7.6. Прибуток і методика його визначення

Прибуток у загальному економічному розумінні - це додаткова ва­ртість. що створюється в процесі виробництва, іншими словами, — це вартість, створена б преілссі підприсмнішької діяльності понад вартість виробничо спожитих ресурсів і робочої сили.

З прийняттям стандарту бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові ре­зультати» підприємства, у тому числі переробні й аграрні, визначають прибуток на різних стадіях його формування, а саме: валовий, операційний, від звичайної діяльності до оподаткування, від звичайної діяльності після оподаткування і чи­стин приоуюк.

Валовий прибуток — це економічний результат діяльності суб'єктів госпо­дарської діяльності, що визначається як різниця між чистою виручкою від реа­лізації продукції, робіт, послуг і виробничою собівартістю.

Під чистою виручкою розутиіють різновид кінцевого результату, що визнача­ється вирахуванням із загального доходу (виручки) від реалізації продукції (робіт, послуг) наданих знижок, повернення проданих товарів, податку на додану вар­тість, акцизного збору. Якщо виробнича собівартість перевищує чисту виручку, то це означає, що підприємство замість валового прибутку одержує ваіовий збиток.

На другій стадії визначають операційний прибуток. Він являє собою фінан­совий результат від операційної діяльності, що визначається відніманням від вагового прибутку операційних витрат, що не включаються до виробничої собі­вартості, і додаванням до одержаного результату інших операційних доходів.

До операційних витрат відносять адміністративні (загальногосподарські) ви­трати, витрати на збут, собівартість реалізованих виробничих запасів, визнані еко­номічні санкції, втрати від операційних курсових різниць, безнадійні борги тощо.

Джерелом інших операційних доходів можуть бути доходи від операційної оренди активів та операційних курсових різниць, дохід від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів, а також дохід від первісного визнання біологічних активів і сільськогосподарської продукції тощо.

Операційна діяльність підприємства — це основна його діяльність, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною чи фінансовою діяльністю.

Як бачимо, за економічним змістом валовий прибуток і операційний прибу­ток істотно відрізняються між собою. Якщо перший з них характеризує, по суті, ефективність на стадії виробництва продукції, то другий дає змогу судити про ефективність використання всіх витрат. Чим менша різниця між сумою валово­го й операційного прибутку, тим вищою буде ефективність діяльності підпри­ємства за інших однакових умов господарювання в даний звітний період.

На третій стадії визначають прибуток або збиток від звичайної діяльності до оподаткування, який являє собою результат від фінансової діяльності, що визначається додаванням до операційного прибутку доходу від участі в капіта­лі, фінансових доходів у формі дивідендів, відсотків, одержаних від фінансових інвестицій, та інших доходів (від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів і майнових комплексів, доходу від неопераційних курсових різниць), і відніманням від одержаного результату фінансових витрат у формі відсотків та інших витрат, пов'язаних із залученням позичкового капіталу, втрат (збитків) від участі в капіталі та інших витрат (собівартість реалізацій фінансових інвес­тицій, необоротних активів і майнових комплексів, втрата від неопераційних курсових різниць, втрат від уцінки фінансових інвестицій і необоротних акти­вів). При визначенні цього прибутку потрібно враховувати прибуток (збиток) від впливу інфляції на монетарні статті.

Під звичайною діяльністю розуміють будь-яку основну діяльність підприєм­ства, а також операції, що її забезпечують або виникають унаслідок її прове­дення.

Методика визначення прибутку від звичайної діяльності побудована таким чином, що нею враховуються фінансові результати від усіх видів діяльності. А це означає, що підприємство може мати операційний прибуток, але через не­ефективне господарювання за окремими напрямами звичайної діяльності воно може понести істотні втрати цього прибутку і навіть мати збиток.

Ефективне господарювання передбачає, що прибуток від звичайної діяльно­сті повинен перевищувати операційний прибуток і чим вища ступінь такого пе­ревищення, тим за інших однакових умов буде ліпший фінансово-економічний стан підприємства.

Важливо також пам'ятати, що прибуток від звичайної діяльності, розрахова­ний на даній (третій) стадії, є об'єктом оподаткування.

