Розподіл сільськогосподарських упдь між основними власниками землі га землекористувачами,

тис. та (станом па 1.01.2012)

Землевласники і землекористувачі	Всього сільськогоспо­дарських угідь, тис. га	Частка відповідних власників і землекористу­вачі у загальній площі сільськогосподарських угідь, %
Недержавні сільськогосподар­ські підприємства, включаючи фермерські господарства	19 487,9	46,9
Державні сільськогосподарські підприємства	1010,3	2,4
Громадяни	15 984,0	38,5
Інші користувачі	5075,4	12,2
Усього	41 557,6	100

8.2. Земельна реформа в Україні. Основи Земельного кодексу України

У колишньому СРСР, а отже, і в Україні, що входила до його складу, земля була націоналізована, таким чином, її єдиним власником стала держава. Громадянам, сільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам зе­мля передавалася лише у користування. Панування державної власності на землю стало однією із головних причин низького рівня ефективності її використання.

З набуттям Україною незалежності і започаткуванням ринкових трансформа­цій виникла об'єктивна необхідність у здійсненні земельної реформи, яка є одні­єю із центральних ланок аграрної реформи, що провадиться в нашій державі.

Земельна реформа — це комплекс заходів — правових, соціально-еконо­мічних, технічних та організаційних, спрямованих на перебудову земельних відносин через роздержавлення земель, утвердження різних форм власності на неї та розвиток нових організаційних форм господарювання на селі, що функці­онують на приватній власності.

Земельна реформа в Україні здійснювалася на основі законів України, указів президента України, інших нормативних актів і пройшла в своєму розвиткові кілька етапів². У стислому вигляді, за М. М. Федоровим , такі етапи зводяться до такого:

І визначення категорій земель, що не підлягають приватизації і залишаються у державній власності;

___________________

¹Державний земельний кадастр України.

²Детальніше про це див.: Андрійчук В. Г. Економіка аграрних підприємств / В. Г. Андрійчук — К КНЕУ, 2002. — 625 с.

³Федоров М. А/. Земельна реформа і розвиток ринкових земельних відносин / М. М. Федоров // Економій АПК. — 2011. — №7. — С. 56.

• роздержавлення і приватизація земель шляхом:

а) передачі їх у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам (КСП), сільськогосподарським кооперативам, акціонерним то­вариствам, у тому числі створеним на базі державних сільськогосподарських підприємств;

б) передачі земель у приватну власність громадянам України;

• паювання сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам й організаціям, з урахуванням за такого паювання здійсненої грошової оцінки землі;

• видача сертифікатів на право на земельну часту (пай) громадянам — чле­нам КСП і державних актів на право приватної власності на землю за їх бажан­ням у разі виходу з підприємства;

• реалізація громадянами права на земельну частку (пай) на їх розсуд у ме­жах чинного законодавства;

• реорганізація КСП та інших недержавних сільськогосподарських підпри­ємств у господарські структури ринкового типу і масштабний розвиток земель­них орендних відносин;

• введення пільгового оподаткування;

• формування і розвиток ринку земель та його інфраструктури.

У 2012 р. цей процес ще не було завершено і це вимагає на законодавчому рівні досконалої організації державного контролю за формуванням і функціо­нуванням такого ринку, раціональним використанням та охороною земель.

Особливу роль у здійсненні земельної реформи відіграло прийняття у жовтні 2001 р. нової редакції Земельного кодексу України.

Земельний кодекс України — це основний документ земельного законодав­ства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвит­ку всіх форм власності на землю і форм господарювання.

Новий Земельний кодекс складається з 10 розділів, 37 глав і 213 статей. У ньому знайшли юридичне закріплення всі напрацювання земельної реформи, що здійснювалися в нашій країні за попередні роки. Водночас Земельний ко­декс вирішує і низку нових питань земельної реформи. Тому за своїм змістом він докорінно відрізняється від редакції 1992 р.

Важливо, що чинний Земельний кодекс відкрив широкі можливості для фо­рмування класичних загальноприйнятих у цивілізованому світі земельних від­носин, під якими розуміють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Підводиться, зокрема, правове підґрунтя для здійс­нення застави землі, її купівлі-продажу, для введення у вітчизняному правову практику понять обмежень на землекористування тощо.

Земельний кодекс остаточно розв'язав найфундаментальнішу проблему зе­мельних відносин — проблему форм власності на землю.

Кодексом передбачено три рівноправні форми власності: приватна, комуна­льна і державна. Суб'єктами права власності на землі приватної власності < громадяни та юридичні особи, на землі державної власності держава, яка ре­візує цс право через відповідні органи державної влади (Кабінет Міністрів

України, Державні адміністрації всіх рівнів у межах наданих їм повноважень) і землі комунальної власності — територіальні громади сіл, селищ і міст, які реа­лізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (у комунальній власності перебувають всі землі в межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності).

Земельним кодексом передбачається такий різновид приватної власності, як спільна власність на земельну ділянку. Якщо в такій земельній ділянці визна­чена частка кожного з учасників спільної власності, то таку власність називають спільною частковою власністю, а без визначення часток — спільною суміс­ною власністю (ділянка з такою власністю може належати лише громадянам).

Земельним кодексом встановлені норми безоплатної передачі земельних ді­лянок громадянам України: для ведення фермерського господарства — у розмі­рі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підпри­ємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де розташоване фермерське господарство; для ведення особистого селянського го­сподарства — не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) — не більше 0,25 га у селах, 0,15 га — у селищах і 0,10 га — у містах; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га і для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

У Земельному кодексі детально розглядаються умови набуття права на зем­лю (права власності або права користування) громадянами України та юридич­ними особами, а також умови придбання земельних ділянок на підставі цивіль­но-правових угод.

