1. Суть ефективності як економічної категорії

Термін «ефективність» є похідним від терміна «ефект», ЯКИЙ ПОХО­ДИТЬ від латинського е//есІш і в перекладі означає виконання, результат певної причини або дії. Звідси термін «ефективність» (лат. е//ісіепіїа) можна трактува­ти як результативність певного процесу, дії.

Але сам по собі ефект (результат), якої б величини і форми вияву він не був, не в змозі повною мірою характеризувати результативність певної дії, процесу, оскільки не дає відповіді на запитання: а якою ж ціною отриманий цей ефект. Тому категорію ефективності можна трактувати як результативність певного

процесу, дії, що вимірюється співвідношенням між отриманим результатом \ витратами (ресурсами), що його спричинили. Саме в цьому і полягає сутність даної категорії та багатогранність її вияву.

Щодо останньої характеристики, то вона зумовлена двома основними при­чинами: існуванням багатьох видів ефекту і різноманітністю витрат (ресурсів), що спричиняють їх виникнення. Тому ефективність в теоретико-методоло- гічному аспекті стала загальнонауковим поняттям, яке широко використову­ється не лише в суспільних науках, а й природничих — фізиці, хімії, біології та ін.

Дане визначення ефективності вимагає більш поглибленого трактування. Це зумовлено тим, що на однакову кількість витрачених ресурсів підприємст­ва можуть одержувати не однакові за величиною результати. Тому нерідко ефективність визначають як досягнення максимального ефекту за мінімально­го витрачання ресурсів. Але досягти такого максимуму через дію закону спад­ної дохідності неможливо. Якщо врахувати й ту обставину, що ресурси обме­жені, то ефективність правомірно тлумачити більш поглиблено як досягнення максимального ефекту за фіксованих, тобто за наперед визначених обсягах ре­сурсів, або ж досягнення заданого результату (ефекту) за мінімальних витрат ресурсів.

Наведене визначення ефективності за сутністю збігається з поняттям економічної ефективності. Остання є основною формою вияву ефективності і може бути визначена зіставленням ефекту, отриманого саме від економічної ді­яльності, з витраченими на його одержання економічними ресурсами, що є об­меженими і вимагають постійного відновлення.

Категорія економічної ефективності тісно пов’язана з категоріями «продук­тивність» і «результативність». Поки що питання співвідношення цих категорій залишається дискусійним. Є підстави вважати, що спільним для економічної ефективності і продуктивності є те, що вони визначаються співвідношенням ре­зультату (ефекту; з ресурсами (витратами), які його спричинили. Проте продук­тивність має ту відмінність, що для її обрахунку слід брати лише продукцію (в натуральній чи вартісній формах), тоді як економічна ефективність визначаєть­ся за будь-яким економічним результатом, одержаним відповідно до цілей біз­несу. Отже, продуктивність — вужча за змістом категорія порівняно з категорі­єю економічної ефективності й є однією з основних форм її вияву.

Дискусійною залишається і категорія результативності: вона або ототожню­ється з ефективністю, або розглядається як самостійна. Найбільш обґрунтова­ною можна вважати точку зору, згідно з якою результативність не є повністю Тотожною з категорією «ефективність» і водночас не існує тільки як самостійна, оскільки набуває трьох форм свою вияву: економічна результативність, яка за своїм змістом тотожна економічній ефективності; кориснісна результатив­ність, що характеризується позитивними зрушеннями у діяльності підприємст­ва, які безпосередньо не пов’язані з витратами, але які знаходять своє відобра­ження у підвищенні його конкурентоспроможності (збільшення частки підпри­ємства в ринку, вихід на міжнародний ринок, зростання курсу акцій, зростання частки постійних клієнтів тощо); планова прогнозовано-фактова результати-

ність, яка визначається діленням фактичних показників діяльності підприємст­ва на планові (прогнозовані).

