1. Господарські агропромислові формування

В історичному плані одними із перших господарських агропромисло­вих формувань, що виникли в Україні, є агропромислові підприємства, початок створення яких покладено в 1919 р. у виноградарсько-виноробному виробницт­ві в формі радгосп-заводів. Пізніше радгосп-заводи і колгосп-заводи почали ви­никати не лише в цьому виді виробництва, айв плодоовочевому та в ефіро­олійному, тобто там, де у великих масштабах виробляється сільськогоспо­дарська продукція, яка швидко псується і вимагає через це мінімального розри­ву між її збиранням і переробкою.

Агропромислові підприємства — це юридичні особи, в яких поєднується виробництво сільськогосподарської продукції з промисловою її переробкою, доробкою і зберіганням.

Ці виробництва (аграрне і промислове) організаційно функціонують тут ли­ше в формі внутрішньогосподарських підрозділів, що не мають юридичної са­мостійності. Агропромислові підприємства мають єдиний орган управління з організації ефективної діяльності цих підрозділів, спільний для всіх видів дія­льності баланс, єдиний план економічного і соціального розвитку, розрахунко­вий рахунок в банку. Матеріальне стимулювання працівників сільськогосподар­ських і переробних підрозділів залежить від досягнутого рівня ефективності функціонування агропромислового виробництва в цілому.

Як правило, агропромислові підприємства — це великі спеціалізовані госпо­дарські формування зі значними площами багаторічних насаджень або овоче­вих культур і відносно потужними переробними виробництвами. В таких під­приємствах виручка від реалізації продукції переробки разом із грошовими надходженнями від продукції сировинної галузі, що продана в переробленому вигляді, забезпечують цій інтегрованій сфері провідне місце (або одне з провід­них) у структурі товарної продукції.

Про розміри інтегрованої галузі агропромислових підприємств свідчать такі дані. У середньому на одне виноградарське-виноробне підприємство (радгосп - завод) до антиалкогольної кампанії припадало близько 900 га виноградників, у тому числі в плодоносному віці — близько 600 га. Середня потужність заводу первинного виноробства — близько 6 тис. т переробки сировини за сезон. Нині йде поступове відновлення знищених у процесі згаданої непродуманої кампанії виноградників, що дозволить збалансувати сировинну базу з виробничими по­тужностями переробних підрозділів.

У спеціалізованих плодоягідних агропромислових підприємствах площа са­дів і ягідників у середньому на одне господарство досягали 700 га, у тому числі в плодоносному віці близько 400 га. В цих підприємствах здійснюється переро­бка приблизно 20 — 25 % валового збору плодів і ягід. Це та частка продукції, що не знаходить попиту в споживачів у свіжому вигляді. Крім переробних за­водів і цехів основним промисловим підрозділом цих підприємств є охолоджу­вані плодосховища. На жаль, за роки ринкових перетворень та економічної кри­зи площа садів і ягідників в таких підприємствах скоротилася, нерідко істотно.

Багато агропромислових підприємств, особливо в південних районах Украї­ні, спеціалізуються на переробці овочів. Промислові підрозділи тут представле­ні консервними заводами і цехами різної потужності. Основна функція цих під­розділів — переробка нестандартної продукції й тієї частки овочів, що не знаходить збуту у свіжому вигляді.

Зазначимо, що частина радгосп-заводів і колгосп-заводів були свого часу трансформовані в КСП, а потім — у приватні структури і набули назв агро­фірм . Прикладом успішної діяльності колишнього колгосп-заводу, а нині агро­фірми, може слугувати ТОВ «Агрофірма «Петродолинське» Одеської обл.

В агрофірмі функціонує консервний завод потужністю 2925 т консервованих овочів. Площа сільськогосподарських угідь підприємства становить 3383 га, а посівна площа овочів за останні роки коливалася в межах 280 — 310 га. Про мі­сце промислової сфери (консервного заводу) в економіці підприємства свідчать такі дані за 2010 р.: капітал промислової сфери в загальному капіталі підприєм­ства складає 27,6 %, у тому числі необоротні активи в загальних необоротних активах — 16,2, а оборотні в загальних оборотних активах — 41,2 %. Середньо- облікова чисельність працівників в промисловій сфері становила 37,7 % загаль­ної чисельності працівників підприємства.

