних і змінних витрат, коефіці­єнт операційного левериджу та використовувати його для оцінки ступеня ризикованості виробництва;

• визначати собівартість основних видів продукції рослинницт­ва (зерна, цукрового буряку, овочів, картоплі та ін.) і продукції тва­ринництва (молока, приросту живої маси тварин, продукції вівчарс­тва і птахівництва);

• визначати собівартість продукції переробних підприємств (цукру, молокопродуктів, м'ясопродуктів, біопалива).