4. Методика визначення втрат (додаткового ефекту) від зниження (підвищення) якості продукції

Із викладеного матеріалу випливає, що між якістю продукції і ціною

на неї існує прямий зв’язок. Продукція ліпшої якості реалізується за вищою ці­ною, і навпаки. Отже, ті підприємства, які реалізують свою продукцію за ниж­чими категоріями якості несуть втрати, нерідко досить значні, а які реалізують її за вищими категоріями — одержують додатковий ефект. Методика визначен­ня таких втрат (ефекту) полягає в такому.

Втрати від нижчої якості продукції рослинництва викликані головним чином різницею в ціні на продукцію вищих і нижчих категорій якості з урахуванням витрат, необхідних для забезпечення виробництва більш якісної продукції. Ве­личину цих втрат Вт можна визначити за формулою

де — обсяг реалізації продукції і-’і нижчої категорії якості; Ц_? — ціна за оди­ницю ваги продукції вищої категорії якості, яка досягнута на підприємстві (пе­рший варіант розрахунку) або яка існує на більш високу категорію якості порі­вняно з досягнутою на підприємстві; — ціна за одиницю ваги (кг, ц, т) продукції йі нижчої категорії якості; В_я — витрати, які необхідно понести (або ж уже понесені) підприємству для досягнення вищої категорії якості продукції обсягом Q_i.

Зауважимо, що ці витрати за відомих обставин можуть бути невеликими або навіть дорівнювати нулю. Показник Вт трансформується у додатковий ефект (прибуток) в разі, коли підприємство у звітному році реалізувало продукцію вищих категорій якості порівняно з минулим періодом.

Це ж стосується інших показників Втм, Вд, Вмт, що розглядаються далі.

Якщо є певні складнощі з виокремленням витрат на підвищення якості продукції, то економічній ефект від такого підвищення можна визначити за формулою

де Ця_В — ціна за одиницю продукції вищої категорії якості; Ц_н, — ціна за оди­ницю продукції нижчої і-ї категорії якості; С_яв — собівартість одиниці проду­

кції вищої якості; С_ш — собівартість одиниці продукції /-Ї нижчої категорії якості.

За окремими видами продукції рослинництва підприємство може нести втра- ти навіть за умови її реалізації за якістю, що відповідає діючим стандартам (продукція кондиційна), але коли певний визначальний показник якості, що економічно стимулюється покупцем, менший за нормативний. Це насамперед стосується цукрового буряку.

Ми вже зазначали, що ціна на нього коригується на коефіцієнт, величина якого залежить від того, наскільки фактична цукристість відхиляється від бази­сної. За такого механізму ціноутворення на цукровий буряк втрати підприємст­ва від реалізації цієї продукції цукристістю, нижчою від нормативної, можна визначити за формулою

де — фактичний обсяг реалізації цукрового буряку, т; Цб — базова ціна реа­лізації 1 т цукрового буряку; КПЦ — коефіцієнт перерахунку ціни, що встанов­люється залежно від величини відхилення фактичної біологічної цукристості від базисної.

Якщо, наприклад, підприємство реалізувало 6000 т цукрового буряку біоло­гічною цукристістю 15 %, то втрати підприємства за мінімальної базисної ціни 340 грн за 1 т коренів становитимуть 169 320 грн (6000 • 340 - 6000 • 340 • 0,917 = = 169 320).

У даному випадку величина В_я може дорівнювати нулю, якщо зниження цу­кристості викликане порушенням технології або несприятливими погодними умовами.

Якщо ж причиною стало, скажімо, недостатньо якісне насіння (менш ефе­ктивний сорт, низька репродукція), то величина В_я дорівнюватиме різниці між вартістю більш якісного насіння і вартістю фактично використаного на­сіння.

Для того щоб розрахувати, на яку суму зменшиться маса прибутку на 1 га посіву цукрового буряку ВТ_МП через зниження цукристості, можна скористатися такою розгорнутою формулою:

яку після спрощення можна записати так:

де У — урожайність цукрового буряку з 1 га, ц; С — собівартість 1 ц цукрового буряку, грн; Ц_н — ціна реалізації 1 ц цукрового буряку за нормативної цукрис­тості; К_кц — коефіцієнт коригування ціни за зниженої проти нормативної цук­ристості.

За переробки цукрового буряку з нижчою цукристістю порівняно з базовою цукровий завод недоодержує певної кількості цукру НЦ, яку можна визначити за формулою

де БЦн і БЦф — біологічна цукристість коренеплодів, відповідно нормативна і фактична.

Собівартість виробництва цукру з такої сировини значно підвищується, оскільки зростають на одиницю продукції не тільки постійні витрати, а й змінні.

Величину втрат від реалізації продукції тваринництва нижчих категорій яко­сті потрібно визначати з урахуванням фактичних якісних характеристик її окремих видів і умов матеріального заохочення споживачами виробників за вищі кондиційні якості цієї продукції.

