15.4. Аналіз співвідношення «витрати — випуск — прибуток» і механізму дії виробничого важеля. Фактори підвищення економічної ефективності виробництва

Аналіз співвідношення «витрати — випуск — прибуток» (CVP — Cost — Volume — Profit) набув широкого застосування в зарубіжній практиці аналізу й оцінки економічної ефективності виробництва. СУР-аналіз здійсню­ється в межах короткострокового періоду, тому передбачає певні припущення. Зокрема, передбачається, що всі змінні витрати є пропорційними, а постійні ви­трати лише функцією часу. Ціна в аналізі розглядається незмінною, тобто не залежить від операційної активності підприємства, яка в інтегрованому вигляді представлена обсягом виробництва продукції.

За цих умов сукупні витрати можна представити виразом: СВ = ОВ_нх

хЗВ₀+ПВ, а обсяг виробництва (продажу) в грошовому виразі — 0В_Г =ОВ_н Ц, де ОВ_н і ОВ_г — обсяг виробництва (продажу) відповідно в нату­ральному і грошовому виразі; ЗВ_од— змінні витрати на одиницю продукції; ПВ

• постійні витрати; Ц — ціна одиниці продукції.

CVP-аналізом передбачається визначення й оцінка низки важливих показ­ників, зокрема, абсолютна і відносна величини маржинального прибутку, при­ріст прибутку співвідносно до приросту витрат, операційний леверидж і деякі інші.

Зокрема, маржинальний прибуток МП визначається за відомою нам форму­лою:

МП = ОВ_г-ЗВ,

де ЗВ — загальна сума змінних витрат за період, за який визначається маржи­нальний прибуток, який має дві складові: операційний прибуток і постійні ви­трати.

Звідси операційний прибуток ОП можна розрахувати так: ОП = МП - ПВ. З цього виразу видно, що менші постійні витрати, то менше відрізняється за ве­личиною маржинальний прибуток від операційного, і навпаки. Ця закономір­ність є важливою для аналізу впливу динаміки зміни обсягу виробництва на операційний прибуток.

Оскільки в короткостроковому періоді постійні витрати залишаються не­змінними зі зміною обсягу виробництва, то стає очевидним, що зі зростанням або зменшенням останнього операційний прибуток буде змінюватися (зростати чи зменшуватися) на величину маржинального прибутку.

Отже, АМП = АОВ_г - АЗВ , а АОП = АОВ_г - (ДЗВ + ДПВ), але оскільки ДПВ = 0, тоді АОП = АОВ_г - АЗВ.

Для аналізу зв’язку між маржинальним прибутком і обсягом виробництва (продажу) продукції розраховують коефіцієнт маржинального прибутку що вказує, яка частка останнього у грошовій виручці від реалізації продукції, тобто

К_т = МП : ОВ_г.

Іншими словами, К_мп показує, скільки грошових одиниць маржинального прибутку припадає на одну грошову одиницю виручки.

Цей показник за умови сталих цін і суми змінних витрат на одиницю проду­кції є величиною постійною. Отже, є можливість розрахувати приріст чи змен­шення операційного прибутку з виразу ДОП = ДОВ_г К_шл.

Якщо, скажімо, обсяг реалізації цукру цукровим заводом за коефіцієнта ви­користання виробничої потужності 0,6 (60 %) становив 41,9 тис. т на суму 176 млн грн, а змінні витрати на цей обсяг продукції — 112 млн грн, то коефіці­єнт маржинального прибутку за цих умов дорівнюватиме (176 -112): 176 = 0,364

У разі досягнення підприємством 100%-го використання потужності, то за­вдяки цьому збільшиться обсяг виробництва і продажу цукру на 28 тис. т на су­му 117,6 млн грн. Це дасть змогу підприємству отримати додатково прибуток на суму 42,8 млн грн (і 17,6 • 0,364 = 42,8).