Важливо, що Земельним кодексом передбачаються гарантії права власності на землю, у тому числі і гарантії по відшкодуванню збитків власникам землі і землекористувачам, заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподар­ських угідь, лісових земель, чагарників для потреб, не пов'язаних з агро- і лісо­господарським виробництвом; тимчасового заняття цих угідь для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земель, погіршення якості ґрунтового покриву тощо.

Земельний кодекс унеможливлює надмірну концентрацію землі у приватній власності окремих громадян, що є цілком виправданим з погляду на соціально- економічну ситуацію, яка склалася в Україні на початку XXI ст. Зокрема, пе­редбачалося, що до 2010 р. громадяни та юридичні особи можуть мати у прива­тній власності земель сільськогосподарського призначення площею до 100 га (ця площа може бути збільшена лише в разі успадкування землі).

Більше того, власники земельних ділянок не вправі були їх продавати або ін­шим способом відчужувати, крім передачі цих ділянок у спадщину і міни. Обме­жувати концентрацію земельних ділянок у приватній власності юридичних осіб покликана і норма Земельного кодексу, згідно з якою заборонялося внесення пра­ва на земельну частку (пай) до статутних фондів господарських товариств.

Вказані обмеження на той час були необхідними, оскільки за період їх дії мали бути розроблені необхідні закони, що забезпечать ефективне функцїону-

вання ринку землі, недопущення спекуляцій у процесі її купівлі-продажу. Але, як показала дійсність, виникла потреба у пролонгації них обмежень і згідно з Прийнятими рішеннями вони Діяли і в 2012 р.

При вирішенні питання щодо корекції ми відміни таких обмежень варто ско­ристатися досвідом Великобританії, Швеції, Голландії та Інших країн, в яких запроваджено ефективні механізми недопущення такої спекуляції через встано­влення високих податків на додану вартість у процесі продажу, а також високих ставок податку на прибуток, що утворюється в різниці ціни купівлі і продажу земельної ділянки.

Недопущенню спекуляції земельними ділянками слугуватиме і вимоіа Земе­льного кодексу України щодо здійснення купівлі-продажу земель державної і комунальної власності на конкурентних засадах (виключно на умовах аукціону і конкурсу).

Принципово важливим є те, то землі сільськогосподарського призначення не можуть буз и у приватній власності іноземних громадян, осіб без іромадянс- тва, іноземних юридичних осіб. Це означає, що будь-який спосіб набуття ними у власність цих земель визнаться незаконним, у тому числі це стосується і зе­мель, переданих їм у спадщину. Такі землі протягом року підлягають відчужен­ню (мають бути проданими або переданими державі).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можугь набувати прав власнос­ті лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах або поза межами населених пунктів і лише в тому разі, коли на цих ділянках розта­шовані об'єкти нерухомого майна, що належать їм на правах приватної власності.

Чинним Земельним кодексом передбачено право земельного сервітуту, під яким розуміють право власника або землекористувача земельної ділянки на об­межене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою. При цьому земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками двох сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду з умовою, що він буде найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої цей земельний сервітут встановлений.

До основних видів земельного сервітуту, встановлення яких можуть вимага­ти власники або землекористувачі, належать право проходу та проїзду на вело­сипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право про­кладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку, право прогону худоби наявним шляхом та ін. Пе­редбачені також умови припинення земельного сервітуту.

Спеціальний розділ у Земельному кодексі присвячений охороні земель, ос­новними напрямами якої є обґрунтування і забезпечення досягнення раціональ­ного землекористування; захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників від необгрунтованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосу- шення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними і радіоак­тивними відходами та інших несприятливих техногенних процесів; консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь; збереження природних водно-болотних угідь.

Земельним кодексом також передбачене управління в галузі використання й охорони земель, визначені завдання і механізми контролю за використанням та охороною земель. Передбачено, зокрема, здійснення моніторингу земель як си­стеми спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації негативних процесів, а також ведення держав­ного земельного кадастру.

Впроваджується економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель шляхом надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені зага­льнодержавними і регіональними програмами використання й охорони земель.

Передбачається виділення коштів з державного або місцевого бюджетів влас­никам землі для відновлення попереднього її стану, порушеного не з їх вини. Осо­бливо важливим є здійснення за рахунок бюджетних коштів компенсації знижен­ня доходу власників земель та землекористувачів внаслідок тимчасової консер­вації деградованих і малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Однією з центральних ланок управління в галузі використання й охорони земель є впровадження відшкодування втрат сільськогосподарського та лісого­сподарського виробництва, які виникають внаслідок вилучення (викупу) сільсь­когосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лісогосподарським виробництвом. Відшкодовуються також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів або погіршення якості угідь, спричиненим діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави.

На завершення даного питання зазначимо, що великомасштабний вплив на удосконалення земельних відносин у нашій державі Земельний кодекс зможе справити лише після прийняття і введення в дію низки законів, які безпосеред­ньо регулюватимуть відповідні ланки цих відносин.

Частина таких Законів уже прийнята, наприклад, «Про оцінку земель», «Про земельний кадастр». Проте є нагальна потреба у прийнятті і таких законів, як «Про ринок землі», «Про державний земельний (іпотечний) банк», «Про земле­устрій» і деякі інші. Потрібно також зазначити, що з розвитком земельних від­носин і прийняттям зазначених законів окремі вузлові положення Земельного кодексу України набудуть подальшого розвитку або навіть можуть бути заміне­ні іншими, більш досконалими.