Про економічну роль промислової сфери свідчать такі показники: реалізова­на продукція консервного заводу в загальній грошовій виручці підприємства становила 29 %. Причому прибуток від реалізації консервованої продукції дорі­внював 816,1 тис. грн, або 22 % валового прибутку підприємства.

Поки що підприємство не повністю використовує виробничу потужність за­воду, виробляючи в межах 2 тис. т консервованої продукції. Проте спостеріга­ється позитивна динаміка щодо нарощування переробного виробництва й уріз­номанітнення асортиментного ряду овочеконсервної продукції (більше 20 асор-

тиментних позицій). Тобто очікується подальше підвищення місця і ролі пере­робного виробництва в економіці підприємства і посилення його соціальної значущості — значної кількості зайнятих працівників.

У 80-ті роки XX ст. значно прискорився процес створення агрофірм. Це є ре­зультатом поглиблення інтеграційних процесів у низовій ланці агропромисло­вого виробництва. Практика переконує, що організація агропромислових під­приємств (агрофірм) доцільна на базі великих аграрних підприємств, що мають потужний виробничий потенціал і кваліфіковані кадри.

Саме в таких агропромислових підприємствах комбінування виробництва часто не обмежується виробництвом продукції, її переробкою, пакуванням і зберіганням, а передбачає, крім названих видів діяльності, і розвиток такого ва­жливого елементу єдиного організаційно-технологічного комплексу, як реаліза­ція сільськогосподарської продукції й промислових товарів із сільськогоспо­дарської сировини через власну торговельну мережу.

Крім того, в агрофірмах виробництво нерідко є багатопрофільним і включає два або кілька різнорідних видів діяльності з переробки кількох видів сільсько­господарської продукції — рослинницької і тваринницької. В окремих агрофір­мах розвиваються промислові підсобні виробництва і промисли, не пов’язані з переробкою сільськогосподарської продукції, наприклад, виробництво цегли, склотари, мінеральної води, будівельних матеріалів, швейні цехи тощо.

Прикладом такого підприємства з багатопрофільним переробним виробниц­твом може слугувати агропромислова корпорація «Зоря» Рівненської обл. Під­приємство веде великомасштабне сільськогосподарське виробництво на площі

14. тис. га земельних угідь. У своєму складі ця агропромислова корпорація має м’ясокомбінат, консервний завод, склотарний завод, елеватор на 20 тис. т зерна, хлібозавод потужністю 2 тис. хлібин на добу, цех мінеральної води, молокопе­реробний цех. Підприємство постійно нарощує виробництво сільськогосподар­ської продукції, збільшує поголів’я свиней і великої рогатої худоби (відповідно до 15 і 8 тис. голів), досягає високих результатів виробничої та фінансово- економічної діяльності.

Досвід роботи агропромислових підприємств (агрофірм) свідчить про їх пе­реваги над неінтегрованими господарськими структурами. В цих агропромис­лових формуваннях більше виробляється продукції на одиницю площі, досяга­ється вища продуктивність праці й значно зростає прибутковість. Кінцеві результати їх діяльності значною мірою залежать також від організаційної бу­дови інтегрованого виробництва.

Практика і наукові дослідження ряду вчених переконують, що ефективність зростає за такого поєднання сільськогосподарських галузей і промислових ви­робництв: виноградарство — виноробний завод (цех); садівництво — холо­дильник, сушильний цех, консервний (соковий) завод або цех; овочівництво — консервний завод (цех), холодильник; лікарські культури — установка екстра­гування, сушильний цех, фасувальний цех; скотарство — молокопереробний цех, забійний цех, холодильні камери, цех утилізації побічної продукції; птахів­ництво — забійний цех, холодильні камери, скорняцький цех (кушнірський), цех утилізації побічної продукції.