Аналіз співвідношення «витрати — випуск — прибуток» дає змогу підпри­ємствам приймати обґрунтовані рішення з питань організації операційної діяль­ності, що пов’язані зі зростанням витрат і обсягу реалізації продукції.

При цьому додаткові витрати порівнюються з додатково одержаною продук­цією за одночасного врахування коефіцієнта маржинального прибутку і на ос­нові одержаних результатів робляться відповідні висновки.

Якщо, наприклад, підприємство планує вжити певні заходи для поліпшення операційної діяльності, що вимагають збільшення витрат на суму, скажімо, 600 тис. грн, і при цьому забезпечується збільшення обсягу виробництва продукції на 1500 тис. грн, то такі заходи є економічно невигідними, бо забезпечують приріст прибутку лише на суму 550 тис. грн (і510 0,364 = 550), тобто меншу від суми витрат на 50 тис. грн.

Для аналізу й оцінки економічної ефективності виробництва важливе зна­чення має такий економічний параметр, як виробничий важіль. Його нерідко ще називають ефектом виробничого важеля Евв, який вказує, наскільки відсотків змінюється прибуток за зміни обсягу реалізації продукції на 1 %, тобто

де ДП — зміна прибутку, %; ДГВ — зміна грошової виручки, %; ДТ_Н — темп приросту обсягу реалізації продукції в натуральному виразі, %; ДЦ_С — темп зміни рівня середньої ціни реалізації одиниці продукції, %.

Даний показник можна розрахувати й іншим способом:

де ГВ — грошова виручка; ОП — операційний прибуток.

Наведені різновиди формули визначення виробничого важеля дають змогу аналізувати зміну його величини залежно від зміни обсягу продажу в натурі та від цінової політики, а також від зміни суми постійних і змінних витрат.

Механізм дії операційного важеля покажемо на прикладі &дощп\ ідки\ а* них- Якщо. скажімо, за досліджу ваний період прирісг прибутку ДП сішкншь 30-%, ^а приріст обсягу' продажу АГВ — 20 %„ то ефект виробничого аажсші становитиме 1.5. Одержаний результат означає, що за збільшення обсягу про дзжу на 1 % прибуток підприємства зростає на Ц5 %. У разі каїн відбудеться зменшення грошової виручки на 1 %, то матиме місце зменшення прибутку на вказаний відсоток, тобто на 1,5 %.

Чим більший ефект виробничого левериджу. тим більш ризикованим с виро­бництво відповідного товару^г з огляду на існуючу загрозу швидко? втрати при­бутку за відносно невеликого зменшення обсягу продажу.

Але водночас невелике збільшення обсягу продажу товару може зумовиш істотне зростання прибутку. В нашому прикладі за ефекту виробничого важеля

5. підприємство в змозі подвоїти прибуток за умови збільшення обсягу про­дажу на 66,67 % (100 : 1,5).

У разі коли підприємство зменшить обсяг продажу на таку саму величину, то воно залишиться без прибутку. Істотне зростання ефекту виробничого важеля значно підвищує ризикованість виробництва. 1 якби у нашому прикладі даний показник становив не 1,5, а скажімо, 3, то достатньо було б 33 %-го зниження обсягу' продажу, щоб підприємство перестало вести виробництво прибутково.

Отже, є всі підстави розглядати досліджуваний показник як важливий ін­струмент аналізу ефективності виробництва в ринковому середовищі. Якщо н далі простежити його аналітичні можливості, то варто звернути увагу на таке.

За допомогою показника Е^ є можливість глибше дослідити взаємозв'язок між

постійними витратами і прибутком.