На четвертій стадії визначають прибуток {збиток) від звичайної діяльності після оподаткування як різницю між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків на прибуток. У 2012 р. переробні підприємст­ва, інші суб'єкти господарювання, крім аграрних підприємств, сплачували по­даток на прибуток в розмірі 21 % від суми одержаного прибутку від звичайної діяльності, розрахованого на третій стадії¹. Що ж стосується аграрних підпри­ємств — платників фіксованого сільськогосподарського податку, то вони звіль­нені від сплати цього податку, що дало змогу істотно зменшити на них подат­ковий тиск.

На п'ятій стадії розраховують чистий прибуток (збиток) як алгебраїчну су­му прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичай­ного прибутку, надзвичайного збитку і податків з надзвичайного прибутку.

Надзвичайний прибуток (збиток) може бути отриманий від операції (події), яка не характерна для звичайної діяльності і яка не очікується, що буде повто­рюватися періодично або в кожному наступному звітному періоді.

___________

'Податковим кодексом України передбачено поетапне зниження ставки податку на прибуток: 23 % — у 2011 р., 21 % —у 2012 р., 19% —У 2013 р. із 1 січня 2014р. — 16%.

Чистий прибуток повністю залишається в розпорядженні підприємства. Цим і зумовлюється його велике значення. Чим ліпше працює підприємство, тим бі­льший одержує прибуток, тим міцніший його економічний стан і становище на ринку.

Лише маючи достатню суму прибутку, підприємство може своєчасно, з ура­хуванням вимог ринку, переорієнтувати виробництво, реконструювати його, придбати нові, більш продуктивні засоби виробництва, найсучасніші технології і завдяки цьому забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, значно поліпшити її якість, скоротити витрати і тим самим досягти високої кон­курентної спроможності. Це в свою чергу є гарантом того, що підприємство й надалі буде спроможним одержувати високі прибутки без загрози стати банкру­том. Саме тому прибуток розглядається як критерій ефективності діяльності підприємств в умовах ринку.

Отже, прибуток як завершальний кінцевий результаті діяльності підприємст­ва має складний і багатогранний механізм формування і використання. Водно­час прибуток має не однакову корисність з позицій відтворювальної спромож­ності. У зв'язку з цим важливо здійснити класифікацію прибутку за різними критеріями, основними з яких є:

1. Залежно від стадії формування прибутку, що різняться між собою складом доходів і витрат, за якими і визначається прибуток. Види прибутку за цим кри­терієм уже розглянуто: валовий; операційний; до оподаткування; після оподат­кування; чистий прибуток.

2. Залежно від цільового використання чистого прибутку:

• реінвестований прибуток в активи підприємства — це прибуток, що вико­ристаний на розширення основного й оборотного капіталу;

• спожитий прибуток — той, що використаний власниками підприємства і персоналом для індивідуального споживання через виплату дивідендів і на різні соціальні програми;

• прибуток, використаний на благодійні цілі.

  3. Залежно від виду діяльності, що здійснюється підприємством з метою одержання прибутку:

• прибуток від основної (операційної) діяльності;

• прибуток від інвестиційної діяльності;

• прибуток від фінансової діяльності.

4. Залежно від ступеня відтворювальної здатності:

• номінальний прибуток — представлений фактичною сумою прибутку, одержаного у відповідному календарному періоді;

• реальний прибуток, визначений діленням номінального прибутку на індекс інфляції, що склався на ринку ресурсів, які купуються товаровиробниками у підприємств І сфери АПК.

Наголошуючи на ролі прибутку в економіці підприємств, слід мати на увазі, що не всі організаційні форми господарювання використовують прибуток як головний критерій ефективності їх діяльності. Це насамперед стосується тих фермерських господарств, які функціонують лише на праці фермера і членів йо­го сім'ї.

Наприклад, у США такі ферми займають майже 50 % загальної кількості фе­рмерських господарств цієї країни. В них категорія заробітної плати, по суті, не використовується. Пояснюється це специфічним розподілом тут грошової ви­ручки від реалізації продукції. З одержаної суми фермер відшкодовує матеріа­льні витрати на виробництво продукції, забезпечуючи, таким чином, наступний цикл виробничого процесу. Решта грошової виручки за економічним змістом є не що інше, як чиста продукція плюс амортизаційні відрахування — грошовий потік, який фермер використовує для особистого споживання і на нагрома­дження. Співвідношення між цими частинами чистої продукції встановлюється кожним фермером залежно від конкретної ситуації. За необхідності він може зменшити фонд споживання і більшу частку чистої продукції спрямувати у фонд нагромадження, і навпаки.