В окремих господарських агропромислових формуваннях за останні роки почало поєднуватися з промисловою переробкою і зерновиробництво — меха­нізований тік, сушильний цех, міні-елеватор, млин, крупорушка, комбікормо­вий завод (цех).

У кожному агропромисловому підприємстві (агрофірмі) повинна бути дося­гнута раціональна концентрація виробництва продукції, що йде на переробку. Для безпосереднього вирішення цього завдання необхідно враховувати повне використання виробничої потужності переробного заводу (цеху), обсяги поста­вок продукції в свіжому вигляді відповідно до договорів, а також внутрішньо­господарські потреби в ній для особистого споживання.

Водночас потрібно забезпечити більш тривалий період надходження свіжої продукції з метою повнішого задоволення попиту споживачів і пом’якшення се­зонності її споживання, а також ритмічної роботи переробних виробництв за мінімальних втрат сировини. Досягти цього можна завдяки раціональному до­бору видового і сортового складу культур або багаторічних насаджень із різни­ми строками дозрівання їх продукції.

Загальною тенденцією розвитку господарських агропромислових формувань на сучасному етапі є створення ними нових і розширення існуючих ланок рин­кової інфраструктури і, зокрема, служб маркетингу, власної торговельної мере­жі. Значення цієї тенденції істотне, оскільки такі підприємства позбавляються залежності не лише від переробних підприємств-монополістів, а й від торгове­льних монопольних структур. Цим самим вони створюють для себе ліпші рин­кові передумови господарювання завдяки вільному вибору ринків збуту (спо­живачів), часу реалізації продукції, використанню для своєї вигоди сезонного коливання цін, більш повному врахуванню фактора дефіцитності й своєчасному коригуванню асортименту продукції відповідно до попиту на неї на споживчо­му ринку.

Зазначені передумови можуть бути реалізовані повною мірою з подальшим розвитком і насиченням ринку продовольства, посиленням завдяки цьому кон­куренції між агропромисловими товаровиробниками, формуванням ринкової інфраструктури і насамперед товарних бірж, набуттям досвіду підприємливості, відпрацюванням взаємовигідних виробничих зв’язків з партнерським середо­вищем, особливо в сфері обігу товарів і капіталів.

Особливо слід наголосити, що в 90-ті роки в Україні виникла друга особливо потужна хвиля бурхливого створення агрофірм. Це пояснюється незадовільним станом економічних взаємовідносин між сільськогосподарськими виробниками сировини і переробними підприємствами-монополістами, від чого потерпають насамперед аграрні підприємства. Адже переробні підприємства, як уже наго­лошувалося, мають змогу більше впливати на встановлення договірних цін на сировину на свою користь. Втрачають аграрні підприємства й на тому, що не одержують економічної вигоди від реалізації кінцевого продукту переробними підприємствами.

Усе це штовхало сільськогосподарських товаровиробників на створення своїх переробних виробництв і розвиток до певної міри власної торговельної мережі. Цей процес мав як позитивні, так і негативні риси. Позитивні полягали

в тому, що зі збільшенням кількості агрофірм посилювалося конкурен те сере­довище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, що мало б змушу- вати переробні підприємства, нинішніх монополістів, тісніше інтегруватися з постачальниками сировини на взаємній економічній вигоді.

Негативні риси цього процесу виявляються насамперед у низькому техніч­ному і технологічному рівні переробки продукції в багатьох аграрних підпри­ємствах, оскільки ними були побудовані малопотужні цехи, які не забезпечують глибини переробки, через що втрачаються цінні продукти (кістки, кров, кишко­вий тракт, відвійки тощо). На таких виробництвах порівняно з великими під­приємствами вища собівартість продукції і нижча її якість, не завжди витриму­ються при будівництві й функціонуванні переробних цехів екологічні вимоги. І нарешті, несе втрати і суспільство в цілому через недовикористання потужно­стей великих переробних підприємств.