Водночас за відомого показника Евв можна визначити, як відсоткова зміна обсягу товарної продукції (грошової виручки) вплине на відсоткову зміну при­бутку. Для досягнення цієї мети скористаємося показника Е^, з якого випли­ває, що величина АП є добутком двох величин:

Використовуючи один із варіантів визначення показника Б_вй, зокрема =(ГВ-ЗВ):ОП, можна визначити, наскільки потрібно скоротити змінні ви­трати, щоб не зменшити суми прибутку в умовах спаду обсягу реалізації. Із на­веденого варіанта визначення випливає, що зменшені змінні виграш ЗВд за таких умов становитимуть

де ГВз — зменшений обсяг грошової виручки.

З наведених міркувань випливає такий важливий висновок; виробничий ва­жіль істотно впливає на ефективність виробництва і на ступінь його ризикова­ності.

У зв’язку з цим виникає необхідність у розкритті причин, що безпосередньо впливають на величину виробничого важеля. З’ясовується, що такою найбільш істотною причиною є операційний леверидж. Чим більше його абсолютне зна-

чення, за якого більше постійних витрат припадає на кожну гривню змінних ви­трат, тим швидшими темпами змінюється операційний прибуток порівняно і темпами зміни обсягу грошової виручки.

Із даного твердження випливає, що із зростанням коефіцієнта операційного левериджу підприємство спроможне прискорювати темпи зростання операційно­го прибутку порівняно з темпами зростання обсягу продажу (грошової виручки).

На основі здійсненого аналізу рентабельності виробництва, С'РР-аналІзу, ви­робничого важеля, а також залучення знань із попередніх тем підручника мож­на дійти висновку, що на економічну ефективність впливає багато факторів, які не є однорідними. За характером можливостей впливу підприємства на ці фак­тори їх можна виокремити у дві групи: внутрішні і зовнішні.

До внутрішніх факторів можна віднести такі.

• Фактор власності. Для переробних підприємств він відіграє істотну роль, про що свідчить ефективне функціонування багатьох переробних підприємств завдяки значним інвестиціям і забезпеченню їх розвитку на інноваційній основі.

Щодо сільського господарства, то багато економістів вважають, що цей фак­тор тут не є визначальним і на його припадає 10 — 20 % успіху. Причина цього

• широкий розвиток орендних відносин на селі. Все ж слід наголосити, що ва­гомість цього фактора в аграрному секторі істотно зростає в трудомістких галу­зях сільськогосподарського виробництва.

• Техніко-технологічний фактор. Є надто важливим як для аграрних, так і переробних підприємств, оскільки істотно формує конкурентоспроможність продукції за якісними і ціновими параметрами.

• Розмір підприємств. В аграрному та переробному виробництвах пріори­тет надається великотоварним підприємствам, які мають змогу отримувати ефект масштабу.

• Менеджмент як організаційний чинник. За дослідженнями вітчизняних і зарубіжних учених на цей фактор припадає до 30 % економії живої праці. Зару­біжними вченими доведено, що в розвинутих країнах за рахунок раціональної організації виробництва забезпечується 20 — 50 % приросту валового внутріш­нього продукту.

• Розвиток людського капіталу (сукупність природних здібностей людей, набуті знання, професійні навички). Роль цього фактора важко переоцінити, бо лише за високого рівня розвитку людського капіталу можна ефективно викори­стовувати матеріальні фактори виробництва — сучасну високопродуктивну техніку, обладнання та устаткування, запроваджувати новітні технології, ефек­тивний менеджмент.

Тому в економічно процвітаючих державах світу розвитку та вдосконаленню людського капіталу приділяється особлива увага як невичерпному постійно по­новлюваному найціннішому виробничому ресурсу.

Зважаючи на стан розвитку в країні людського капіталу, особливо на селі, де за освітнім рівнем сільське населення значно поступається міському, є погреба масштабного інвестування в людський капітал з метою доведення його до стану такого розвитку, кати він не просто стає ефективним виробничим ресурсом, а водночас набуває додаткової продуктивної сили, що забезпечує в масштабах

країни випереджальні темпи зростання валового внутрішньою продукту над «темпами приросту інвестицій, а на мікрорівні високу конкурси іоенромож ність підприємств.