Так, ціна на молоко диференціюється залежно від його ґатунковості -г- екст­ра, вищий, перший і другий. Тому втрати сільськогосподарського товаровироб­ника від реалізації цієї продукції вищих категорій якості і другим гатунками можна визначити за формулою (18.11). Водночас, як ми уже зазначали, вироб­ники можуть стимулюватися лише за реалізацію молока вищої жирності порів­няно з базовою (3,4 %) (без урахування білковості) шляхом перерахунку фізич­ної маси реалізованого молока в залікову, за яку і будуть виплачені кошти. Такий перерахунок здійснюється за формулою (18.1).

З логіки формули (18.1) випливає, що реалізація молока жирністю, вищою за базисну, принесе підприємству економічну вигоду, а нижчою за неї — призведе до втрат. Величину цих втрат можна розрахувати з виразу

де Цс— середня ціна реалізації молока, що склалася на підприємстві у звітному періоді.

Якщо підприємство реалізувало молоко вищою жирністю порівняно з базис­ною, то економічну вигоду Е_м підприємства можна розрахувати так:

У відгодівельному скотарстві категорії якості живої маси тварин ідентифіко­вані, як уже зазначалося, відповідно до їх вгодованості: вища, середня, нижче середньої і худа. Потрібно також враховувати, чи це реалізується молодняк ве­ликої рогатої худоби, чи доросла худоба (вибракувані корови).

Оскільки велика рогата худоба може реалізуватися не лише різною вгодова­ністю, а й різною вагою, то цією обставиною зумовлює необхідність визначати два види втрат. Перший вид втрат - це прямі цінові втрати, що виникають че­рез реалізацію тварин різної вгодованості. Величину цих втрат можна визначити за допомогою формули (18.11). Другий вид втрат виникає через реалізацію тварин нижчими кондиціями (категоріями) вгодованості.

Для визначення цих втрат по дорослій худобі В_д може бути використана фо­рмула

де Жвк — середня жива вага однієї голови дорослої худоби вищих кондицій вгодованості, ц; Жу_н — середня жива вага однієї голови дорослої худоби у-ї ка­тегорії нижчих кондицій вгодованості, ц; Пн/ — поголів’я худобиу-ї нижчої ка­тегорії вгодованості; Цв — ціна за 1 ц живої маси тварин вищої вгодованості; Вяж — витрати, які б мало понести підприємство для досягнення вищих конди­цій вгодованості поголів’ям, що мало нижчі кондиції вгодованості.

Для розрахунку другого виду втрат по молодняку великої рогатої худоби до­цільно враховувати діючі умови стимулювання (про них йшлося в параграфі 18.2), продажу сільськогосподарськими товаровиробниками молодняку велико­вагових кондицій — 375 кг і більше. Величину таких втрат можна визначити за формулою

де 375 кг — нижня межа живої маси великовагового молодняку, за реалізацію якого починає здійснюватися доплата за кожний кілограм живої маси, кг; ЖМ/н — середня жива вага однієї голови реалізованого молодняку, що була ме­ншою за 375 кг; Пм_ну — кількість поголів’я молодняку великої рогатої худоби, що був реалізований живою масою, менше за 375 кг; Ц_м — ціна за 1 кг живої маси важковагового молодняку з надбавкою.

Викладені методичні підходи можуть бути використані для визначення ве­личини втрат від реалізації продукції птахівництва і свинарства нижчими кате­горіями якості.

На підставі одержаних даних про величину втрат від реалізації продукції нижчих категорій якості розраховується загальний коефіцієнт якості по окремій галузі рослинництва (тваринництва), а також загалом по підприємству. Для цього використовується формула

К_я = ГВ_Ф : (ГВ_Ф + В_т),

де ГВф — фактична грошова виручка від реалізації певного виду продукції; В_т — величина втрат від реалізації продукції нижчих кондицій якості.

Чим менше загальний коефіцієнт якості відхиляється від одиниці, тим раціо­нальніше підприємство використовує фактор якості для зміцнення свого фінан­сового стану.

На завершення цього підрозділу варто наголосити на такому. Оскільки якість продукції стимулюється насамперед ціною (споживачі обирають товар, як правило, за показником «ціна — якість»), особливого значення набуває пи­тання встановлення базисного і критичного (граничного) рівнів якості. Це зу­мовлено тим, що саме від базисного рівня якості починається відмір для вста­новлення надбавки до ціни або до її знижки.

Граничний рівень якості — це найнижчі показники якості, перехід за межу яких засвідчує про невідповідність продукції встановленим параметрам якості, що є підставою для відмови переробних підприємств у прийманні такої продук­ції на переробку.

Наприклад, для південних областей України базисний рівень вологості на­сіння соняшнику становить 12 %, граничний — 17 %, а для інших областей — 13 і 17 %. Якщо фактична вологість насіння буде перевищувати 17 %, таке на­сіння може бути не прийняте олійно-жировими комбінатами для переробки.

Стає очевидним, що завищення базисного рівня показників якості, за які сти­мулюється товаровиробник (вміст цукрози в цукровому буряку, олії — в насінні соняшнику, жиру і білка — в молоці тощо), буде негативно впливати на економі­ку аграрних підприємств та інших сільськогосподарських товаровиробників.