Насамперед зазначимо, що серед виниклих після 90-х років агрофірм лише незначна кількість їх забезпечила створення потужного конкурентоспромож­ного переробного виробництва. Це великі за розміром підприємства, що є ще одним підтвердженням висловленої раніше тези про лише їм притаманну спроможність організовувати сучасну ефективну переробку сільськогосподар­ської продукції. Прикладом таких підприємств може бути агрофірма «Відро­дження» Покровського району Дніпропетровської обл., яка обробляє 11 тис. га ріллі і розвиває спеціалізоване свинарство з поголів’ям свиней до 10 тис. го­лів. Підприємство завдяки інвестиціям і вдалому менеджменту, зокрема впро­вадженню системи бюджетування, істотно скоротило витрати, насамперед па­льного, підвищило продуктивність землі і тварин, забезпечило раціональне виробництво.

Проте подальший розвиток цього підприємства стримувався відсутністю власного переробного виробництва, насамперед продукції головної галузі — свинарства. Тому підприємство у 2006 р. збудувало власний м’ясокомбінат «Дніпро» із найсучаснішою технологією виробництва м’ясопродуктів. Це дало змогу агрофірмі переробляти власну сировину і реалізовувати кінцеву м’ясну продукцію торгової марки «Покровський двір» через власну торговельну мере­жу, до складу якої входить більше 100 фірмових магазинів.

Проте, як з’ясувалося, переважаюча більшість агрофірм, що виникли в роки переходу до ринку, мали невеликі масштаби переробки сільськогосподарської продукції, за яких неможливо було істотно посилити конкуренцію в сфері пере­робного виробництва. В результаті поведінка переробних підприємств щодо врахування ними економічних інтересів сільськогосподарських товаровиробни­ків залишилася незмінно, тобто монополістичною. Більше того, вироблені та­кими агрофірмами продовольчі товари через зазначені негативні риси їх дрібно­го виробництва насамперед з переробки тваринницької продукції, були неконкурентоспроможними з аналогічними товарами великих переробних під­приємств, багато з яких реконструйовані або побудовані нові. Тому такі агрофі­рми змушені відмовитися від переробки сільськогосподарської продукції, а ви­трачені кошти на створення переробних цехів залишилися неокупними. В сучасних умовах абсолютна більшість аграрних підприємств спроможна створити конкурентоспроможне переробне виробництво на засадах кооперації (про це йтиметься в параграфі 21.4).

Починаючи з 2000 р. в агропромисловому комплексі стали виникати, а нииі набули широкого розповсюдження, такі два види господарських формувань (про них частково йшлося в темі 3):

• агропромислове формування як цілісне підприємство, в якому сконцентро­ване виробництво і переробка сільськогосподарської сировини, з метою отри­мання і реалізації через власну торговельну мережу (нерідко лише частково) певного виду продовольчих товарів;

• агропромислові формування, що створені в результаті економічної концен­трації з організацією управління агропромисловим виробництвом на засадах холдингу. Ми їх будемо далі називати агропромисловими холдингами, хоча в літературі домінує назва «агрохолдинги», що з юридичної точки зору не є пра­вильним, оскільки не відповідає тлумаченню поняття холдингу вітчизняним за­конодавством.

Ці два види АПФ є відображенням вертикальної агропромислової інтеграції, за якої функціонування різних ланок продуктової вертикалі здійснюється на ос­нові єдиної власності. Вони виникли в результаті капіталізації сільського гос­подарства вітчизняного зразка (і російського також) з домінуючим джерелом вливання капіталу зовнішніми інвесторами, найчастіше потужними переробни­ми підприємствами, і рідше — промисловими підприємствами, що технологіч­но не пов’язані з сільським господарством, а також трейдерами сфери матеріа­льно-технічного забезпечення, іншими торговельними структурами і опосеред­ковано банками.

Створення на базі переробних підприємств АПФ першого або другого виду від­бувалося за певної послідовності, коли власний капітал чи капітал з інших сфер ді­яльності вітчизняного чи іноземного походження спочатку вливався в переробну промисловість, зокрема в підприємства олійно-жирової, цукрової, борошномель­ної, м’ясо-молочної промисловості і після створення сучасних переробних потуж­ностей здійснювалося освоєння сфери збуту через створення логістики і власної торговельної мережі.