Як бачимо, економічна ефективність виробництва — це складне і багато­гранне явище. Агропромислове виробництво, зокрема, вимагає органічною пси єднання взаємодії чотирьох факторів — робочої сили, основних засобів, пред­метів праці і землі. У процесі такого виробництва здійснюється виробниче споживання вказаних ресурсів з метою отримання певних споживних вартос­тей, спроможних задовольнити відповідні потреби людей. Водночас відбуваєть­ся і формування економічної та інших видів ефективності (рис. 15.1).

Рис. 15.1. Формування ефективності та основні форми її вияву і взаємозв’язок на рівні підприємства

Причому при вимірюванні економічної ефективності ресурси можуть бути представлені або в повному обсязі за їх первісною (переоціненою) вартістю (за­стосовувані ресурси), або частиною їх вартості у формі виробничих витрат (ви- робничо-спожиті ресурси).

Якщо при цьому врахувати, що результати виробництва не лише є різнома­нітними, але й можуть бути представлені в різних формах: вартісній, натураль­ній, соціальній, то стає очевидною необхідність в ідентифікації різних форм ви­яву економічної ефективності відповідно до тих аспектів діяльності підпри­ємства, які важливо проаналізувати й оцінити. Враховуючи специфіку агропро­мислового виробництва, доцільно розрізняти крім економічної і такі види ефек­тивності, як технологічну, соціальну й екологічну.

Серед названих видів вихідною є, безумовно, технологічна ефективність. Вона за сутністю є результатом взаємодії факторів виробництва з живими орга­нізмами, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. Тому кількісно технологічна ефективність виражається через урожайність сільського­сподарських культур і продуктивність тварин.

Дія природного фактора — природної родючості ґрунту, клімату, погодних умов і біологічних особливостей живих організмів (сорт, лінія, репродукція, по-

рода) виявляється саме в тому, що один І гой же рівень ТСМНМКНЧЧНОІ ефегтн*.эосп ш е 6vth зх^н\тий si різких витрат шіш\ і праці

і замшзі» за однакових витрат вказаних ресурсів часто досягасгьо рин* -го'К'ійність еттьтуг і проллкгнвність тварин. Ця обставина зумовлює ринч не і чкщо при цьому врахувати, що продух. fyfy гтт дією іювгоодниж фактеоів може мати різану якість, а якість є також ви* оо*і технологічно« ефективності, що істотно впливає на ціну, то стіс <лвзкхням» шо рівень такої ефективності помітно позначується на економічних гезузыатах шлггрнемсгва-

Ішшшн словами, йлетьсч про безпосередній вплив технологічної ефективно­сті на економічну ефективність діяльності суб'єктів господарювання. Істотною особливістю технологічної ефективності є та обставина, що при її визначенні до \згг& ее беруться витрати, понесені суб'єктами господарювання для отримання відповідної урожайності культур чи продуктивності тварин.

Необхідно ще раз наголосити, що в економіці категорія ефективності транс- эосмупгься в поняття економічної ефективності виробництва і саме тому, що при її вимірюванні зіставляється ефект від економічної діяльності суб’єктів го­сподарювання з витраченими на його одержання економічними ресурсами, що є обмеженими і вимагають постійного відтворення.

Соціальна ефективність. На рівні підприємства її можна сформулювати як ступінь задоволення потреб колективу підприємства, його власників у засобах і умовах життєзабезпечення. Вона знаходить своє відображення у таких соціаль­них пріоритетах:

• рівень заробітної плати та динаміка її підвищення;

• соціальні виплати на відпочинок, оздоровлення, організацію дозвілля;

• покращення умов праці і скорочення тривалості робочого дня без змен­шення заробітної плати;

• ліквідація важкої і непрестижної ручної праці, підвищення рівня безпеки життя працівників, запобігання професійним захворюванням;

• створення умов дня підвищення освіти і професійного зростання працівни­ків, поліпшення професійної підготовки персоналу;

• поліпшення побутових умов трудового колективу.

Зазначимо, що соціальна ефективність формується також на державному і регіональному рівнях. Тому доповнюючими характеристиками її на цих рівнях € підвищення ступеня зайнятості населення і скорочення безробіття, поліпшен­ня пенсійного забезпечення тощо.