Для аграрних підприємств інвестиції в людський капітал повинні era їм не менш актуальними, ніж інвестиції в основини капітал. Вони дадуть змогу залу чити в сільськогосподарське виробництво спеціалістів аграрного профілю всіх рівнів із сучасною фаховою підготовкою.

• Фактор структури виробництва та суспільного поділу праці ВІН « комплексним за характером дії і передбачає удосконалення галузевої структури підприємства, оптимізацію асортименту продукції відповідно до вимог ринку, розвиток диверсифікації з орієнтацією на її економічну доцільність, створення за потреби дочірніх підприємств і філій, входження в разі доцільності до складу відповідних об’єднань (асоціацій, корпорацій тощо).

Загалом потрібно брати до уваги, що внутрішні фактори відіграють провід ну роль у досягненні вищої ефективності виробництва. Проте ш ступенем діє вості вони істотно відрізняються.

Тому важливо на кожному етапі розвитку підприємства, зі даних коняре t них умов його функціонування визначити найголовніші чинники, спроможні забезпечити прогресивні зміни в його діяльності.

Така необхідність випливає із відомого принципу Парето «20/80»* який стверджує, що лише 20 % заходів забезпечують S0 % бажаних результат розвитку підприємства. Решта ж заходів (а їх 80 %) не справляють будь якого вагомого впливу на ефективність виробництва та досягнення інших цільових орієнтирів.

Серед зовнішніх макро- і мікрофакторів найбільший вилив на сфсктии ність діяльності підприємств справляють:

• платоспроможний попит на сільськогосподарську продукцію і про доволі, ство та інфляція;

• рівень відсоткових ставок на кредитні ресурси, що залучаються аграрнії- ми та переробними підприємствами;

• ціновий чинник, який для аграрних підприємств є особливо актуальним через диспаритет цін для сільського господарства як на «вході» і.» купівлі матеріально-технічних ресурсів за олігопольно (монопольно) високими пінами, так і на «виході» — від реалізації сільськогосподарської продукції та моио псонічно низькими цінами (детальніше про цс йтиметься в темі 17);

• своєчасність розрахунків покупців сільськогосподарської продукті і продавцями — аграрними товаровиробниками і покутим продовольстві! (під приемств роздрібної торгівлі) з переробними підприємствами іа несвогчж них розрахунків товаровиробники стають, по суті, кредиторами покушпв бет «при маиия за пе будь-якої винагороди. Ьільїие того, товаровиробники затишші* при Цьому втрат, величина яких може бути визначена з виразу

ВТ= В1 + ВДп + ВП_кр

де Вї втрати від інфляції, їх можна визначити як різницю між номінальною сумою заборгованості покупців та скоригованою сумою цієї заборгованості покупців, що

розраховується діленням номінальної заборгованості на індекс інфляції, сфор­мований за термін від моменту продажу продукції до часу поверненнл товаре виробникові боргу; ВДп — втрати депозитного прибутку, який міг бути три­маний товаровиробником за умови своєчасного одержання коштів від реалгшгл продукції і наступного передавання їх на зберігання в банк під відповідний де­позитний відсоток.

Сума цього депозитного прибутку ДП може бути визначена так:

ДП = [СБ-(1 + ;У-Сб]+СВ

де СБ — сума боргу покупців; і — банківський відсоток для депозитів; / — пері­од з моменту настання дати розрахунку за реалізовану продукцію до повного розрахунку за неї; СВкр — втрати від сплати відсотків за кредит, який товарови­робники змушені брати для здійснення поточних розрахунків в умовах відсут­ності в них обігових коштів через заборгованість покупців.

Крім розглянутих є й багато інших резервів і шляхів підвищення рентабель­ності виробництва. Частина з них уже розглянута в попередніх темах, напри­клад, управління витратами і зниження собівартості продукції. В наступних те­мах підручника питанню підвищення ефективності також приділятиметься певна увага.