З накопиченням необхідних фінансових ресурсів вже на третій стадії ство­рювалося власне сільськогосподарське виробництво через оренду земельних і частково майнових паїв та закупівлю необхідних ресурсів (техніки насамперед). Основний мотив такого вливання капіталу — гарантувати через створення спе­ціалізованих сільськогосподарських підрозділів забезпечення основного вироб­ництва сировинною базою, а також збільшення прибутку за рахунок відмови від посередників і зменшення трансакційних витрат та організації повного циклу виробництва. Важливим мотивом є можливість набуття таким переробним під­приємством статусу сільськогосподарського товаровиробника і завдяки цьому мінімізувати платежі до бюджету.

В АПФ як цілісних підприємств аграрна сфера функціонує або як структур­ний підрозділ підприємства, що вкрай небажано та юридично мало б бути забо­роненим, або в як відокремлені підрозділи. В агропромислових холдингах аг­рарна сфера концентрується в дочірніх агроиідприємствах, не виключено — і у відокремлених підрозділах. Як показує практика, у будь-якому разі структуру сільськогосподарського виробництва, розміри галузей, забезпеченість ресурса­ми визначає материнська компанія або ж інтегратор — переробне підприємство за першого виду АПФ.

Серед торговельних структур (трейдерів) розвивати сільське господарство стали насамперед компанії, що працювали в сфері матеріально-технічного по­стачання аграріїв мінеральними добривами, отрутохімікатами, насінням, паль- но-мастильними матеріалами, технікою, запасними частинами тощо. Основний їх мотив — можливість збуту своєї продукції, у тому числі неліквідної (незат- ребуваного насіння, наприклад), створення умов для отримання більших дохо­дів від розвитку насінництва шляхом придбання за кордоном або НДІ супереліт із подальшим розмноженням на орендованих ними землях. Важливо також, що аграрні підприємства (відокремлені підрозділи) використовуються і як реклам­ний майданчик для техніки, насіння, засобів захисту рослин тощо шляхом про­ведення різних семінарів, днів поля та ін. (компанії «Сади України», «Райз», «Агро-Союз»).

Серед торговельних структур, що стали успішно розвивати сільське госпо­дарство, особливе місце займає зернотрейдер і сільгоспвиробник ТОВ СП «Ні- булон», який обробляє 80 тис. га угідь, має сучасний перевантажувальний тер­мінал у м. Миколаєві. Завершує велику інвестиційну програму з будівництва елеваторів, починаючи від Києва і закінчуючи Херсонською областю.

Розгорнуте велике будівництво суховантажних двотрюмних суден (барж) рі­чково-морського плавання для перевезення зерна по Дніпру. Чимало таких су­ден уже експлуатуються. Компанія планує щонайшвидше вийти на заплановані показники транспортування водним транспортом 3 млн т зерна.

«Нібулон» — це вітчизняний зернотрейдер, який поклав край безроздільно­му пануванню іноземним зернотрейдерам на ринку експорту зерна. У 2011 р. ця компанія зайняла перше місце по чистому доходу (виручці) — 11 673,8 млн грн а по чистому прибутку 10-те місце — 197,9 млн грн.

Компанії, які займаються несільськогосподарським виробництвом, стали вливали свій капітал у сільське господарство, розглядаючи аграрне виробницт­во як перспективний напрям інвестицій для вільного капіталу (холдинги «Наф- ком», «Авіас-2000», «Алеф», «Чиста криниця» та ін.). Є й такі великі промисло­ві підприємства, які, будучи технологічно не пов’язаними з сільським господарством, вливають свій капітал в цю галузь для забезпечення потреб ба­гатотисячних колективів своїх працівників дешевими та якісними продуктами харчування. Прикладом може бути дочірнє підприємство шахти ім. Засядька «Агрофірма «Шахтар». До її складу входять близько 30 сільськогосподарських підприємств загальною площею сільськогосподарських угідь 75 тис. га. В них утримується 6 тис. корів, 25 тис. голів свиней, 500 тис. бройлерів, 1 млн голів дорослий курей. Переробні підприємства представлені Краматорським м’ясо­комбінатом і консервним заводом і Слав’янським молокозаводом.