Тепер стає зрозумілим, що для ферм, які не використовують найману працю, головним критерієм ефективності їх діяльності є чиста продукція. За збільшен­ня її фермери мають можливість задовольняти свої особисті потреби і створити умови для розширеного відтворення. З цієї причини для таких ферм вигідно ви­бирати інтенсивні трудомісткі виробництва (овочівництво, садівництво, сви­нарство, птахівництво тощо), які забезпечують одержання найбільшої виручки і чистої продукції.

Зазначимо, що про доцільність вибору такого критерію оцінки ефективності ферм, що функціонують на власній праці фермера і його сім'ї, повідомляють і такі відомі зарубіжні вчені, як С. Блегборн і М. Баккетт (Великобританія).

Для правильного визначення чистого прибутку необхідно оволодіти методи­кою розрахунку прибутку від окремих видів діяльності. Так, прибуток від тор­гівлі цінними паперами і деривативами визначається як різниця між проданими цінними паперами і деривативами та витратами, понесеними підприємством у зв'язку з придбанням цінних паперів і деривативів¹ протягом звітного року. Та­кі витрати збільшуються на суму некомпенсованих балансових збитків від та­ких операцій минулих періодів.

Прибуток від продажу основних засобів і нематеріальних активів являє со­бою різницю між їх продажною ціною і балансовою залишковою вартістю на момент акта купівлі-продажу.

Прибутком від надання товарного і комерційного кредитів є сума відсотків, одержана підприємством і зменшена на суму витрат, пов'язаних із цією операцією.

197

Підприємство може одержувати прибуток від володіння корпоративними правами — акціями, які придбані на ринку цінних паперів або від інших прав, що не є борговими вимогами, але дозволяють брати участь у прибутках (напри­клад, внески до статутних фондів інших підприємств). Такий прибуток назива­ють дивідендами.

Підприємство може одержувати прибуток у вигляді відсотків від володіння борговими вимогами, зокрема, векселями, облігаціями, бонами та іншими пла-

_________________

¹Дериватив — це стандартний документ, що засвідчує право і/або зобов'язання придбати чи продати базовий актив (товари, цінні папери, кошти та їх характеристики) на визначених ним умовах у майбутньому До деривативів належать форвардний контракт, ф'ючерсний контракт і опціон. (Детальніше про цс йти­меться в темі 16.)

тіжними документами, включаючи державні скарбничі зобов'язання Гума іа кого прибутку визначається як різниця між одержаною сумою відсотків і сумою витрат, що пов'язані ч операцією володіння борговими вимогами.

За сучасних умов усс ширшого поширення набуває оренда матеріальних цінностей - лізинг. Прибутком від цієї операції є винагорода лічингодавню (лі­зингова маржа), що є складовою лізингових платежів, виплачуваних лішио- одержувачем (лізингові платежі лізингова маржа відрахування на повне відновлення наданого в оренду основного засобу).

З розвитком НТТП підприємства можуть одержувати винагороди (роялті) за надання дозволу на використання промислової та інтелектуальної власнос­ті, інших аналогічних майнових прав, що визначаються як об'єкт права влас­ності даного підприємства. Такі винагороди можуть бути одержані, зокрема, за надання права використання ангорських прав на будь-які наукові винаходи, літературні і художні твори тощо, права на використання товарних знаків, права на винаходи, промислові або наукові зразки, програмне забезпечення для ЕОМ, на використання секретної формули або технологічного процесу, а також права на інформацію про ноу-хау (промисловий, комерційний або нау­ковий досвід).

Розглянуті види ефекту валова продукція сільського господарства, товар­на продукція, чиста продукція і прибуток це кінцеві результати діяльності підприємства, які істотно різняться за економічним змістом і цільовим призна­ченням.

Якщо обсяг валової продукції повністю залежить від умов виробництва, то товарна (припускаємо, що товарна продукція підприємства повністю реалізу­ється у розрахунковому періоді і збігається з реалізованою продукцією) і чиста продукція, а також прибуток, крім цих умов, істотно залежать і від умов обміну та розподілу. Зв'язок (субординація) цих видів кінцевих результатів поданий на рис. 7.4.

Рис. 7.4. Зв’язок між видами економічного ефекту, одержаними в результаті операційної діяльності аграрних підприємств:

ВП — валова продукція; ТП -— товарна продукція; ПВС — продукція, що використана для внутрішньогосподарського виробничого споживання плюс приріст незавершеного виробництва; с' + V — собівартість ПВС; ЧП — чи­ста продукція; П — прибуток