4. Основи управління якістю продукції

Для того щоб забезпечити конкурентоспроможну якість продукції, кожне підприємство повинно обґрунтовано здійснювати управління якістю. Су­часна концепція управління якістю ґрунтується на сукупності принципів ме- I неджменту якості. В прикладному аспекті такі принципи сформульовані Е. Де- мінгом:

• постійна мета діяльності підприємства — поліпшення якості продукції;

• недопущення дефектів у будь-якій сфері діяльності;

• вимагання від постачальників гарантій якості продукції, що ними прода­ється;

• не укладання контрактів на поставку продукції з орієнтацією на низькі ціни;

• постійне навчання працівників;

• недопущення виникнення у працівників страху відповідальності за допу­щені помилки;

• усунення причин, що зменшують у працівників почуття поваги і гордості за свою організацію, і деякі інші.

Більш узагальнено основні принципи менеджменту якості сформульовані Міжнародною організацією зі стандартизації (180) і покладені в основу серії стандартів 9000 версії 2000 року. Таких принципів вісім:

1. орієнтація на споживача — урахування теперішніх і майбутніх його по­треб;

2. лідерство — визначення лідерами напряму дій і створення середовища для досягнення людьми поставлених цілей;

3. залучення персоналу — повне залучення можливостей людей (персоналу) як основи організації до діяльності фірми, що сприяє досягненню цілей;

процесний підхід — система управління організацією будується на основі управління мережею процесів;

4. системний підхід — означає ідентифікацію, розуміння та керування сис­темою взаємозалежних процесів за їхніми внесками в досягнення поставлених цілей;

5. постійне поліпшення — стратегічна мета організації;

6. прийняття рішень на основі фактів — забезпечує їх ефективність завдяки використанню, аналізу й оцінці об’єктивної достатньо повної інформації;

7. взаємовигідні відносини з постачальниками — посилюють можливості обох сторін у досягненні поставлених ними цілей.

У практиці діяльності підприємств країн Заходу набув практичного застосу­вання всеосяжний менеджмент якості — TQM {Total Quality Management). Ме­тою його застосування є досягнення довгострокового успіху за допомогою по­внішого задоволення всіх зацікавлених у діяльності підприємства сторін, а завданням — постійне поліпшення якості і забезпечення конкурентоспромож­ності завдяки регулярному аналізу результатів і коригування діяльності, недо­пущення (мінімізації) дефектів, використанню новітніх технологій, мінімізації непродуктивних витрат, повнішому використанню енергії колективу, задово­ленню потреб усіх зацікавлених сторін.

Основними методами (класичними) управління якістю в методології TQM є:

• методи статистичного управління якістю — розробка контрольних карт, за В. Шухартом, для здійснення оперативного регулювання технологічного процесу з запобігання виникнення дефектів; застосування таблиць вибіркового контролю X. Доджа для здійснення вибіркового контролю якості вхідних ре­сурсів і готової продукції та ін.;

• цикл PDCA {Plan-Do-Cherk-Action) — система постійного циклічного по­ліпшення процесів під час виконання чотирьох етапів робіт: планування (Ріап-Р) — виконання дія (Do-D) — перевірка — контроль результатів (Cherk-C) — кори­гування (Action-A).

На етапі Plan визначаються цілі і розробляються процеси, які необхідні для досягнення підприємством кінцевого результату — випуску товару, що відпові­дає сучасним вимогам споживачів; на етапі Do — практична реалізація (впрова­дження) запланованих процесів відповідно до поставленої цілі; Cherk — по­стійна перевірка (контроль) за виробничим процесом і за відповідністю якості продукції поставленим вимогам за усіма показниками якості, аналіз і оцінка ре­зультатів контролю; Action — внесення необхідних коректив у виробничий процес відповідно до результатів контролю та з метою подальшого покращення показників якості продукції з урахуванням зростаючих потреб (чи зміни смаків) споживачів;

• концепція всеосяжного контролю якості (TQC — Total Quality Control) — передбачає поширення контролю на всі стадії створення продукту;

концепція постійного поліпшення якості Дж. Джурана (AQI — Annual Quality Improvement) — передбачає концентрацію зусиль на стратегічних рі­шеннях, завдяки чому забезпечується безперервне здійснення робіт з управлін­ня якістю: планування якості — контроль якості — поліпшення якості (трилогія Джурана);

• методи Г. Тагучі — спрямовані на підвищення якості у плануванні проду­кції з урахуванням варіації і невизначеності.

До більш сучасних методів менеджменту якості відносять:

• концепція постійного поліпшення якості KAIZEN — характерна для япон­ського менеджменту і передбачає здійснення кожним працівником компанії по­стійних системних невеликих кроків щодо підвищення якості;

• метод структурування функцій якості QFD (Quality Function Deployment)

• передбачає гарантування якості продукту, яка б відповідала очікуваним по­требам споживачів, з першої стадії створення і розвитку нового продукту. Ме­тод охоплює чотири етапи: планування продукту, проектування продукту, про­ектування процесу і проектування виробництва;

• концепція будинку якості (Quality House) — орієнтована на вивчення і практичне втілення вимог споживачів щодо якості продукту за мінімальної його вартості;

• методологія «шість сігм» (6 5) — розвинута компанією «Моторола» у 1990 р. і передбачає заходи з виявлення й усунення причин помилок або дефек­тів у бізнес-процесах, зокрема за допомогою зосередження на принципово важ­ливих для споживачів вихідних параметрах.