На рис. 15.1 показаний взаємозв’язок між виділеними формами ефективнос­ті. Дія його розкриття насамперед зазначимо, що основою формування соціаль­ної ефективності є економічна ефективність. Адже лише створений у процесі економічної діяльності економічний ефект є джерелом задоволення всього спе­ктра соціальних потреб населення. Тому об’єктивно існує така залежність: чим виша економічна ефективність, тим за однакових інших умов буде вищою еоаі- альиа ефективність, і навпаки.

Разом з тим між цими вилами ефективності існує й зворотний зв’язок: з під* витанням соціальності ефективності зростає продуктивність праці працівників,

а отже, і економічна ефективність виробництва, тобто тут має місце дія мульїи- дл ікати вного важеля.

Як випливає з викладеного, соціальну ефективність важко кількісно виміря­ти слиним інтегральним показником. Проте за окремими соціальними заходами таке вимірювання можливе і необхідне (рівень заробітної плати, соціальні ви­плати на оздоровлення і відпочинок, витрати на перепідготовку кадрів, скоро­чення тривалості робочого дня тощо). Все ж наближено про досягнутий рівень соціальної ефективності можна судити за таким узагальнюючим показником, визначеним у динаміці, як питома вага прибутку, спрямованого на соціальні до­ходи, у загальній масі чистого прибутку, а також величина цього прибутку на одного середиьооблікового працівника.

Виділення екологічної ефективності в самостійну форму зумовлене що­найменше двома причинами. Перша — необхідністю створення екологічно безпечного для людей і тваринного та рослинного світу довкілля, за якого зберігаються біологічна рівновага і водний баланс території, поліпшується кругообіг органічних речовин, забезпечується розширене відтворення еконо­мічної родючості грунту, супроводжуване підвищенням вмісту гумусу, здійс­нюються виробництво екологічно чистої продукції і не допускається забруд­нення навколишнього середовища хімічними засобами сільськогосподарсь­кого призначення.

Друга причина — потребою в існуванні індикатора для означення гармоній­ною розвитку виробництва. Такий розвиток досягається тоді, коли позитивні зрушення в економічній ефективності супроводжуються такими ж зрушеннями у соціальній та екологічній ефективності. Отже, ці три види ефективності пови­нні розглядатися не ізольовано, а в контексті з орієнтацією на недопущення си­туацій, коли вища економічна ефективність досягається за рахунок порушення екологічної безпеки і згортання соціальних програм.

Екологічна ефективність формується завдяки здійсненню додаткових вкла­день екологічного спрямування, джерелами яких виступає, за аналогією з соціа­льною ефективністю, економічний ефект, створений у ході економічної діяль­ності підприємств. Саме в цьому виявляється вплив економічної ефективності на екологічну ефективність: чим вищий рівень першої з них, тим більше може бути виділено коштів (за однакових інших умов) на заходи екологічної безпеки, а отже, т им вищою буде екологічна ефективність, і навпаки.

Для оцінки рівня екологічної ефективності можуть бути використані такі по­казники:

- частка чистого прибутку підприємства, що направляється на заходи еко­логічною спрямування, і його абсолютна величина в динаміці;

- част ка сільськогосподарської продукції в загальному обсязі її виробницт­ва, в якій вміст залишків отрутохімікатів, нітратів і нітритів нижчий від гранич­но допустимих норм;

- частка екологічно чистої продукції в загальному обсязі її виробництва, що отримана без застосування отрутохімікатів, мінеральних добрив, стимуляторів росту штучного походження;

- вміст гумусу в Грунті і Його динаміка;

• масштаби використання біологічних засобів боротьби зі шкідникам« * хворобами сільськогосподарських рослин і тварин;

• наявність сучасних очисних споруд, що унеможливлюють або мжімііу ють шкідливі викиди і скиди.

Екологічна ефективність тісно переплітаються з соціальною ефективністю, оскільки створення екологічно безпечного довкілля є необхідним фактором. Що істотно впливає на формування нормальних умов життєзабезпечення працівни­ків і населення країни в цілому.