Створені також холдинги за участю банківського капіталу (наприклад, «Міжнародна агропромислова корпорація «Приват-Агро»), які вбачають не ли­ше перспективність капіталовкладень в аграрну сферу, а й контроль за процесом сільськогосподарського виробництва з метою повернення ран і ш е виданих кредитів (це важливий мотив входження банків до агробізнесу). Крім того, бан­ки, зокрема, «Приватбанк», через підконтрольне йому ТОВ «Приватагроцентр», що здійснює управління 30-ма виробничими структурами, у тому числі 17 агра­рними підприємствами, кількома переробними підприємствами, елеваторним комплексом надає кредити аграрним підприємствам. При цьому «Приватбанк» гарантує собі повернення таких кредитів через підконтрольність аграріїв, одер­жуючи, таким чином, надійні відсотки за мінімального ризику.

Агропромислові холдинги створюються в останні роки і міжнародними кор­пораціями «Sema», «Renesans-Capital», «Tveelingen-Agro», «Золотий колос» та ін., які масово стали орендувати земельні масиви. Ці та інші компанії, маючи значні фінансові ресурси, підвищують орендну плату за землю і консолідують завдяки цьому великі масиви землі.

На даному етапі основна мета іноземних компаній — взяти землю в довго­строкову оренду (з метою можливого її викупу) й організувати ефективне екс- портно-орієнтоване виробництво сільськогосподарської продукції завдяки ро­дючій землі, низької (для них) орендної плати (в країнах ЄС вона сягає 425 євро за 1 га (приблизно 5 тис. грн) і дешевої робочої сили. Окремі такого типу хол­динги стають вертикально інтегрованими структурами, придбаваючи або ство­рюючи переробні потужності.

У 2011 р. функціонувало 79 АПФ (агропромислових холдингів і АПФ як ці­лісних підприємств) з площею орендованих земель від 10 до 430 тис. га. Загаль­на площа цих структур — 5636 тис. га. Найбільші масиви сільськогосподарсь­ких угідь орендують «Ukrlandfarming» — 430 тис. га, інвестиційний холдинг «NCH» — 400, «Українські аграрні інвестиції» — 300, «Миронівський хлібо- комбінат» — 300, «Мрія» — 240 тис. га. Уже 16 компаній використовують по 100 і більше тисяч гектарів. Причому холдингові структури в останній час стали інтенсивно нарощувати земельний банк в очікуванні ринку землі. За даними УКАБ, з липня 2010 р. по липень 2011 р. компанії України збільшили площу землекористування на 1 млн га, а у 2012 — 2016 pp. згідно з заявленими плана­ми вона може збільшитися до 8 млн га.

АПФ обох типів мають низку переваг як господарські об’єкти, але водночас вони несуть в собі і значні загрози. Основні переваги полягають в тому, що АПФ створюють велике товарне виробництво, яке дає змогу отримувати ефект масштабу. В більшості з них відбувається концентрація капіталу в руках ефек­тивного суб’єкта господарювання. Влитий в аграрну сферу капітал реанімує в багатьох випадках сільськогосподарське виробництво і забезпечує його зрос­тання на новій технічній і технологічній основі. В результаті зростає добробут працюючих селян завдяки підвищенню їх заробітної плати, виникають можли­вості залучення холдингами іноземного капіталу.