Забезпечення високої якості і безпеки харчових продуктів є ключовим за­вданням аграрних і переробних підприємств. У своїй діяльності вони повинні враховувати вимоги, що передбачені прийнятими світовою спільнотою норма­тивними актами — системами управління, що пов’язані з якістю і безпекою ха­рчових продуктів, а саме:

ISO 9001 — система менеджменту якості. Вимоги;

ISO 14001 — система екологічного менеджменту. Вимоги і керівництво;

ISO 22000 — система менеджменту безпеки харчової продукції. Вимоги до організації харчового ланцюга;

НАССР — система менеджменту безпеки харчових продуктів (аналіз ризиків і критичні контрольні точки);

ISO 18001 — вимоги до системи оцінки професійної безпеки та здоров’я (охорони праці і виробничої безпеки);

ISO 27000 — стандарти з інформаційної безпеки.

У країнах світу, в тому числі й в Україні, особливо актуальною постала про­блема безпеки харчових продуктів. Тому є потреба зупинитися на цьому питан­ні детальніше.

У країнах ЄС, в інших економічно розвинутих країнах переробні підприєм­ства зобов’язані впроваджувати НАССР як універсального методу гарантії безпеки продовольства¹. Дана система забезпечення якості продукції спрямо­вана на оцінку причин небезпек, що можуть виникати по всьому продуктово­му ланцюгу — виробництво, зберігання, реалізація та споживання продоволь­чих товарів, а також на своєчасне вжиття заходів з їх усунення з метою недопущення критичних ситуацій щодо забезпечення якості цих товарів. З ор-

ганізаційно-економічної точки зору впровадження НАССР дає змогу попере­джувати або швидко знаходити джерело браку і завдяки цьому мінімізувати втрати підприємства і підтримувати його імідж як виробника високоякісних безпечних товарів.

Система НАССР розробляється з урахуванням семи основних принципів, які широко висвітлюються в економічній літературі з проблем якості і безпеки хар­чових продуктів. Дотримання їх дає змогу успішно впровадити НАССР на під­приємстві:

1. Ідентифікація і аналіз потенційних ризиків, що пов’язані з виробництвом продуктів харчування по всьому технологічному ланцюгу, починаючи від виро­бництва сировини, її обробки, переробки, зберігання, транспортування і завер­шуючи реалізацією продовольчих товарів.

2. Виявлення критичних контрольних точок (ККТ) у виробничому ланцюгу виготовлення харчових продуктів, в яких необхідно контролювати та усувати потенційні ризики.

3. Розробка і введення для кожної ККТ критичних граничних значень пара­метрів, які можуть бути зазначені в технологічних інструкціях НАССР.

4. Здійснення постійного моніторингу з метою забезпечення контролю ККТ відповідно до запланованих заходів.

5. Розробка і встановлення коригуючих дій, які необхідно застосовувати у випадках негативних результатів моніторингу — виходу за критичні граничні межі (значення).

6. Розробка і впровадження процедур перевірки (верифікації) та їх регулярне проведення з метою забезпечення ефективного функціонування системи НА­ССР на підприємстві.

7. Розробка форм і способів документальної реєстрації даних, що відносять­ся до системи НАССР.

Впровадження підприємствами системи НАССР надає їм низку переваг: за- діяння превентивних заходів з недопущення браку забезпечує значну економію завдяки істотному зниженню його частки в загальному обсязі виробництва про­дукції; зростання репутації підприємства як надійного виробника якісних і без­печних продуктів харчування; розширення можливостей виходу на нові ринки, у тому числі міжнародні, і зміцнення позицій на існуючих; підвищення інвести­ційної привабливості і, врешті-решт, підвищення конкурентоспроможності під­приємства.

Слід мати на увазі, що чимало країн і провідних компаній світу створюють власну систему стандартів, які базуються на принципах НАССР, але з більш су­ворішими вимогами до якості і безпеки продовольчих товарів, ніж закони, спрямовані на захист прав споживачів (в країні чинним є Закон України «Про безпечність та якість харчових продуктів» (2005 p.).

З інформацією О. Бута, провідні компанії роздробленої торгівлі Європи створили систему стандартів Europe GAP (GAP – належна сільськогосподарська

практика), яка ставить за мету впровадження передових технологій ведення сільського господарства. Це найвищі стандарти сільськогосподарського вироб­ничого процесу, що орієнтовані на забезпечення безпеки продукції кінцевого споживання.

У низці європейських країн набув поширення міжнародний стандарт без­пеки харчових продуктів (International Food Standart), який також базується на принципах НАССР і містить єдині критерії для оцінки можливостей виробни­ків харчових продуктів виробляти якісну продукцію відповідно до вимог без­пеки, передбачених законодавством. Крім того, в ньому чітко описані вимоги щодо фахової підготовки персоналу, гігієни, технологій та організації здійс­нення виробничих процесів, мінімізації витрат і процедури підтвердження відповідності харчових продуктів за їх реалізації на внутрішньому і зовніш­ньому ринках.