АПФ мають змогу здійснювати єдину науково-технічну, технологічну і фі­нансову політику, розвивати великомасштабну переробку і власну торговельну мережу, оптимізувати внутрішні фінансові потоки, концентрувати і спрямову­вати їх на розв’язання актуальних завдань щодо створення висококонкурентно- го виробництва, логістики, впровадження сучасного менеджменту. В раціонараціона­льних за розмірах АПФ підвищується оперативність і маневреність викорис­тання усіх ресурсів, значно спрощується і раціоналізується процес узгодження інтересів учасників інтеграційного процесу, знижується ризик від погодних умов завдяки просторовій диверсифікації сільськогосподарського виробництва, розширюються можливості комбінування виробництва. В сукупності все це по­роджує додаткове джерело синергічного ефекту в АПФ.

Разом з тим вітчизняний варіант капіталізації сільського господарства з до­мінуючим напрямом впливання капіталу із зовнішніх джерел несе в собі і нема­ло загроз. Одна з них, про яку вже йшлося, — це створення АПФ як цілісними підприємствами аграрних структурних підрозділів («зелених цехів») замість ві­докремлених. В результаті доходи від податків минають сільські території, осі­даючи в центральних офісах. Окремі АПФ не орієнтуються на довгострокову присутність в аграрній сфері, і головним завданням своїм вбачають одержання значної економічної вигоди за короткий строк, інвестуючи лише поточну діяль­ність. При цьому АПФ нерідко орієнтуються лише на рослинницькі галузі з ви- соколіквідною продукцією — соняшник, ріпак, зернові культури, що швидко мінералізують ґрунт, знижуючи його родючість. По суті, такі АПФ одержують антиренту. Тому актуальною постає проблема впровадження механізму вилу­чення антиренти на користь місцевих бюджетів і обмеження можливостей її утворення.

У зв’язку зі значною концентрацією в одних руках земельних ресурсів є за­гроза виникнення латифундизму і розвитку монополізму на ринку оренди землі, а можливо, й на ринку сільськогосподарської продукції та продовольства. Фун­кціонування холдингів може породжувати загрозу зростання соціальної напру­женості на селі, що пов’язане з використанням робочої сили: орієнтація окре­мих холдингів лише на рослинництво і відмова від розвитку тваринницьких галузей позбавляє сільське населення значної кількості робочих місць. Не роз­вивають ці структури і трудомісткі галузі: льонарство, овочівництво, хмелярст­во тощо, що також посилює безробіття на селі. Несе в собі певні загрози й та обставина, що деякі з АПФ зовсім відмежувалися від підтримки соціальної сфе­ри на селі.

Слід також наголосити, що окремі холдинги являють собою надто складні конгломерати із сукупності різнопрофільних промислових підприємств (не тільки переробних), інфраструктури аграрних виробників із великою розосере­дженістю по території України і надзвичайно ускладненими відносинами влас­ності. Часто вибудовуються піраміди власності з важко розпізнавальним голо­вним власником, що перебуває на її вершині. При цьому втрачається прозорість бізнесу.

Різнопрофільність виробництв, велика їх розосередженість по території країни надає таким холдингам деяких наближених рис кластеру. Але, безумов­но, це не кластери, таким структурам потрібна своя назва. Бо у світовій практи­ці кластери створюються на добровільних засадах юридично самостійними суб’єктами господарювання, а що до таких холдингів, то тут має місце, скажі­мо, квазікластеризація, за якої до квазікластеру входять в основному суб’єкти господарювання, відносини між якими будуються на економічній залежності

(спільній власності). Це породжує між ними своєрідні дво- і багатосторонні від­носини, часто непрозорі, оскільки базуються на емпліцидних (неформальних) договорах.

Наявність зазначених переваг і загроз, що несуть в собі виниклі в процесі капіталізації новітні форми АПФ, дають підстави для висновку, що наразі гост­ро стоїть проблема законодавчого економічного регулювання діяльності цих аг­ропромислових формувань, яке має бути спрямованим на посилення переваг і на усунення або пом’якшення зазначених загроз.

У цьому контексті важливо прийняти Закон України «Про сільське госпо­дарство», в якому мають бути виписані регуляторні заходи держави щодо недо­пущення надконцентрації і монополізації в агропромисловому виробництві, а також монокультури через визначення оптимальних обсягів виробництва про­дукції сільського господарства в кожному регіоні держави.